Рішення № 89291298, 18.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 травня 2020 р. Справа № 120/1203/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 про визнання відмови протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини 3008 (далі - в/ч 3008, відповідач), в якому просив:

- визнати відмову, яка відображена в листі в/ч 3008 в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2019 по 26.12.2019;

- стягнути з в/ч 3008 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2019 по 26.12.2019 в сумі 127 871 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що під час його звільнення з військової служби відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, чого не було зроблено. Вказує, що лише на виконання рішення суду від 04.11.2019 відповідачем вказана компенсація була нарахована та виплачена 26.12.2019, що є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 20.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.04.2020 представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказавши, що 04.11.2019 Вінницький окружний адміністративний суд у адміністративній справі №120/2388/19-а прийняв рішення про часткове задоволення позову. Зобов`язав військову частину 3008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.12.2018.

Згідно видаткового касового ордера від 23.12.2019 виплата грошової компенсації за не використану додаткову відпустку як учасника бойових дій в розмірі 18006,98 грн. за 2016 -2018 рік була здійснена 23.12.2019, а не так як стверджує позивач 26.12.2019.

Грошове забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині 3008 позивачу надано повністю та усі виплати у зв`язку із звільненням йому були нараховані та виплачені згідно вимог чинного законодавства, та позивачем не оскаржуються.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, викладеної в постановах від 27 червня 2018 року по справі №810/1543/17 та від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18.

Також звернув увагу суду, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як УБД не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до статті 9 закону України від 20 грудня 1991 року №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей», відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та ст. 116, 117 КЗпП України.

Грошова компенсація за додаткову відпустку як УБД не є основним джерелом для забезпечення життєдіяльності громадян-військовослужбовців. Основним джерелом для забезпечення життєдіяльності є заробітна плата для громадян, грошове забезпечення для військовослужбовців.

Право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, невчасну невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 - 2018 роки, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 360,20 грн., згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період із 03.01.2019 по 23.12.2019 до дня фактичного розрахунку, виникло на підставі судового рішення, яке було постановлено вже після звільнення позивача.

Таким чином, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів в даному випадку грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.12.2018, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та в даному випадку виплачена відповідачем.

Ухвалою від 10.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 13.04.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 30.11.2016 серії НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини 3008 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.01.2019 № 2 виключено позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, звільненого відповідно до п.п. "б" п. 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 27.12.2018 року №86 о/с у запас за станом здоров`я з правом носіння військової форми одягу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі № 120/2388/19-а визнано протиправною відмову Військової частини 3008 Західного територіального управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.12.2018. Зобов`язано Військову частину 3008 Західного територіального управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік включно, виходячи з грошової компенсації станом на день звільнення з військової служби 27.12.2018.

Згідно копії видаткового касового ордера від 23.12.2019 позивачеві виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у розмірі 18 000, 98 грн.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із зверненням, щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, листом від 11.02.2020 №50/08/33-347 відповідач відмовився здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Разом з тим, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ним був здійснений 26.12.2020, то відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому визначальними є такі юридичне значимі обставини, як вина роботодавця, невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За висновком Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 у справі №21-1765а15) у разі несвоєчасної виплати з вини роботодавця заробітної плати при звільненні працівника настає відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП, а саме обов`язок виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого статтею 117 Кодексу Законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 03.01.2019, тоді як фактичний розрахунок щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було здійснено на виконання рішення суду 23.12.2019, тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 10.04.2019 у справі № 823/1919/16, від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, яка в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина 3008 (вул. Некрасова, 72, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 08803572)

Повний текст рішення складено 18.05.2020

Суддя Томчук Андрій Валерійович