Рішення № 89278323, 06.05.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/131/20 2/335/923/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Рибалко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Косатої М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз Гарантбуд» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Будівельний союз Гарантбуд», 28.11.2019 року була звільнена, однак їй не була виплачена заробітна плати та інші виплати. Заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі становить 8415,57 грн., яку позивач на підставі ст. 116 КЗпП України просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Також позивач зазначає, що через невиплату заробітної плати вона зазнала моральних страждань, оскільки порушився звичайний уклад її життя, знизився рівень її життя, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 1000,00 грн. судових витрат.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що ТОВ «Будівельний союз «Гарантбуд» визнає заборгованість у сумі 8415,57 грн. Відповідно до довідки ТОВ «Будівельний союз «Гарантбуд» розмір заборгованості із заробітної плати позивача за період з жовтень-листопад 2019 року становить 8415,57 грн.

Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди відповідач вважає необґрунтованими у зв`язку з чим просить відмовити у задоволені цієї позовної вимоги.

Щодо стягнення судових витрат відповідача також заперечує оскільки позивачем не надано доказів, що в дійсності позивач понесла витрати.

Розгляд справи відбувся на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення Трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, що встановлено ч.1 ст. 47 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Будівельний союз Гарантбуд» та 28.11.2019 року була звільнена з посади бухгалтера на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до наданої відповідачем до суду довідки про розмір належних сум при звільненні - заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 за період жовтень-листопад 2019 року становить 8415,57 грн.

Отже, позивач не отримував у строки визначені ст. 115 КЗпП України заробітну плату, та у порушення вимог ст. 116 КЗпП України не отримав її і після звільнення.

Зазначені обставини визнані відповідачем і, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання, ці обставини в силу положень ст. 82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Встановивши, що відповідачем порушувалися строки виплати заробітної плати у належному розмірі, спірні відносини між сторонами виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у день звільнення, суд вважає, що позивачем належними доказами доведено порушення відповідачем вимог трудового законодавства, відповідачем були порушені права та інтереси за захистом яких позивач звернулася до суду, а тому вони підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі.

Вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню суд враховує зазначене.

Згідно довідки ТОВ «Будівельний союз Гарантбуд» - станом на 05.03.2020 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період жовтень-листопад 2019 року складає 8415,57 грн..

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

З огляду на наведене, доводи відповідача про скрутне фінансове становище та залежність виплати заробітної плати від стану виконання зобов`язань товариства, як підстава для відмови у задоволенні позову, є неспроможними.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітну плату у розмірі 8415,57 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Оцінивши доводи позивача про завдання моральної шкоди та враховуючи усі докази по справі суд приходить до висновку, що неправомірними діями відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди суд виходить із того, що на цей час не існує якогось сталого алгоритму визначення розміру моральної шкоди, але виходячи з характеру правопорушення і його наслідків для ОСОБА_1 , тривалість її страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу її життя, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із морально-правових імперативів справедливості, розумності й добросовісності суд приходить до висновку, що з ТОВ «Будівельний союз Гарантбуд» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 500 грн. 00 коп. у якості відшкодування моральної шкоди.

Щодо стягнення судових витрат, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У рішенні ЄСПЛ по справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на те, що позивачем документально не підтверджено понесені судові витрати на суму 1000,00 грн., то суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ч.6 ст.141 ЦПК України)

Оскільки, відповідно до п.1 ч.1ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, то судовий збір підлягає стягненню на користь Держави з ТОВ «Будівельний союз Гарантбуд» у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст.2, 3, 10-12, 13, 77-81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз Гарантбуд» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз Гарантбуд» (м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 20А офіс 93, код ЄДРПОУ 42297022) на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 8415 (вісім тисяч чотириста п`ятнадцять) грн. 57 коп., які зазначені без відрахування податку та обов`язкових платежів і зборів, та з яких податок і збори підлягають відрахуванню при сплаті, та моральну шкоду у розмірі 500,00 (п`ятсот) грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний союз Гарантбуд» (м.Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 20А офіс 93, код ЄДРПОУ 42297022) в дохід держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.І.Рибалко