Рішення № 89270844, 13.05.2020, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1140/19

Номер провадження 2/530/82/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача, ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дітей, -

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В проваджені Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дітей.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 09.10.2019 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

Заслухавши позивача та представника позивача які підтримали уточнені позовні вимоги, відповідача та представника відповідача, які частково визнали уточнені позовні вимоги, заслухавши свідка та дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись на дитину визначається судом.

Відповідно до ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Згідно ст.52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Згідно ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов"язків щодо дитини.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).

Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

За нормою ст.11 цього Закону, сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Також батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України).

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_3 проживає разом із дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно рішення Зіньківського районного суд від 22.02.2017 року по справі № 530/17/17 відповідач сплачує аліменти на утримання доньки та сина в розмірі - 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно до досягнення дітьми повноліття (а.с.10-13).

В судовому засіданні позивачка підтримала позовну заяву.

Згідно заперечення на відзив наданої позивачем вказано: «Збільшити розмір аліментів та щомісячно стягувати з ОСОБА_4 на мою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на утримання кожної дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з часу звернення до суду. Стягнути з ОСОБА_4 на користь додатково понесених витрати на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , у загальному розмірі 2940 грн. та неповнолітнього сина ОСОБА_6 у розмірі 1217, 57 грн.».

Позивач ОСОБА_3 вказує, що син ОСОБА_6 є інвалідом дитинства. Він потребує санаторно-курортного лікування в спеціалізованих закладах або спеціалізованих таборах відпочинку для дітей. Вона не може самостійно забезпечити дану потребу, оскільки путівка до оздоровчих таборів та відповідних лікувально-профілактичних закладів коштує доволі дорого. На даний момент вона не працює, є інвалідом третьої групи. Розміру аліментів, які виплачує Відповідач - недостатньо. Розміру пенсії по інвалідності, яку вона отримує, недостатньо для задоволення побутових потреб дітей, потреб у лікуванні та розвитку. На утримання доньки ОСОБА_5 потрібні додаткові кошти, оскільки вона має проблеми із зором. Нещодавно великі кошти були витрачені на купівлю контактних лінз для доньки. Значні кошти необхідні для того, щоб придбати шкільне приладдя, одяг для дітей, для оплати харчування дітей в шкільній їдальні, для кишенькових витрат, якими б могли скористатися діти. Необхідні значні кошти для опалювання будинку в осінньо-зимовий період, для того щоб дітям було комфортно. Вказаний розмір аліментів не є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей. Позивачка підтримала позовні вимоги та просить збільшити розмір аліментів та щомісячно стягувати з ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , працюючого водієм ТОВ «Бурат-Агро», мешкаця АДРЕСА_3 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на утримання кожної дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з часу звернення до суду. Стягнути з відповідача ОСОБА_4 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , працюючого водієм ТОВ «Бурат-Агро», мешкаця АДРЕСА_3 додаткові витрати на утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , періодично щомісяця по 1000 грн. для вирішення питання з лікування та оздоровлення дітей.

Позивач, ОСОБА_3 також вказує, що вона має два паї та отримує кошти з них. Отримує кошти за інвалідність свою та дитини від держави.

Відповідач, ОСОБА_4 у відзиві вказує, що позовні вимоги ОСОБА_3 до нього в частині збільшення розміру аліментів, які стягуються на користь позивачки на утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просить задовольнити частково, присудивши стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу). В частині стягнення додаткових витрат на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , періодично щомісяця 1000 грн. для виріше питання з лікування та оздоровлення дітей просить у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні відповідач, ОСОБА_4 підтримав вимоги, згідно свого відзиву.

Під час судових дебатів позивачка уточнила позовні вимоги та просила стягти з відповідача 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу), при цьому письмової заяви, відповідно до ст.. 183 ЦПК України не подала.

Згідно ч. ч.1, 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Стаття 181 ч. 3 п.2 Сімейного кодексу України передбачає, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Стаття 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 181 ч.3 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.

Під час судового засідання було встановлено, що позивачка, ОСОБА_3 відповідно до ст.. 183 ЦПК України не подала суду заяву про зміну своїх позовних вимог, як під час підготовчого засідання так і під час судового засідання.

Відповідно до ст. 183 ч.ч.1, 5 Сімейного кодексу України передбачає, що той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Виходячи із положень даної статті, яка є законом прямої дії, законодавець навіть на одну дитину регламентував аліменти у розмірі однієї чверті, а на двох дітей - однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов"язковими для всіх суб"єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз"яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно п.2 та п.3 ч.1 ст. 182 цього ж кодексу при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР , встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вжити таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до п.п. 3, 17 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року ’’Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ що до батьківства, материнства та стягнення аліментів”, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника податків; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, що мають істотне значення.

Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частину заробітку доходу, яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідчення матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім"ї. Під зміною сімейного стану розуміється з"явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

В судовому засіданні не було здобуто доказів того, що змінилося матеріальне становище позивача чи відповідача з часу винесення судового рішення по цивільній справі № 530/17/17 від 22.02.2017 року.

В раховуючи вище викладене, то в цій частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача аліментів в 1/3 частині слід задоволити.

Відповідно до позовних вимог позивача ОСОБА_3 про стягнення з відповідача ОСОБА_4 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , працюючого водієм ТОВ «Бурат-Агро», мешкаця АДРЕСА_3 на її користь додаткових витрат на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , періодично щомісяця по 1000 грн. для вирішення питання з лікуванням та оздоровленням дітей суд приходить до висновку.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Позивачем надано у відповіді на відзив товарні чеки в яких зазначена назва лікувального препарата та ціна. Позивачем не надано амбулаторні картки та виписки з історії хвороб дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а тому суду невідомо кому було придбано дані препарати та на основі яких висновків лікарів.

Суд також зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до додатку до позовної заяви товарні чеки, в яких зазначена назва лікувального препарата та ціна, позивачем не надано. Згідно до ч.8 ст. 83 ЦПК України вказано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Позивач не зазначив обґрунтування неможливості їх подання разом з позовною заявою.

Відповідно до ст.. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Верховний Суд у постанові від 14.01.2019 року винесеній у справі № 751/4312/16-ц зауважив, що до таких особливих обставин закон відносить, зокрема, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною 1,2,3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача додаткових витрат у зв`язку з лікуванням та оздоровленням дітей.

Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказує, що до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, законодавець пов`язує факт виникнення додаткових витрат з особливими обставинами, викликаними хворобою дитини, розвитком її здібностей тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами наприклад: витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо. При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Тобто, не тільки факт понесення додаткових витрат на дитину має бути документально підтверджений, а й необхідність у них, а також має прослідковуватись причинно-наслідковий зв`язок між доказами понесених витрат.

Суд вважає важливим обґрунтування позовних вимог позивачем, втім не може їх врахувати виходячи з наступного.

Як вбачається з долучених до позовної заяви доказів додаткові витрати понесені позивачем складаються з разових: на придбання ліків, медичних послуг. Проте вказані витрати не є додатковими витратами, що викликані особливими обставинами в розумінні ст. 185 СК України, а є витратами на утримання дитини (аліментами).

Зазначений висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15 та у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №751/4312/16-ц, відповідно до яких, виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.

Також не підтверджено будь якими доказами необхідність витрат понесених в аптеці, витрат на дозвілля. Окремі чеки та квитанції не містять призначення платежу, адресатів.

При цьому суд також враховує ті обставини, що з відповідачем не було погоджено питання та досягнення з ним домовленостей з боку позивачки щодо понесених нею додаткових витрат на дітей.

Як вказав свідок, а саме дитина позивача та відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні, вона самостійно, за свої кошти оплатила свої послуги в лікувальній установі по встановленню контактних лінз. Якщо їй потрібно, то кошти надає батько як їй та її братові.

Відповідно до довідки № 02/322 від 12.07.2018 року виданої ОСОБА_4 , ТОВ «Бурат-Агро» вказано, що ОСОБА_4 працює в товаристві водієм, заробітна плата за період з 01.07.2017 року по 30.06.2019 року – 0 грн., інші нарахування – 0 грн., сплачено 21 709,45 грн. на користь ОСОБА_3 (а.с.47).

Доказів, які б підтверджували розмір доходів відповідача позивач не надає.

Відтак суд, враховуючи принцип змагальності сторін, вважає за можливе взяти до уваги заперечення відповідача з наданими доказами.

При цьому, судом враховується матеріальний стан відповідача.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України (далі по тексту - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Таким чином, судом встановлено, що витрати, які позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь понесені при звичайному способі життя, але не викликані особливими обставинами, а відтак не є додатковими витратами у розумінні положень ст. 185 СК України. При цьому, вказані витрати здійснювались позивачкою на власний розсуд, без погодження з відповідачем.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю позову у межах заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі у справах про стягнення аліментів.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дітей – задовольнити частково.

Стягти з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер 30152327, працюючого водієм ТОВ "Бурат-Агро", мешканця АДРЕСА_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 , мешканки АДРЕСА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісяця в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

В іншій частині позовних вимог позивача ОСОБА_3 – відмовити.

Стягти з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер 30152327, працюючого водієм ТОВ "Бурат-Агро", мешканця АДРЕСА_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 - 768,40 гривень судового збору на користь держави.

Відкликати із Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) виконавчий лист № 530/17/17, виданий на підставі судового рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 22.02.2017 р. по цивільній справі № 530/17/17 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей без подальшого виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 15.05.2020 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко