Рішення № 89273001, 15.05.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59518/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Шевченко Т.В.

справа № 757/59518/19-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених сум заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», у якому просив стягнути заборгованість із заробітної плати за період з 01.04.2017 р. по 17.07.2017 р. в сумі 14 630,74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні, починаючи з 22.07.2016 року до 20.08.2019 року, у розмірі 270 824,32 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, станом на 29.10.2019 р. у розмірі 134 178 грн.

В обґрунтовування позову зазначив, що з грудня 2004 року по липень 2017 року він працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця». 17.07.2017 року наказом відповідача № 10564/ДН-ос його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. На день звільнення позивачу була нарахована, проте не виплачена заробітна плата, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

12 грудня 2019 року до суду від представника відповідача Малиновського П.А. надійшов відзив на позов, в якому відповідачем позовні вимоги не визнаються з огляду на те, що Висновком Торгово-промислової палати України №1 26/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійснені господарської діяльності вказаного товариства на території не підконтрольній українській владі, також заперечувалась заборгованість за другу половину березня-липень 2017 року в зв`язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів та сплатою авансу за першу половину березня 2017 р. Через відсутність перед позивачем заборгованості по заробітній платі, не вбачає підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з грудня 2004 р. працював у структурних підрозділах, що входили до складу Донецької залізниці. Остання займана ним посада - старший електромеханік дільниці 1 групи Виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

17.07.2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 10564/ДН-ос позивач звільнений із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з доводами позовної заяви на день звільнення позивачу була нарахована, проте не виплачена заробітна плата, що стало підставою для звернення до суду.

Згідно зі ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Аналогічні положення передбачені й в ст. 21 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення відповідач суду не надав.

Що стосується доводів відповідача з посиланням на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, то слід зазначити, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить саме на роботодавці, а не на працівникові. Невжиття роботодавцем (Відповідачем) заходів для відповідного доступу до зазначеної документації з урахуванням того, що вже тривалий час (з 2014 року) на території Донецької, Луганської областей триває антитерористична операція, вочевидь не відповідає вимогам належної обачності і зазначене не може бути підставою для відмови у виплаті працівнику гарантованих Конституцією України і законами України виплат і безумовно не може будь-яким чином погіршувати стан позивача.

Незважаючи на те, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату, що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Отже, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Судом встановлено, що з грудня 2004 року по липень 2017 року позивач ОСОБА_1 працював у структурних підрозділах, що входили до складу Донецької залізниці.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року № 200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Крім того, відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.05.2016 року та 03.06.2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника переведеного з ДП «Донецька залізниця».

17.07.2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 10564-ос позивача звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

На день звільнення позивача з посади старший електромеханік дільниці 1 групи Виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» згідно з доводами позивача йому відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01 квітня 2017 р. по 17 липня 2017 р.

Водночас, з довідки відповідача від 6.12.2019 року вбачається, що позивачу з квітня 2017 року по липень 2017 року заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась.

Враховуючи, що позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, то при звільненні він не отримав всі належні йому платежі, а саме: за період з 01 квітня 2017 р. по 17 липня 2017 р.

Водночас, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок, зазначає, що згідно даних витягу індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у лютому 2017 р., в якому було 20 робочих днів, відповідачем позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 4 885,69 грн., а у березні, де робочих днів - 22, було нараховано заробітну плату у розмірі 4 312,30 грн., що суперечить довідці відповідача від 6.12.2019 року, відповідно до якої позивачу у березні 2017 року нараховано заробітну плату у розмірі 2 460 грн. 78 коп.

У зв`язку з наведеним, довідку відповідача від 6.12.2019 року про нарахування та виплату заробітної плати суд до уваги не бере, оскільки її дані не відповідають даним, поданим відповідачем до Пенсійного фонду України, зокрема, в частині заробітної плати за березень 2017 року.

За правилами п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, середньоденна заробітна плата позивача становить:

(4 885,69 грн. + 4 312,30 грн.) / (20+22) = 9 197,99 грн. / 42 = 219 грн.

Тому, заробітна плата позивача за період з 01.04.2017 р. по 17.07.2017 р. (70 робочих днів) становить:

219 грн. х 70 = 15 330 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з 01.04.2017 р. по 17.07.2017 р. є обґрунтованими, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за вказаний період в розмірі 15 330 грн. без утримання податків та зборів.

При цьому, розрахунки середньоденної заробітної плати, здійснені позивачем у позові є неправильними, оскільки у лютому 2017 року було 20 робочих днів, а не 22 робочих днів, як про це вказано позивачем.

Доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності правових підстав покладення відповідальності саме на відповідача, не враховуються судом.

