Рішення № 89272298, 15.05.2020, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1309/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2020 року м. Черкаси

Суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Позарецька С.М., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 19.02.2020 року звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.06.2019р., яке набрало чинності 22.07.2019р., з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 23662грн. 86коп. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 19.04.2017р. по 19.06.2019р.

Відповідач добровільно судове рішення не виконав і позивачем подано виконавчий лист на виконання до приватного виконавця Недоступа Д.М., який 29.07.2019р. відкрив виконавче провадження.

09.08.2019р. приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням. Відповідач перерахував позивачу заборгованість по зарплаті повністю 07.08.2019р. Позивач вважає, що за період з 19.06.2019р. по 07.08.2019р. підлягає до стягнення середній заробіток за весь час затримки виплати зарплати у розмірі 21093грн. 60коп. (34 робочі дні х 620,40грн. середньоденний розмір зарплати).

Отже, посилаючись на ст. 117 КЗпП України, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виплати зарплати звільненому працівнику 21093грн. 60коп., а також судовий збір в розмірі 840грн. 80коп.

Ухвалою суду від 20.02.2020 у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному (письмовому) провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки, згідно з положеннями процесуального закону, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, як передбачено ч. 4 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Проти такого порядку розгляду справи учасники справи не заперечували.

Відповідачем ПАТ «Азот» до суду не було надано письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, незважаючи на отримання ухвали про відкриття провадження по справі, позовної заяви з додатками та інших процесуальних документів, пор що свідчить повідомлення рекомендованого листа №1801506381602.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.06.2019р., яке набрало чинності 22.07.2019р., з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 23662грн. 86коп. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 19.04.2017р. по 19.06.2019р. в сумі 335016грн. 00коп. з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом. Також вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За судовим рішенням 25.07.2019р. видано виконавчий лист, який звернутий до примусового виконання і постановою приватного виконавця Недоступом Д.М. відкрито виконавче провадження 29.07.2019 року №59666004.

Постановою приватного виконавця Недоступа Д.М. від 09.08.2019р. виконавче провадження щодо виконання цього виконавчого документу закінчене у зв`язку із повним його фактичним виконанням. Відповідач здійснив розрахунок по невиплаченій заробітній платі 07.08.2019 року.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

У своїй постанові від 30.01.2019 року ВП ВС (справа № 910/4518/16) вказала, що за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 19.02.2020) з врахуванням тієї обставини, що заборгованість по зарплаті ОСОБА_1 виплачена ще у серпні 2019 року. При цьому, позивачем не порушено питання про поновлення пропущеного строку, враховуючи норми ст. 234 КЗпП України.

ВСУ в постанові від 06.04.2016 р. сформував правову позицію у справі № 6-409цс16, за якою непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг 3-місячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Установлені ст. 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює чи вважає неможливим поновити порушений строк.

Крім того, за положеннями пункту 25 постанови Пленуму Верховного Сууду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені статтями 225, 228, 233 КЗпП ( 322-08 ). Пропуск зазначених строків не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, оскільки при визнанні його причин поважними ці строки можуть бути поновлені відповідно КТС чи судом. Суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з`ясовувати зазначену дату. Десятиденний строк на оскарження рішення КТС обчислюється з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи копії рішення. Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку із затримкою його виплати. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав. Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст.235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , який не порушив питання про поновлення пропущенного строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України, необхідно відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Дане судове рішення, як на думку суду, відповідає висновкам постанови ВС від 10.10.2019р. (справа 369/10046/18).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 117, 233, 234 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 267, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст судового рішення складений 15 травня 2020 року.

Головуючий: С. М. Позарецька