Рішення № 89277705, 06.05.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/1398/18

Провадження № 2/336/158/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2020 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Жупанової І.Б., за участю секретарки судового засідання Палубінської К.М., розглянув у відкритому судовому засіданні з участю позивача ОСОБА_1 , його представниць - адвокаток Черненко Т.Ю., Говіної Л.В., відповідачки ОСОБА_2 , її представниці - адвокатки Мар`єнко В.Ю., цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – П`ята Запорізька державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який декілька разів уточнював в процесі розгляду справи та в якому просить суд визнати недійсним договір довічного утримання від 20.02.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О.С. за № 587; скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на квартиру, що знаходиться за вищевказаною адресою в порядку спадкування після смерті його рідної сестри ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач в позові зазначив і в судовому засіданні підтримав те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його рідна сестра ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та як йому відомо, остання 02.02.2018 року звернулась до лікаря із скаргами на дуже погане самопочуття. У період з 02.02.2018 року по 06.02.2018 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні № 1 МСЧ АТ «Мотор Січ», де їй було поставлено попередній діагноз, який в подальшому 08.02.2018 року було підтверджено лікарем Запорізького обласного клінічного онкологічного диспансеру та доповнено: Са sіgmае SТ4 Т4N1М1 Mts в печінку, канцероматоз черевної порожнини, Мts Крекенберга, асцит. Відповідно до наданої виписки з амбулаторної карти № НОМЕР_1 його хворій сестрі було рекомендовано призначення наркотичних анальгетиків та, як зазначає позивач, з даного періоду померла перебувала у безпорадному стані, самостійно не ходила, дуже стрімко втрачала вагу та дуже скоро померла.

Оскільки у померлої не було близьких родичів, і вона не склала за життя заповіту, то позивач, як її рідний брат, є єдиним спадкоємцем за законом після її смерті. Він мав намір прийняти спадщину, що відкрилася після смерті його сестри, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 52,3 кв. м., житловою площею 30,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивач, позовна вимога щодо визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно ґрунтується на тому, що у разі задоволення його позовних вимог щодо визнання недійсним договору довічного утримання та скасування державної реєстрації за відповідачем, неможливим буде поновлення права власності за померлою людиною, а тому, оскільки він є єдиним спадкоємцем після померлої - то право власності може бути визнаю за ним у судовому порядку.

Після смерті сестри, 06.03.2018 року позивачу випадково стало відомо, що 20.02.2018 року на підставі договору довічного утримання посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Вартановою О.С. за № 587, власником спірної квартири стала ОСОБА_2 .

За твердженням позивача, він разом зі своєю родиною опікувався померлою, вони власними коштами здійснили її поховання, натомість відповідачка, яка на теперішній час є власницею спірної квартири, не виконувала своїх обов`язків передбачених укладеним договором по утриманню померлої та у витратах на її поховання участі не брала. Так відповідачка у період дії договору, а саме: з 20.02.2018 року та по 27.02.2018 року (та з моменту народження її дитини) перебувала у відпустці по огляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, мала соціальні виплати на свою дитину у загальному розмірі щомісячно у період з січень по лютий 2018 року у розмірі 1 062, 00 грн., а отже, не мала змоги матеріально утримувати ще й ОСОБА_3 . В той же час умовами спірного договору (п. 2.5) визначено обов`язок відповідачки здійснювати утримання померлої щомісячно на суму 1 500 грн., що перевищує загальний щомісячний дохід відповідачки на той час. До того ж призначення грошових коштів, що отримувала відповідачка за лютий 2018 року є соціальна виплата на утримання неповнолітньої дитини, яка має спеціальне призначення, тому на думку позивача, утримувати ще й ОСОБА_3 відповідачка не мала змоги, а відтак, скористалася її станом та ввела її в оману щодо дійсної природи укладеного правочину з нею та своїх реальних можливостей.

Також позивач посилається на те, що відповідачкою після отримання 08.02.2018 року підтвердження у Запорізькому обласному клінічному онкологічному диспансері попереднього діагнозу померлої та до настання її смерті, не приймалися будь-які дії щодо консультації з іншими лікарями-онкологами, огляду хворої або будь-якого додаткового медичного обстеження з метою полегшення її хворобливого тяжкого стану.

Окрім того, позивач зазначає про те, що внаслідок тяжкої хвороби, померла не могла усвідомлювати значення своїх дій, перебувала на лікарняному та приймала певне медикаментозне лікування, а саме у період з 08.02.2018 року лікарем – онкологом ЗОКД було рекомендовано наркотичні анальгетики, лікарем терапевтом призначалося наступне лікування у період з 21.02.2018 року: Атоксіл (1x3); Нальбуфен (1.0 в/м х 2 р/д); Кеторолак (2.0 в/м х 2 р/д).

Отже, спірний договір довічного утримання було укладено 20 лютого 2018 року, а ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та від початку лютого 2018 року по час смерті перебувала у стані тяжкої хвороби, у зв`язку з чим не могла усвідомлювати значення своїх дій та їх наслідків. В той же час відповідачка не могла фактично виконувати будь - які обов`язків за спірним договором, оскільки сама не мала офіційного доходу та здійснювала одноособово догляд за малолітньою дитиною. Відповідачка не брала участі у похованні ОСОБА_3 , заборонила позивачу доступ до нерухомого майна шляхом зміни замків на вхідних дверях. Таким чином, на думку позивача, договір довічного утримання від 20.02.2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, Вартановою О.С. за № 587 повинен бути визнаний судом недійсним та скасований. В свою чергу, у разі скасування спірного договору він, як єдиний спадкоємець за законом, має набути право власності на спірну квартиру.

Враховуючи вищенаведене позивач вважає, що відповідачка скористалася безпорадним, хворобливим станом померлої для укладення спірного договору з метою отримання права власності на спірне нерухоме майно на вкрай невігідних для неї умовах, а також те, що внаслідок своєї тяжкої хвороби, що потягнула за собою смерть, померла не могла усвідомлювати значення своїх дій під час укладання спірного договору, в укладенні договору не було ніякої потреби, бо його строк дії був коротким - ОСОБА_3 невздовзі після укладення юдоговору померла, відповідачка не мала матеріальної можливості виконувати умови договору по утриманню ОСОБА_3 і ввела її в оману, всі витрати на поховання поніс він, відповідачка не виконала свій обов`язок по похованню, що передбачено договором. Вважає, що всі перелячені ним підстави є підставами для визнання оспорюваного договору недійсним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.04.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, витребувано у приватного нотаріуса ЗМНО Вартанової О.С. належним чином засвідчену копію договору довічного утримання від 20.02.2018 року.

05.06.2018 року відповідачкою на адресу суду було надіслано відзив на позов (а.с.58-61 т.1), в якому остання зазначила, а в судовому засіданні підтримала ці підстави своїх заперечпень проти позову, що з поданим ОСОБА_1 позовом вона не погоджується в повному обсязі, вважає його необґрунтованим та безпідставним. Так зазначає, що з липня 2016 року по день смерті своєї тітки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була її хрещеною матір`ю, вона постійно проживала разом з останньою в її квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З померлою вони підтримували дружні стосунки та фактично вели спільне господарство. З вересня 2017 року ОСОБА_3 почала себе інколи недобре почувати, до лікарів звертатися не бажала. На початку 2018 року почала помічати, що ОСОБА_3 краще не стає, її самопочуття погіршується, а тому вмовила її все ж таки звернутися до лікаря. 01.02.2018 року вони з ОСОБА_3 звернулись за медичною допомогою до МЧС АТ «Мотор Січ» та у період з 02.02.2018 року по 06.02.2018 року ОСОБА_3 перебувала у терапевтичному відділенні зазначеної лікарні на обстеженні. В цей час відповідачці стало відомо про те, що ОСОБА_3 хвора на рак сигмовидної кишки, при цьому лікар направила їх до онкодиспансера для постановки на облік ОСОБА_3 як онкохворої. Виконуючи рекомендації лікаря, вони вже 08.02.2018 року звернулись до КУ «ЗОКОД» ЗОР для постановки на облік. У виписці з амбулаторної картки № 7754 від 08.02.2018 року ОСОБА_3 була рекомендована симптоматична терапія за місцем проживання, а при необхідності наркотичні анальгетики в невеликих дозах на випадок нестерпних болей. За твердженням відповідачки всі обстеження з тіткою проходила вона, лікарі радили не говорити останній про її захворювання, а тому порадившись з позивачем по справі, який є братом померлої, вони спільно вирішили, що останній краще не знати про хворобу. Пройшовши на початку лютого 2018 року обстеження ОСОБА_3 виявила бажання укласти договір довічного утримання, оскільки була впевнена, що відповідачка належним чином догляне за нею, а також з метою забезпечення останньої та її трирічної дитини житлом на випадок її смерті. Договір довічного утримання вони уклали у приватного нотаріуса ЗМНО Вартанової О.С., до якої вони з померлою прибули разом та особисто представляли свої інтереси, остання була в добрій пам`яті та чітко усвідомлювала свої дії. Нотаріус проводила з ними бесіду, надавала роз`яснення, пояснювала наслідки укладення такого правочину, після чого впевнилась у тому, що сторони перебувають при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміють значення своїх дій та діють добровільно. Крім того зазначила, що ОСОБА_3 не хотіла нікому говорити про укладення вказаного договору, оскільки знала, що її брат ОСОБА_1 сприйме дану новину не дуже добре та буде на неї психологічно тиснути. Також звертає увагу на те, що позивач по справі дуже рідко приїжджав до своєї сестри ОСОБА_3 та провідував її, лише один раз на тиждень коли їздив на ринок торгувати молоком, заїжджав до них на декілька хвилин віддати молоко, яке вони в нього купували. Щодо утримання померлої ОСОБА_3 відповідачка зазначає, що остання фактично не потребувала утримання, адже до останнього працювала на АТ «Мотор Січ» та була звільнена у зв`язку зі смертю. На думку відповідачки свої обов`язки викладені в п. 2.1. Договору довічного утримання від 20.02.2018 року перед відчужувачем вона виконала в повному обсязі, за життя ОСОБА_3 претензій до неї з приводу виконання умов договору не виникало. Посилання позивача на недійсність договору у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 через свою хворобу не могла усвідомлювати свої дії та їх наслідки є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними. Рекомендації лікаря щодо застосування при необхідності наркотичних анальгетиків не свідчать про те, що померла їх насправді вживала і в результаті цього не могла усвідомлювати свої дії. Відповідачка доглядала за ОСОБА_3 і доводить той факт, що остання взагалі не вживала ніяких ліків, адже в цьому так і не виникло необхідності, а лікарі в жодних виписках не прописували застосування ліків. Посилаючись на законність укладеного договору довічного утримання просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалами суду від 21.06.2018 року та від 07.09.2018 року витребувано всю медичну документацію, що велася відносно померлої ОСОБА_3 , копії нотаріальної справи щодо посвідчення договору довічного утримання та спадкової справи, заведеної після смерті останньої, відомості про доходи відповідачки та відомості щодо покриття вартості витрат на лікування полісом страхової медицини хворої ОСОБА_3 у період лютий 2018 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.07.2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено; забезпечено позов шляхом заборони будь – яким особам та/або суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти/здійснювати/ будь-які реєстраційні дії та/або вносити будь – які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приймати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень та проводити будь – які інші дії з державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 26.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Зазначена справа з 21.03.2018 року перебувала у провадженні судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Марко Я.Р.

На підставі Розпорядження № 429 від 08.04.2019 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, у зв`язку з тимчасовим переведенням судді ОСОБА_4 шляхом відрядження на роботу на посаду судді Святошинського районного суду м. Києва для здійснення правосуддя на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 14.03.2019 № 751/0/15-19 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи вказана справи від 08.04.2019 року надійшла у провадження судді Жупанової І.Б.

У судовому засіданні 20.05.2019 року постановлено продовжити судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 01.10.2019 року провадження по справі зупинено у зв`язку з призначенням посмертної судово-психіатричної експертизи на вирішення якої поставлені наступні питання: чи страждала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на час укладання договору довічного утримання ІНФОРМАЦІЯ_5 хронічним, стійким психіатричним розладом; або на тимчасовий психічний розлад; або нервовим потрясінням; або психічним захворюванням? Та чи могла остання на час укладання вищевказаного договору в силу психічного розладу здоров`я, віку чи стану здоров`я усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними?

Ухвалою суду від 03.02.2020 року провадження у справі поновлено.

Позивач та його представниці в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, вважали укладений договір довічного утримання недійсним з підстав, що передбачені ст.ст. 203, 215, 216, 225 та 233 ЦК України, просили позов задовольнити в повному обсязі. При цьому позивач надав пояснення аналогічні змісту позовної заяви.

