Рішення № 89266248, 18.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 травня 2020 року справа №640/3805/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС)провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02 січня 2019 року №Ф-225-17В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02 січня 2019 року №Ф-225-17, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не здійснював незалежну професійну діяльність, як самозайнята особа, а є адвокатом, що здійснює свою діяльність у складі Адвокатського об`єднання «Адвокатська компанія «Локарт», яке відраховує з його заробітної плати єдиний внесок; відрахування соціального внеску здійснюються також Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва, Головою якої ОСОБА_1 обрано 08 жовтня 2016 року на Конференції адвокатів м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/3805/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки в електронній базі ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУ ДФС (ДПІ у Шевченківському районі) з 27 вересня 2000 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. За обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом на 25 березня 2019 року становила 18 276,72 грн., що виникла 09 лютого 2018 року, на підставі чого сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що самозайнята особа є платником єдиного внеску, за умови, що така особа не є працівником відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України; позивач вказав про своєчасну та у повному обсязі сплату щомісячно єдиного внеску Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Локарт», у складі якої він працює адвокатом та Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва, що підтверджується довідками, наявними в матеріалах справи.

Відповідач надав до суду додаткові пояснення з документальним підтвердженням державної реєстрації позивача як фізично-особи підприємця в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС. У поясненнях відповідач вказує, що фізична особа-підприємець, яка одночасно є самозайнятою особою і найманим працівником (застрахованою особою), не звільняється від сплати єдиного внеску за себе.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимоги ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 02 січня 2019 року №Ф-225-17 на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" станом на 31 жовтня 2018 року від ОСОБА_1 вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 818,54 грн. Зазначена вимога прийнята відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Відповідно до інформації, що розміщена на офіційному сайті Національної Асоціації Адвокатів України, ОСОБА_1 отримав свідоцтво адвоката 15 листопада 1996 року №1084, форма адвокатської діяльності - Адвокатське об`єднання «Локарт».

З інформації, що міститься в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є керівником Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва з 08 жовтня 2016 року.

За даними АІС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС (ДПІ у Шевченківському районі) з 27 вересня 2000 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

У матеріалах справи міститься довідка Адвокатського об`єднання «Адвокатська компанія «Локарт» від 26 лютого 2019 року №2к про те, що об`єднанням здійснено нарахування та перерахування соціального внеску з урахуванням нарахованої заробітної плати за період з 2016-2018 року.

Згідно з довідкою Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 працює там з 07 лютого 2017 року по теперішній час і займає посаду Голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва, а також вказано суми нарахованого та перерахованого соціального внеску за період з лютого 2017 року по лютий 2019 рік.

06 грудня 2016 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, які набрали чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, з 01 січня 2017 року підприємці зобов`язані сплачувати соціальний внесок незалежно від отримання доходу.

03 жовтня 2018 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII (набрав чинності 11 жовтня 2017 року) внесено зміни в пункт 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", за якими фізичні особи - підприємці (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідач, посилаючись на вказані норми, зазначає, що ОСОБА_1 як фізична-особа підприємець на загальній системі оподаткування, яка здійснює незалежну професійну діяльність, нараховує єдиний внесок на суму доходу (прибутку) отриманої від такої діяльності і сума такого єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Вважаючи, що позивач зобов`язаний сплачувати соціальний внесок як самозайнята особа з 09 лютого 2018 року, незалежно від фактичного здійснення адвокатської діяльності та отримання прибутку від такої діяльності, відповідач нарахував ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати мінімальних страхових внесків за відповідні місяці з 09 лютого 2018 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 15 819,54 грн.

Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить із того, що за визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 у справі №160/3114/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» надає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На думку суду, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Відповідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як свідчать обставини справи, оскаржувана вимога сформована з метою погашення позивачем заборгованості з єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн., яка утворилась внаслідок несплати позивачем єдиного внеску у період з лютий-жовтень 2018 року.

Разом із цим, у період з січня 2016 року по грудень 2019 року позивач працював адвокатом (керівником) в Адвокатському об`єднанні «Адвокатська компанія «Локарт», а також з лютого 2017 року по лютий 2019 року в Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури м. Києва. Матеріали справи не місять доказів провадження позивачем індивідуальної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності у вказаний період.

Крім того, у справі міститься копія рішення Державної фіскальної служби України про результат розгляду скарги від 03 липня 2019 року №30249/6/99-99-11-05-02-25, якою скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13 травня 2019 року №Ф-225-17 в сумі 21 030,90 грн. станом на 30 квітня 2019 року. Підставою для скасування вимоги визначено те, що скаржник не зареєстрований фізичною особою-підприємцем згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є адвокатом, який реалізує свою адвокатську діяльність в організаційно-правовій формі - Адвокатське об`єднання «Адвокатська компанія Локарт» (згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України. Вказаним рішення Державна фіскальна служба України зобов`язала ГУ ДФС привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегровану картку платника з урахуванням вищевказаного.

Оскільки метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску додатково як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, але не отримувала дохід від неї.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, суд звертає увагу, що відповідач, не надав суду доказів, які б свідчили про отримання доходів позивачем від індивідуальної адвокатської діяльності, а також інших доказів на підтвердження правомірності стягнення з позивача єдиного соціального внеску.

Враховуючи викладене, вимога ГУ ДФС районі про сплату боргу (недоїмки) від 02 січня 2019 року №Ф-225-17 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної вимоги з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 02 січня 2019 року №Ф-225-17.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко