Рішення № 89291789, 19.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року Справа № 160/2518/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019 р. на сумі 21030,90 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч порядку, встановленому абз. 7 ч. 1 ст. 5, ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ та п. 3, 4 Розділу VI Інструкції №449 без врахування сплати єдиного внеску за позивача роботодавцем, без належної перевірки дійсності свідоцтва про реєстрацію фізичної особи-підприємства, а отже підлягає скасуванню.

Також, разом з позовною заявою до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №61265255 відкритому 15.02.2020 р. Новокодацьким ВДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на підставі виконавчого документа Вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019 р. на суму 21030,90 грн. до набрання законної сили рішення суду по даній справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2020р. заяву позивача про забезпечення позову задоволено, зупинено стягнення у виконавчому провадженні №61265255 відкритому 15.02.2020 р. Новокодацьким ВДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019 р. на суму 21030,90 грн. до набрання законної сили рішення суду по даній справі.

04.03.2020р.ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам ст.ст.160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

У зв`язку з виправленням позивачем вказаних в ухвалі суду від 04.03.2020 р.недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 р. поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання письмового відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 19.03.2020 р. на адресу суду 17.04.2020р. надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час винесення податкової вимоги діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України, у зв`язку з чим, податкова вимога є обґрунтованою та законною.

27.04.2020р. та 29.04.2020р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просив суд позовні вимоги задовольнити.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст. 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.02.2007 року, номер запису: 2 224 000 0000 042686, однак підприємницької діяльності не здійснював. Згідно з банківською випискою №OT4MK3VONGTTBV56 від 19.08.2019р., з квітня 2017 року по грудень 2018 року позивач був найманим працівником та отримував заробітну плату у ТОВ «Агротрейдлінк».

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.08.2019 р. внесено запис №22240060004042686 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Так, ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019р., якою позивачу було повідомлено про те, що станом на 19.11.2019р. заборгованость позивача зі сплати єдиного внеску становить 21030,90 грн.

Позивач вважає вищезазначену податкову вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI , єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з квітня 2017 року по грудень 2018 року був найманим працівником і отримував заробітну плату у ТОВ «Агротрейдлінк», що підтверджується банківською випискою №OT4MK3VONGTTBV56 від 19.08.2019р., копія якої знаходиться в матеріалах справи. Отже, дане підприємство сплачувало єдиний внесок за позивача.

Докази того, що позивач як фізична особа - підприємець фактично займається підприємницькою діяльністю у період 2017-2018 роки та отримував дохід від ведення такої діяльності у матеріалах справи відсутні.

Також, судом встановлено, що до вимоги про сплату боргу №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019 р. включено період з 01.01.2017р. по 31.01.2019р., за який відповідачем вже було нараховано позивачу зобов`язання зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн., відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2623-50/67 від 11.02.2019р., яку позивачем було оскаржено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до рішення суду від 25.10.2019 р. по справі №160/8217/19 податкову вимогу №Ф-2623-50/67 від 11.02.2019р. визнано судом протиправною та скасовано. Дане рішення набрало законної сили 13.03.2020р.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. №508/26953 (далі - Інструкція №449).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Проте, судом встановлено, що відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019р. на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Крім того, суд звертає увагу на те, що Закон №2464-VI та Інструкція №449, визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.

Отже, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.

Так, відповідно до ст. 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.

Проте, позивач не подавав звітність, відповідач не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.

Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно достатті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачем не підтверджено належними доказами правомірність винесення ним спірної податкової вимоги, а отже позоні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання до суду адміністративного позову майнового характеру в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1636517290.1 від 02.03.2020р.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства У країни,суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги- задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області №Ф-2623-50/67 від 22.05.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 19.11.2019р. у розмірі 21030,90 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області і на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) М.В. Дєєв

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді І.В. Калита

19.05.2020

Рішення не набрало законної сили 19 травня 2020 р.

Помычник судді І.В. Калита