Відповідачка та її представниця в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували в повному обсязі, вважали, що оспорюваний позивачем договір укладений на законних підставах, його укладення відповідало внутрішній волі сторін, що їх уклали, підстав для визнання його недійсним не вбачають. В задоволенні позову просили відмовити. Відповідачка надала пояснення, які за змістом відповідають поданому відзиву на позов. Крім того зазначила, що ОСОБА_3 розуміла, що вона тяжко захворіла та їй необхідний догляд, а її брат разом з племінницею не зможуть постійно перебувати разом з нею, а тому вона оформила договір саме з нею та домовились, що вона буде її доглядати, а ОСОБА_3 залишить їй свою квартиру. Ніякого примусу вона не чинила, рішення ОСОБА_3 було добровільрним, ініціатива виходила від ОСОБА_3 , вона мала матеріальну можливість виконувати умови договору, у витратах на поховання вона дійсно не приймала участь, тому, що відразу після смерті тітки розгубилась, подзвонила ОСОБА_1 , він сам став керувати процесом поховання, а коли після поховання вона запропорнувала компенсувати витрати, то почула від дружини ОСОБА_1 заперечення проти цього, які вона мотивувала тим, що вони тоді не зможуть відсудити у неї квартиру, після чого вона дійсно стала уникати спілкування з цією сім`єю.

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна у судовому розгляді справи особистої участі не приймала, направила суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, покладаючись на думку суду та повідомила, що посвідчений нею договір довічного утримання вчинено відповідно до норм чинного законодавства та порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Державний нотаріус П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори також особистої участі у справі не приймала, направила на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника державної нотаріальної контори.

Свідка ОСОБА_5 , допитана в судовому засіданні на стороні позивача, пояснила, що працює лікарем у КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», була дільничним лікарем території, яка охоплює також і вул. Цитрусова, де проживала померла ОСОБА_3 , яка хворіла на онкологію, точний діагноз поставлений останній вона не пам`ятає. На поставлені питання відповіла, що коли людина нетранспортабельна та не може ходити до поліклініки за місцем своєї роботи, то вона як дільничний лікар може спостерігати та лікувати пацієнта на дому, як вживають пацієнти медичні препарати призначені нею вона не контролює, її призначення носять рекомендаційний характер. Окрім того пояснила, що ОСОБА_3 хоч і була схудла і слабка, але перебувала в адекватному стані, призначені нею останній медичні препарати не могли впливати на її психічний стан, припускає, що ОСОБА_3 було відомо про поставлений їй діагноз. Коли вона приходила до ОСОБА_3 додому, то остання була одна, самостійно відчиняла їй вхідні двері та зачиняла, не пам`ятає, щоб бачила відповідачку в неї вдома, однак відповідачка їй відома, вона її потім бачила.

Свідок ОСОБА_6 , допитаний в судовому засіданні на стороні позивача, показав, що позивач це його двоюрідний дядько, а відповідачка – двоюрідна сестра, ІНФОРМАЦІЯ_5 приблизно о 18-00 год. він з рідною сестрою на ім`я ОСОБА_7 їхав на автомобілі з роботи, йому подзвонила його тітка ОСОБА_3 , повідомила, що вона була у лікарні та попросила його приїхати до неї додому та допомогти їй піднятися до її квартири. Вони з сестрою під`їхали до її дому та чекали на тітку, остання з двоюрідною сестрою ОСОБА_8 – відповідачкою по справі, під`їхали на машині, він допоміг тітці вийти з авто, оскільки вона не в змозі була самостійно пересуватися, відповідачка також допомагала, довели її під руки до квартири, посадили, відповідачка почала її роздягати, він попив води та після чого вони з сестрою поїхали, ОСОБА_9 залишилась з тіткою. Як зазначає свідок, тітка виглядала стомленою, але розмовляла з ним, питала про його матір, була у свідомості. Вже після того як вони поїхали від тітки, в машині в нього з рідною сестрою ОСОБА_7 відбулась розмова, в ході якої остання повідомила йому, що тітка ОСОБА_3 та відповідачка були не у лікарні як казали спочатку, а у нотаріуса та розмова йшла стосовно акцій АТ «Мотор Січ». Після зазначеної зустрічі він більше тітку не бачив.

Свідка ОСОБА_10 , допитана в судовому засіданні на стороні позивача, пояснила, що з померлою ОСОБА_3 вона була познайомилась через свідків Ієгови та винаймала в неї у період з жовтня 2016 року до 2018 року будинок у с. Кірова Запорізької області, з`їхали перед Новим 2018 роком. Вказаний будинок залишився їй від матері, вона його використовувала як дачу та приїжджала туди на вихідні дні, а тому вони з ОСОБА_3 підтримували дружні відносини, добре спілкувались. Влітку 2017 року ОСОБА_3 почала скаржитися на болі у шлунку, після обстеження казала, що їй поставила діагноз язва, їй відомо, що вона пила якісь знеболювальні ліки, займалась самолікуванням, згодом жалілась на погіршення самопочуття у телефонних розмовах. У грудні 2017 року вона з сім`єю з`їхали з будинку, що винаймали, але приходили до будинку доглядати за собакою. Востаннє вона її бачила 28 січня 2018 року, ОСОБА_3 разом з родичами приїжджала забирати речі, вона її не впізнала, зазначає, що вона змінилась, погано розмовляла, їй було важко стояти, в неї набрякали ноги. Потім ОСОБА_3 подзвонила їй десь через тиждень, приблизно 8 чи 9 лютого та у телефонній розмові повідомила, що вона вже не ходить, лежить, важко розмовляла, під час розмови з нею була сама вдома. Також пояснила, що померла перебувала у добрих відносинах зі своїм рідним братом ОСОБА_11 – позивачем по справі, та при розмові з останньої, яка відбулась приблизно навесні – влітку 2017 року, та їй казала, що після її смерті вона свою квартиру залишить рідному брату, оскільки окрім нього в неї нікого не має.

Свідка ОСОБА_12 , допитана в судовому засіданні на стороні позивача, пояснила, що сторони по справі є її родичами, позивач безпосередньо є її батьком, померла ОСОБА_3 – її тіткою. З померлою тіткою в батька та в неї були гарні відносини, кожні вихідні вони їздили до неї в гості, батько привозив продукти їй. У лютому 2016 року захворіла мати тітки та батька – її бабуся, у зв`язку з чим тітка забрала її жити до себе. В липні 2016 року вони разом з тіткою вирішили поїхати на море, а тому тітка попросила відповідачку на час відпочинку доглянути за бабусею, та погодилась. Після зникнення бабусі відповідачка залишилась проживати з тіткою. Також зазначила, що після похорон бабусі тітка просила батька не продавати будинок в с. Кірово, де жила бабуся, оскільки хотіла поїздити в село, тітка казала, що квартиру вона залишить їм. У січні 2018 року після новорічних свят тітка вийшла на роботу, працювала на АТ «Мотор Січ», але її відсторонили від роботи за станом здоров`я, після чого вона звернулась до лікарні «Мотор Січ», ІНФОРМАЦІЯ_6 року її поклали до лікарні, 04.02.2018 року вони приїхали до неї та лікар повідомила, що тітка хвора на онкологію, а 06.02.2018 року її вже виписали з лікарні, батьки відвезли її додому, пропонували її забрати жити разом з ними, на що тітка погодилась, але сказала, що спочатку хоче владнати деякі справи. 08.02.2018 року вона розмовляла з тіткою по телефону та її запитання остання відповіла що в неї язва, але попросила не говорити батьку про діагноз, щоб він не хвилювався. Коли вони приїжджали до тітки, то вона вже не могла самостійно повернутися, пила "боліголов", після чого вони з батьком вирішили забрати її до себе, але ІНФОРМАЦІЯ_1 року подзвонила відповідачка та повідомила, що тітка померла. Зазначає про те, що її батьки оплачували ритуальні послуги та поминальний обід. У березні 2018 року вони приїхали до квартири забрати речі, але до квартири їм потрапити не вдалось, оскільки замки були змінені, викликали поліцію, та згодом дізнались від відповідачки про договір довічного утримання укладений між нею та померлою тіткою, та на підставі якого відповідачка стала власницею вказаної квартири.

Свідка ОСОБА_13 , допитана в судовому засіданні на стороні відповідача, пояснила, що з покійною ОСОБА_3 вони разом працювали, остання була хрещеною матір`ю її дитини, племіницю ОСОБА_14 - ОСОБА_15 та відповідачку ОСОБА_16 вона також бачила. З відповідачкою вона знайома приблизно 4 роки, у померлої з останньою були добрі відносини, вони жили разом, вона ніколи на неї не скаржилась їй. Приблизно за півтора тижні до смерті ОСОБА_3 вона їй розповіла, що напевно свою квартиру оформить на ОСОБА_16 . Також їй відомо, що позивач просив ОСОБА_3 переїхати до нього жити, але вона не захотіла. Також пояснила, що останнім часом вона відвідувала покійну ОСОБА_17 частіше, приходила до неї приблизно через кожні 4 дні, при її візитах вона лежала у ліжку, вони розмовляли, вона все розуміла, була при пам`яті та у свідомості, скаржилась на болі у ногах, відповідачка завжди була поруч з померлою ОСОБА_18 , доглядала за нею, квартира завжди прибрана. Які ліки приймала померла їй невідомо, при прийомах лікаря вона присутня не була, на думку свідка стан здоров`я ОСОБА_3 був тяжким. Бачила як позивач приїжджав до ОСОБА_14 останні три рази, приїжджав на нетривалий час, приїхав та поїхав.

Свідка ОСОБА_19 , допитана в судовому засіданні на стороні відповідача, пояснила, що з померлою ОСОБА_3 вони дружили, разом працювали, певний час проживали у гуртожитку, завжди спілкувались, після смерті матері остання дуже схудла, вона радила їй звернутися до лікаря, на що остання говорила, що потім піде до лікарні. Їй відомо, що після профогляду у квітні 2017 року ОСОБА_3 дали направлення до онколога, але їй відомо, що вона не зверталась до нього. Згодом десь у грудні 2017 року ОСОБА_3 сильно захворіла, стала себе погано почувати, схудла, у зв`язку з чим її відсторонили від роботи та радили звернутися до лікаря, після чого її поклали до лікарні на обстеження, через декілька днів виписали. Вона спілкувались з померлою кожен день по телефону, також вона приходила до ОСОБА_14 у гості, та була слабкою, однак з нею розмовляла, все розуміла, була в адекватному стані. Померла ОСОБА_3 проживала разом з відповідачкою та її сином, казала, що вони це її сім”я. Відповідачка доглядала за нею, і прибирала, і готувала їжу, і возила її до лікарні. Також зазначила, що коли вона відвідувала померлу, то вона сиділа, при ній не ходила, у січні їй відомо, що вона на вулицю самостійно не виходила. Стосовно розпорядження своєю квартирою померла їй нічого не говорила.

Свідка ОСОБА_20 , допитана на стороні відповідача, в судовому засіданні показала, що з померлою ОСОБА_3 вони знайомі більше 15 років, дружили, через неї знає її родичів. ОСОБА_3 свого брата ОСОБА_21 – позивача по справі любила, однак останній приїжджав до неї рідко, був дуже зайнятим. Померла була хрещеною матір`ю відповідачки, тому допомагала їй, близько останніх двох років вони з відповідачкою мешкали разом, про те, що померла залишила відповідачці свою квартиру та про укладений між ними договір довічного утримання свідку нічого невідомо. З померлою вони спілкувались часто, вона її відвідувала, в останні дні свого життя померла пересувалась з допомогою відповідачки. При останній телефонній розмові, що відбулась 26.02.2018 року з померлою, свідок стверджує, що вона розмовляла нормально. Також пояснила, що померла приймала сечогінні препарати, при візитах лікаря присутня не була.

Свідка ОСОБА_22 , допитана на стороні позивача, в судовому засіданні пояснила, що позивача по справі вона знає з дитинства, коли його мати померла її діти переїхали жити до будинку де мешкала остання. У позивача з померлою сестрою ОСОБА_3 були теплі та дружні відносини між собою, остання завжди радилась з братом, він забирав її із села на машині. В останнє померлу бачила 28.01.2018 року у тяжкому стані, вона тихесенько йшла зі своєю сестрою, їй було важко йти.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 20.02.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О.С., відповідно до умов якого ОСОБА_3 (відчужував) передала у власність ОСОБА_2 (набувачу) у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,30 кв.м., житловою 30,4 кв.м. та яка належить відчужувачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 на право власності на квартиру виданого Міським житлоуправлінням виконкому Запорізької міської ради 06.04.1999 року, взамін чого ОСОБА_2 зобов`язується забезпечувати ОСОБА_3 утриманням довічно на умовах цього Договору (а.с.54-56 т.1). З копії договору вбачається, що нотаріусом особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 квартири перевірено ( т.4 а.с.46-47). Із змісту вказаного договору вбачається, що при його посвідченні нотаріусом роз`яснено сторонам всі умови укладення договору (ст.ст. 182, 203, 209, 215-236, 382, 383, 640, 653, 744-746, 748-757 Цивільного кодексу України) момент набуття права власності на предмет договору.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 116419662 від 06.03.2018 року (а.с.10-11 т.1) двокімнатна квартира загальною площею 52, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

З матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , причина смерті: ракова інтоксикація, рак сигновидної кишки 4 стадія, що підтверджується копією свідоцтва про її смерть, виданого 28.02.2018 року Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а.с.6 т.1), копією довідки про причини смерті (а.с.67 т.1).

З копії епікризу виданого АТ «Мотор Січ» (а.с.7-8 т.1) вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні вказаної медичної установи з 02.02.2018 року по 06.02.2018 року та їй встановлено діагноз: «Mts в печінку без первинно-виявленої локалізації ТхNхМ1, стадія 4, група 4, асцит». Згідно виписки з амбулаторної картки МЧС АТ «Мотор Січ» від 12.02.208 року об`єктивно: стан ОСОБА_3 тяжкий, пересування в межах кімнати, кахексія, шкірні покриви блідого забарвлення, периферичні лімфовузли не збільшені, дихання ослаблене над усією поверхнею легень, серцева діяльність ритмічна, печінка + 3 хвороблива при пальпації, виражені набряки нижніх кінцівок (а.с.66 т.1).

Відповідно до копії виписки КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» ЗОР із амбулаторної карти № НОМЕР_1 від 08.02.2018 року (а.с.9 т.1) ОСОБА_3 поставлено діагноз: Са sіgmае SТ4 Т4N1М1 Mts в печінку, канцероматоз черевної порожнини, Мts Крекенберга, асцит.

Як вбачається з копії довідки від 02.06.2018 року № 38 виданої Головою правління ЖБК-348 Машинобудівник-34 (а.с.71 т.1) відповідачка по справі фактично з 20.07.2016 року постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії трудової книжки, що належала померлій ОСОБА_3 (а.с.133 т.1) остання працювала на АТ «Мотор Січ», останнім часом обіймала посаду полірувальник лопаток, 27.02.2018 року роботу припинено у зв`язку зі смертю.

З матеріалів спадкової справи № 87-2018 (а.с. 159-184 т.1) заведеної після смерті ОСОБА_3 вбачається, що остання заповіту на випадок своєї смерті не склала, позивач по справі який є рідним братом померлої 09.03.2018 року звернувся до державного нотаріуса П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, вказавши про відсутність інших спадкоємців окрім себе.

З медичної документації наданої КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» та МСЧ АТ «Мотор-Січ» встановлено, що ОСОБА_3 на початку лютого 2018 року звернулась до МЧС АТ «Мотор-Січ» зі скаргами на загальну слабкість, зниження апетиту, значну втрату маси тіла, набряки нижніх кінцівок, знаходилась на стаціонарному лікуванні по 06.02.2018 року, де їй було встановлено попередній діагноз, в подальшому з 08.02.2018 року перебувала на обліку у КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер», з 12.02.2018 року перебувала під наглядом сімейного лікаря КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» з діагнозом «рак сигновидної кишки 4 стадія, асцит, кахексія, інтоксикаційний синдром», хвора отримувала симптоматичне лікування амбулаторно, її стан оцінено як тяжкий, загальний стан прогресивно погіршувався, знаходилась на лікарняному, наркотичних анальгетиків ОСОБА_3 не отримувала, померла вдома ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до повідомлення АТ «Мотор Січ» від 10.07.2018 року сума рахунку на лікуванні ОСОБА_3 дорівнює 2 861, 63 грн. у т.р. витрати на медикаменти 882, 90 грн., вартість витрат на лікування була покрита ТДВ «СК Мотор – Гарант» у березні 2018 року у повному обсязі згідно договору № Ф-11 від 01.07.2010 року (а.с.202-204 т.1).

З витребуваної копії нотаріальної справи щодо посвідчення договору довічного утримання за реєстровим № 587 (а.с.206-236 т.1) вбачається, що оспорюваний договір довічного утримання укладений відповідно до вимог чинного законодавства, порушень при його укладенні не встановлено.

Відповідно до інформації наданої УСЗН Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (а.с.41-44 т.2) відповідачка за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року отримала державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям у розмірі 549, 72 грн., допомогу на 1 дитину одиноким матерям (з урахуванням доходів) у розмірі 6174, 00 грн., щомісячну одноразову допомогу при народженні однієї дитини 5160, 00 грн.

Дослідивши надані сторонами докази, пояснення сторін і надавши ім оцінку, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, оскільки жодна з підстав для визнання договору недійсним, заявлена позиивачем не знайшла свого підтвердження дослідженими доказами.