Неможливість надати первинні документи на підтвердження фактичного виконання позивачем робіт та як наслідок неможливість здійснення нарахування заробітної плати, на думку суду не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Враховуючи, що з серпня 2016 року позивач перебував у трудових відносинах саме з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», яка не є юридичною особою, а спір між сторонами виник щодо виплат за квітень-липень 2017 року, суд вважає, що ОСОБА_1 обґрунтовано пред`явлено позовні вимоги саме до АТ «Українська залізниця», які підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд вважає за необхідно зазначити наступне.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зазначена позиція міститься у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 592/11217/16-ц.

Підставами не визнання відповідачем правомірності заявлених вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та позову в цілому є посилання на Науково-правовий висновок від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2, викладений на бланку Торгово-промислової палати України на замовлення ПАТ «Українська залізниця», згідно з яким встановлено, на думку відповідача, відсутність вини роботодавця у не виконанні вимог трудового законодавства щодо проведення розрахунку зі звільненими працівниками.

У той же час, суд вважає, що відповідачем при посиланні на даний висновок не береться до уваги, що обставини та події вказані в документі, зокрема щодо військових дій та проведення антитерористичної операції на сході України, стосуються в першу чергу подій 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорні обставини можуть підтверджуватися виключно сертифікатом про такі обставини, який в матеріалах справи відсутній. Не було його надано відповідачем під час розгляду справи.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що регіональна філія «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця» не є юридичною особою, а ПАТ «Українська залізниця» територіально розміщена в місті Києві, у зв`язку з чим будь-яких перешкод для належного виконання відповідачем власних обов`язків перед позивачем не встановлено.

Крім того, пунктами 1 та 2 рішення РНБО України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України № 66/2017 від 15.03.2017 року, вирішено тимчасово, до реалізації пунктів 1 та 2 Мінського «Комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно з законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей. Кабінету Міністрів України доручено невідкладно вжити заходів щодо: припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, крім вантажів що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 265 від 25.04.2017 року «Про деякі питання діяльності ПАТ «Укрзалізниця» визнано таким, що втратив чинність наказ ПАТ «Укрзалізниця» № 303 від 15.06.2016 року «Про деякі питання діяльності ПАТ «Укрзалізниця», яким були затверджені структури Донецької дирекції залізничних перевезень та Луганської дирекції залізничних перевезень сформовані щодо них виробничі потужності, передбачено необхідну кількість персоналу для проведення інвентаризації майна, обслуговування інфраструктури та централізованого управління перевезеннями.

За таких обставин, суд вважає, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що з 20 березня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» втратила об`єктивну можливість дотримуватися трудового законодавства щодо оплати праці працівників, матеріали справи не містять.

Безпідставним є посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, зокрема відсутністю доступу до первинних документів, оскільки така позиція повністю спростовується доказами у справі, зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача та виданого наказу (розпорядження) про звільнення з роботи в якому відповідач точно зазначив кількість днів не використаної відпустки. Зазначене свідчить про обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Крім того, суд надає належну оцінку доводам відповідача про те, що форс-мажорні обставини, зумовлені збройною агресією Російської Федерації та антитерористичною операцією на сході України, унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, вказуючи на їх безпідставність, оскільки форс-мажорні обставини можуть бути підставами для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Зазначаючи, що жодним нормативно-правовим актом про працю не передбачено підстав для звільнення роботодавця від обов`язку зі сплати заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом строку дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Разом з тим, зазначеним Законом не передбачено звільнення суб`єктів господарювання від своєчасного виконання своїх обов`язків у сфері законодавства про працю, а тому, в даному випадку, Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2, має виключно інформаційний характер та не є належним доказом, який би свідчив, що порушення регіональною філією «Донецька залізниця» законодавства про працю відбулось під впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Крім того, науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року № 44(5).

Абзацом 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлено Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5).

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Обов`язковою умовою звільнення від відповідальності є те, що особа не могла передбачити подію. Враховуючи, що відповідач перереєстрував філію на підконтрольну територію ще в 2015 році, але окремі підрозділи продовжували здійснювати господарську діяльність на окупованій території свідчить про цілковиту обізнаність відповідача про надзвичайні і невідворотні події, які відбувались на непідконтрольній території Донецької області.

Водночас, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18.07.2017 р. до 29.10.2018 року, у розмірі 134 178 грн., зазначає наступне.

Розмір затримки розрахунку з 18.07.2017 р. (день звільнення позивача) до 29.10.2018 року (як вказано у позовній заяві), складає 322 робочі дні, тобто розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати:

322 (робочих дні) х 219 грн. (середньоденної заробітної плати) = 70 518 грн.

За таких обставин, суд доходить висновку, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню та стягненню на користь позивача суму 70 518 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 85 848 грн. (15 330 грн. + 70 518 грн.).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 858 грн. 48 коп., що становить 1% від суми задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 47, 83, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених сум заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 85 848 грн. без утримання податків та зборів, що складається із:

- заборгованості із заробітної плати за період 01.04.2017 р. по 17.07.2017 р. в сумі 15 330 грн.;

- середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18.07.2017 р. по 29.10.2018 р. у розмірі 70 518 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 858 грн. 48 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40075815.

Суддя О.В. Батрин