Рішення № 89266142, 18.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Вн. №27/67

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2020 року № 640/461/19

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Головного управління ДФС у м. Києві

Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №127954-1305-2659

Суддя О.В.Головань

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01.11.2018р. № 127954-1305-2659 та податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві, якими визначено борг за ФОП ОСОБА_1 у сумі 233081,57 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

22.02.2019 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2004 р. ОСОБА_1 була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 20700000000000522.

01.01.2012 р. позивач перейшла на спрощену систему оподаткування та стала платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серія НОМЕР_1 , місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_1 .

Позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення (в літ. А), загальною площею 587,50 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 15.03.2004р., посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори).

08.12.2018 р. ФОП ОСОБА_1 було отримано податкове повідомлення-рішення від 01.11.2018 р. № 127954-1305-2659, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 106955,18 грн., а також зазначено про наявність податкового боргу у розмірі суми 233 081,57 грн.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 - вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та просить суд скасувати його з наступних підстав.

Позивач зазначає, що у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов`язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, а отже така фізична особа - підприємець (власник нежилого приміщення), будучи платником єдиного податку, звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку.

Враховуючи, що ФОП ОСОБА_2 є платником єдиного податку і використовує належні їй приміщення для провадження підприємницької діяльності, нарахування податкового зобов`язання з податку на землю, а саме: на земельну ділянку, що розташована під цими приміщеннями, є протиправним та суперечить приписам п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України.

Також позивач зазначає про неправомірність виникнення податкового боргу у розмірі суми 233 081,57 грн.

Відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві - проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не підлягає звільненню від сплати земельного податку на підставі п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується позивачем для провадження господарської діяльності.

Також відповідач зазначив, що заборгованість позивача у розмірі 233 081,57 грн. виникла через несплату податкових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб за 2016-2017 рр. згідно податкових повідомлень-рішень № 669-1305 від 25.04.2016р. на суму 126 126,39 грн., № 45885-1305 від 28.04.2017р. на суму 106 955,18 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

За підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 Податкового кодексу України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України, встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки - залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 Податкового кодексу України на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України, також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах, у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

За змістом вищевказаних норм Податкового кодексу України обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно).

Згідно зі змістом наданого до суду договору оренди нежитлового приміщення №2 від 01.05.2015р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Медісса-Еліт", а саме п. 1.1 Орендодавець зобов`язаний передати, а Орендар зобов`язаний прийняти Приміщення в строкове платне користування на умовах оренди.

Згідно вказаного Договору, Приміщення - це частина нежитлового приміщення, загальною площею 295 кв.м., розташоване на першому поверсі Будинку і надається в оренду Орендарю за цим Договором.

Тобто, позивачем передано належне їй приміщення у користування іншій особі, тоді як сам позивач вказане приміщення у господарській діяльності не використовує, враховуючи, що передача в оренду використанням у господарській діяльності не є.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено борг за ФОП ОСОБА_1 у сумі 233 081,57 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки вказана заборгованість виникла через несплату позивачем податкових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб за 2016-2017рр. згідно податкових повідомлень-рішень від 25.04.2016р. № 669-1305, від 28.04.2017р. №45885-1305.

Крім того, суд зазначає, що розрахунок податку позивачем не оскаржується та не було надано будь - яких заперечень з приводу зазначеного відповідачем у відзиві розрахунку, тому надає правову оцінку з приводу цього.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про недотримання відповідачем вказаних принципів у даному випадку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 18.05.2020 р.