Рішення № 89285923, 13.05.2020, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/2192/19

Номер провадження № 2/194/56/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Корягіна В.О.,

з участю секретаря судового засідання Ніколайчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в спрощеному провадженні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Савіхіна А.М. звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_3 відповідно до укладеного договору № б/н від 12 березня 2010 року отримала кредит у розмірі 6300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Відповідно до ст. 1268 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї. Зазначає, що ОСОБА_4 постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується копіями паспортів. 22 жовтня 2018 року позивачем було отримано відповідь з Тернівської державної нотаріальної контори в якій зазначалось, що спадкоємці померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк». Вважає, що відповідач прийняла спадщину, оскільки не відмовилася від спадщини у передбачений цивільним законодавством строк. Станом на дату смерті позичальника заборгованість за кредитним договором складає 9209,98 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 6138,47 грн., заборгованості за відсотками - 3071,51 грн. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 березня 2010 року у розмірі 9209,98 грн. та судовий збір.

Відповідач ОСОБА_1 надала суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила відмовити в їх задоволенні, оскільки з позовної заяви вбачається, що позивачу було відомо про факт смерті позичальника у 2014 році, бо, як зазначено в позовній заяві позивачем 22 жовтня 2018 року було отримано відповідь з Тернівської державної нотаріальної контори на претензію кредитора, з якої вбачається, що спадкоємці померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк». В позовній заяві зазначено, що позичальник ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже позивачу був відомий факт смерті позичальника у 2015 році, а до Тернівської державної нотаріальної контори позивач звернувся лише 22 червня 2018 року. 19 вересня 2019 року до неї звернувся позивач з листом-претензією, про що їй стало відомо під час отримання позовної заяви з додатками. Вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 1281 ЦК України. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що вона є спадкоємицею померлої ОСОБА_3 , а реєстрації її та позичальника за однією адресою не є безумовним доказом того, що вона проживала разом із позичальником та є саме такою особою, яка відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якій просить позов задовольнити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла. Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 банку надали її спадкоємці. 15 листопада 2015 року позивачем було направлено претензію кредитора до Тернівської державної нотаріальної контори, та 09 червня 2017 року отримано відповідь, в якій зазначено, що спадкоємці померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк». Отже, встановлений ст. 1281 ЦК України строк Банком не пропущений, а спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. 12 вересня 2019 року до спадкоємця ОСОБА_4 було направлено лист-претензію, але ніяких дій не було виконано.

Відповідач ОСОБА_1 надала суду пояснення на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачу ще у 2015 році було відомо про смерть позичальника, однак лише 12 вересня 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до неї з листом-претензією, пропустивши строки, зазначені в ст. 1281 ЦК України

До позовної заяви додана письмова заява представника позивача, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглядати справу за її відсутності, не заперечує проти ухвалення рішення при заочному розгляді справи.

Відповідач ОСОБА_1 надала суду письмову заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, відмовити в задоволені позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 12 березня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, та своїм підписом підтвердила згоду на те, що підписана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 12 березня 2010 року, ОСОБА_3 станом на 26 лютого 2019 року, розрахунок якої здійснений на час смерті, має заборгованість по кредиту у розмірі 9209,98 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 6138,47 грн., заборгованості за відсотками - 3071,51 грн. Станом на 31 травня 2015 року та 29 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором №б/н від 12 березня 2010 року склала - 9209,98 грн., з яких: заборгованості за тілом кредиту - 6138,47 грн., заборгованості за відсотками - 3071,51 грн.

Крім того, з розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 12 березня 2010 року вбачається, що ОСОБА_3 користувалася кредитними коштами, наданими їй АТ КБ «Приватбанк», сплачувала грошові кошти на погашення кредиту.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 22 червня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернівського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 203, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать копії їх паспортів

10 травня 2018 року за вих. № SAMDN50ОТС002871249 ПАТ КБ «Приватбанк» повторно звернувся до Тернівської державної нотаріальної контори з претензією кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України.

09 липня 2018 року за вих. № 375/01-16 завідуюча Тернівською державною нотаріальною конторою повернула претензію ПАТ КБ «Приватбанк» без виконання, оскільки з цього приводу уже була направлена претензія банку 20 листопада 2015 року вхідний № 623/02-14.

06 вересня 2019 року за вих. № SAMDN50ОТС002871249 ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з листом-претензією до ОСОБА_4 .

На виконання ухвали суду від 24 лютого 2020 року завідувач Тернівської державної нотаріальної контори за вих. № 128/01-16 від 128/01-16 року надала суду копію спадкової справи за № 243/2015 рік до майна померлої ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З спадкової справи № 243/2015 вбачається, що 08 листопада 2015 року за вих. № SAMDN50ОТС002871249 ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Тернівської державної нотаріальної контори з претензією кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України. Зазначену претензію банку державний нотаріус отримала 24 листопада 2015 року. 24 листопада 2015 року відкрито спадкову справу. 16 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Тернівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 19 грудня 2016 року, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_4 , спадщина складається з 9/16 частки кв. АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 19 грудня 2016 року, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_4 , спадщина складається з 1/2 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,530 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.1,2,4 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1281 ЦК України (в редакції на час відкриття спадщини) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняв спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивачу ще у 2015 році було відомо про смерть позичальника, однак лише 12 вересня 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до неї з листом-претензією, пропустивши строки, зазначені в ст. 1281 ЦК України, з наступних підстав.

Так, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08 листопада 2015 року за вих. № SAMDN50ОТС002871249 ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Тернівської державної нотаріальної контори з претензією кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України. Зазначену претензію банку державний нотаріус отримала 24 листопада 2015 року. 24 листопада 2015 року відкрито спадкову справу. 16 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Тернівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. 06 вересня 2019 року за вих. № SAMDN50ОТС002871249 ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з листом-претензією до ОСОБА_4 .

Отже, позивачем протягом шести місяців з дня відкриття спадщини на адресу Тернівської державної нотаріальної контори направлено претензією кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України.

Натомість, відповідач ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після померлої ОСОБА_3 , не повідомила про це кредитора спадкодавця.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Отже, за правилами статей 1281, 1282 ЦК України (в редакції на час відкриття спадщини), спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У будь-якому випадку підлягає з`ясуванню коло осіб, які не лише визначені в законі або в заповіті як спадкоємці, але й прийняли спадщину у спосіб, визначений законом. Такий висновок зумовлений застереженням статті 1281 ЦК України щодо пред`явлення кредитором вимог лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину.

Такі правові висновки зроблені Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 336/5443/16, Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 562/2411/16-ц, Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 279/7765/15-ц.

Щодо вартості спадкового майна, слід зазначити, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 607/98/17.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, дослідила виписку за рахунком ОСОБА_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_3 користувалася кредитними коштами, наданими їй АТ КБ «Приватбанк», сплачувала грошові кошти на погашення кредиту, отже спадкоємець має зобов`язання перед позивачем з повернення фактично отриманих ОСОБА_3 та не повернутих на день її смерті кредитних коштів у розмірі 6138,47 грн.

В іншій частині вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягають, оскільки складаються не з фактично отриманих позичальником ОСОБА_3 кредитних коштів, а з відсотків за користування кредитним коштами, які банком було включено до заборгованості за тілом кредиту.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 12 березня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитом.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме Тарифи та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які надав позивач до позовної заяви, розуміла ОСОБА_3 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 березня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26 грудня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Слід зазначити, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 березня 2010 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з п. 22 ч. 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_3 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 березня 2010 року станом на 18 червня 2015 року, у розмірі 6138,47 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 6138,47 грн.

Отже відповідно до ст. 141 ЦПК України суд пропорційно до задоволеної частини позовних вимог стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1280,35 грн.

В частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсоткам в сумі 3071,51 грн. - відмовити.

Керуючись ст. ст. 19, 49, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 256 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, Код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 березня 2010 року станом на 18 червня 2015 року, в розмірі6138 (шість тисяч сто тридцять вісім) грн. 47 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 6138,47 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, Код ЄДРПОУ 14360570, судовий збір у сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 35 коп.

В частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по відсоткам в сумі 3071,51 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Сторони та інші учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (м. Дніпро вул. Набережна Перемоги буд. 50), відповідач - ОСОБА_1 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено 18 травня 2020 року.

Головуючий суддя: В.О. Корягін