Ухвала суду № 89274681, 06.05.2020, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

221/5296/18

1-кп/264/90/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.05.2020 року Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Пустовойт Т.В., за участю секретаря судового засідання Родіної Н.В., прокурора Сластіна М.С., захисників Довженка В.І., Білозьорова О.Б., Ульяненка А.А., обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі за засобами відеофіксації питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою та клопотання захисника про зміну запобіжного заходу,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні суду знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1, 12 ч.2 ст.115 КК України.

Ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 березня 2020 року строк тримання під вартою обвинуваченим продовжено до 08 травня 2020 року включно.

Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього кодексу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

У судовому засіданні прокурор клопотав про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, указуючи на наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, зокрема тяжкість покарання за інкриміноване правопорушення, можливість переховування від суду, знищення доказів, впливу на свідків. Всі ці ризики на теперішній момент продовжують існувати, в зв`язку з чим застосування інших більш м`яких заходів не забезпечить належної поведінки обвинувачених.

Захисник Довженко В.І. якого підтримали як захисник Білозьоров О.Б. так і обвинувачений ОСОБА_1 , у судовому засіданні звернувся до суду з клопотання про зміну запобіжного заходу, вважаючи, що підстави для продовження тримання під вартою відсутні, оскільки прокурором не подавалось відповідне клопотання, це суперечить вимогам рішення Конституційного суду України та має ознаки автоматичного продовження запобіжного заходу. Посилаючись на практику ЄСПЧ вказували, що при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу має бути розглянута можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

Захисник Ульяненко А.А., якого підтримав його підзахисний ОСОБА_2 , заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що вчинення інкримінованого правопорушення ще не встановлено, а отже особа не є винною, однак біля двох років знаходиться під вартою, свідки при обставинах події були відсутні, матеріали по справі вже знаходяться в суді, тому ризики на які посилається прокурор не існують.

Заслухавши думку учасників по справі, суд приходить до наступного.

Згідно із ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинувачених. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. Враховуючи практику ЄСПЛ, відповідно до якої водночас із визначеннями даних випадків тримання особи під вартою та процесуальних гарантій обрання і продовження застосування таких запобіжних заходів одночасно визнається неправильним «автоматичне» продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому продовження дії таких запобіжних заходів під час підготовчого судового засідання здійснюється за клопотанням учасників судового провадження з урахуванням вимог глави 18 КПК України.

За висновком КСУ продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов`язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканість.

При цьому, питання доцільності подальшого тримання обвинуваченого під вартою, чи зміни або скасування запобіжного заходу за клопотаннями учасників судового провадження може бути розглянуто судом тільки у підготовчому судовому засіданні, в порядку ч.3 ст.315 КПК України. В той час, як в судовому засіданні, питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою розглянуто за вимогами ч.3 ст.331 КПК України, в зв`язку з чим позиція захисника Довженка В.І. з цього приводу є неспроможною та такою, що не ґрунтується на нормах закону.

Вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, справу «Комарова проти України» від 16.05.2013 року, «Калашников проти Росії» від 15.07.2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

З огляду на викладене та зважаючи на положення частини другої статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Оскільки метою статті 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи, то дотримання зазначених вимог є обов`язковим.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися з кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків в цьому кримінальному провадженні.

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я осіб, за який передбачено покарання у вигляді позбавленні волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, будучі військовослужбовцями мають навички поводження зі зброєю, мешкають та зареєстровані за межами Донецької області.

По справі триває судове провадження, не допитані потерпілі та свідки обвинувачення, що не виключає спробу здійснити вплив на них з боку обвинувачених, які поза межами слідчого ізолятора матимуть для цього більше можливостей.

Отже, виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити обвинуваченому раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Доказів які б спростовували вищевказані ризики та надавали можливість змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м`який суду не надано.

Що стосується клопотання захисту про визначення розміру застави, суд, з огляду на вимоги ч.4 ст. 183 КПК України та того, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке спричинило загибель людей, не знаходить для цього підстав.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 331 КПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд

У Х В А Л И В:

Продовжити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк тримання під вартою у Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор» до шістдесяти днів тобто до 04 липня 2020 року включно.

В задоволенні клопотання захисника Довженка В.І. про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, надіслати начальнику Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор».

Повний текст ухвали оголошено об 11-00 годині 12 травня 2020року.

На ухвалу може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду через Іллічівський райсуд м.Маріуполя Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: Т. В. Пустовойт