Такий висновок суду грунтується на наступному:

Згідно з ч.ч.1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 744, 745 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, виходячи зі змісту ст.ст. 203, 744 ЦК України договір довічного утримання вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме визнання укладеного договору довічного утримання від 20.02.2018 року недійсним сторона позивача посилається на те, що під час його укладення померла ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, на те, що вказаний договір укладено ОСОБА_3 під впливом тяжкої обставини для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а також на те, що відповідачкою не виконувались обов`язки по догляду за ОСОБА_3 передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПКУкраїни 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК 2004 року (стаття 89 ЦПК України). При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно з Постановою ВСУ від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити насамперед на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

У постановах Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі № 416/13806/14 (провадження № 61-33508св18), від 11.11.2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) колегії суддів Першої судової палати та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду також виходила з того, що підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 579 від 18.12.2019 року (а.с.15-25 т.3) ОСОБА_3 , 1957 р.н. на час укладення договору довічного утримання 20.02.2018 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного емоційно - лабільного (астенічного) розладу помірного ступеню, внаслідок ракової інтоксикації, обумовленої раком сигмовидної кишки, 4 стадії, з метастазами в печінку, асцитом, кахексією. На час укладання договору довічного утримання 20.02.2018 року вона могла не повною мірою (обмежено) розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З показів свідків встановлено, що ОСОБА_3 у період укладення договору спілкувалась зі своїми родичами, друзями, все розуміла, була при пам`яті, хоча і була слабкою, погано себе почувала. Натомість судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що померла ОСОБА_3 під час своєї хвороби вживала наркотичні анальгетики для поліпшення болів в результаті чого могли відбутися зміни в інтелектуальній сфері останньої, порушення її свідомості або хворобливого сприйняття навколишнього середовища, або титмчасового розладу психічної діяльності.

Отже, з досліджених доказів суд не встановив факту абсолютної неспроможності ОСОБА_3 в момент укладення оспорюваного договору довічного утримання від 20.02.2018 року розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з ст. 233 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу свого позову, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Так, посилаючись на вказану норму закону позивач зазначає про те, що покійна ОСОБА_3 уклала договір під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а саме остання в період його укладення оспорюваного договору перебувала у стані тяжкої хвороби, а відповідачка по справі скористалась безпорадним та хворобливим станом останньої.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз`яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України), характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

За змістом ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох умов: тяжких обставин, які змусили особу вчинити правочин та вчинення його на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові ВСУ від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення нерозривного причино - наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Фактичні обставини справи у світлі викладених норм законодавства та наданих позивачем доказів, досліджениїх судом, дають підстави для висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 не уклала б спірний договір, якби не захворіла, та укладення договору якимось чином усунуло або зменшило тяжку обставину - її хворобу, тобто уклала спірний договір довічного утримання під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай не вигідних умовах, чим друга сторона правочину - відповідачка ОСОБА_2 скористалась.

Також посилання позивача на те, що відповідачка не виконувала свої обов`язки передбачені укладеним договору та взагалі не могла їх виконувати, оскільки перебувала у декретній відпустці, як на підставу визнання укладеного договору недійсним, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду з огляду на таке.

Позивач зазначає, що відповідачка не виконувала свої обов`язки за договором, не доглядала за померлою ОСОБА_3 , не понесла витрати на її поховання, посилаючись на положення ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Однак, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, щопідставою недійсності правочину є недодержання вимог закону саме в момент вчинення правочину, а стаття 216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

А тому порушення умов договору про що зазначає позивач може бути підставою для його розірвання, а не визнання недійсним (стаття 651 ЦК України), такий позов має бути ініційований стороною договору, права якого порушено, а не його нащадками.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищенаведеного, приймаючи до уваги встановлені факти та вимоги закону, суд вважає, що позивач не довів обставини на які посилався у своєму позові, як на підстави для визнання правочину недійсним, а тому суд не вбачає підстав для визнання укладеного договору довічного утримання від 20.02.2018 року недійсним.

Оскільки вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування є похідними від вимоги про визнання правочину недійсним в задоволенні якої судом відмовлено, суд також не вбачає підстав для їх задоволення.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, підстави для відшкодування позивачеві сплачених судових витрат відсутні.

Керуючись Конституцією України, статтями 4, 12, 13, 76-80, 258, 259, 263 - 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – П`ята Запорізька державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та визнання права власності на квартиру – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 15.05.2020 року.

Суддя І.Б. Жупанова