Рішення № 89249546, 15.05.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2020 р. № 520/3293/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.12.2019 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та виплачувати її з 15.07.2019 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 5370 (п`ять тисяч триста сімдесят) гривень;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно не призначено їй пенсію за віком, за результатами чого Пенсійним фондом прийнято незаконне рішення від 02.12.2019. У зв`язку з чим, позивач позбавлений права вільно володіти своїм майном у вигляді пенсії, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що 02.09.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви про призначення пенсії позивач надала: трудову книжку, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища зміна прізвища " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ", витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища зміна прізвища з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ", свідоцтво про шлюб громадянина ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (прізвище після державної реєстрації шлюбу " ОСОБА_1 "), довідку видану Харківським обласним центром зайнятості про період отримання допомоги по безробіттю на прізвище " ОСОБА_1 ", свідоцтва про народження дітей " ОСОБА_9 ", ІНФОРМАЦІЯ_1 , та " ОСОБА_10 ", ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, при розрахунку трудового стажу позивача, Головним управлінням не взято до уваги свідоцтва про народження дітей та трудову книжку на прізвище мовою оригіналу " ОСОБА_1 ", оскільки за даними документами неможливо встановити належність трудової книжки заявниці ОСОБА_1 . Разом з тим, відповідач зазначив, що трудова книжка на прізвище " ОСОБА_1 " (трудова книжка відкрита на " ОСОБА_1 ", прізвище " ОСОБА_1 " змінено на " ОСОБА_1 ", а прізвище " ОСОБА_1 " змінено на " ОСОБА_1 "). У зв`язку із чим, ОСОБА_1 роз`яснено, що вона у 3-х місячний термін повинна надати до Головного управління документи про зміну прізвища. 02 грудня 2019 року до Головного управління ОСОБА_1 надала заяву щодо прохання прийняти документи про її шлюби та виписки з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, також до заяви додала лінгвістично-правничу експертизу від 29.11.2019 №21 про документальний спір відносно прізвища ОСОБА_1 . Проте, документу про зміну прізвища з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 " позивач до Головного управління не надала.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом із свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 03.08.1960 встановлено, що дівочим прізвищем позивача є " ОСОБА_1 ".

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № НОМЕР_2 від 09.07.2019 встановлено, що між позивачем та гр. ОСОБА_14 зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_3 шлюб (номер актового запису 162). Після шлюбу, позивач змінила своє дівоче прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1. Шлюб розірвано 28.07.1987 , номер актового запису 445.

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00023413917 від 17.07.2019 підтверджено, що позивач 21.09.1989 (номер актового запису 666) уклала шлюб з гр. ОСОБА_16 . Після шлюбу, позивач змінила своє прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1. Шлюб розірвано 07.07.2009 , номер актового запису 230.

31 липня 2009 року позивачем укладено шлюб з гр. ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_4 .

З матеріалів справи встановлено, що позивач вперше працевлаштована на роботу у 1975 році, що підтверджується копією трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 (дівоче прізвище позивача). В подальшому позивач при одруженні змінювала прізвища, про що роботодавцями вносились у трудову книжку відповідні зміни.

Крім того, 03.10.2002 позивачу оформлено вкладиш у трудову книжку на прізвище " ОСОБА_1 " (російською мовою).

Так, 02 вересня 2019 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.12.2019 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, мотивуючи свою відмову тим, що у позивача відсутній необхідний стаж, передбачений приписами статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

В силу приписів ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

За правилами ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Як зазначив позивач, та не заперечується відповідачем у рішенні про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 надано до органів Пенсійного фонду оригінал трудової книжки, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища зміна прізвища " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ", витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища зміна прізвища з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ", свідоцтво про шлюб громадянина ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (прізвище після державної реєстрації шлюбу " ОСОБА_1 "), довідку видану Харківським обласним центром зайнятості про період отримання допомоги по безробіттю на прізвище " ОСОБА_1 ", свідоцтва про народження дітей " ОСОБА_9 ", ІНФОРМАЦІЯ_1 , та " ОСОБА_10 ", ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак, позивач не надала до відповідача документу про зміну прізвища з "ОСОБА_1" на "ОСОБА_1", у зв`язку із чим, відповідач просив надати докази в підтвердження зміни прізвища.

Так, позивач 09 грудня 2019 року звернулась до відділу ДРАЦС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області із заявою, в якій просила внести зміни до актового запису про розірвання її другого шлюбу, зокрема виправити прізвище до та після державної реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_1 на прізвище по її тодішньому паспорту та усім іншим документам ОСОБА_1 , яке в неї було в 1989-2009 роках.

В свою чергу Головне територіальне управління юстиції у Харківській області листом від 25.09.2019 №20214/24324/08.01-04-06 звернулось до Головного управління Міністерства юстиції Російської Федерації по Санкт-Петербургу із проханням надати правову допомогу відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Харківському району юстиції в Харківській області щодо витребування копії актового запису про народження " ОСОБА_16 ".

Оскільки станом на 02 грудня 2019 року позивачу не надано жодних документів відділом ДРАЦС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області, позивач подала до Головного управління документи про її шлюби та виписки з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, також до заяви додала лінгвістично-правничу експертизу від 29.11.2019 №21 про документальний спір відносно прізвища ОСОБА_1 .

Разом з тим, матеріали справи містять ряд документів на підтвердження факту зміни прізвища позивача після укладання шлюбу на ОСОБА_1 , а саме: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 від 31.07.2009, свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № НОМЕР_5 серія НОМЕР_6 , лінгвістично-правова експертиза у справі про документальний спір відносно прізвища ОСОБА_1 від 29.11.2019 №21, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 серія НОМЕР_7 , довідку Харківської районної філії Харківського обласного центру зайнятості №697 від 31.07.2019, довідку про взяття на облік платника податків №463 від 16.03.2007 на ім`я ОСОБА_1 , договір купівлі - продажу, де покупцем є ОСОБА_1 та технічний паспорт на квартиру, де власником значиться ОСОБА_1 , картку прописки форми А на ім`я ОСОБА_1 , до якої після укладання позивачем шлюбу із ОСОБА_5 внесено зміни у прізвище позивача.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку, що позивачем надано достатню кількість документів, які підтверджують факт належності трудової книжки " ОСОБА_1 " (російська мова) позивачу ОСОБА_1 .

Щодо посилань відповідача про незавірений печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів запис у трудовій книжці зміни прізвища " ОСОБА_1 " на "ОСОБА_1", та відсутність нових даних про прізвище позивача на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, суд зазначає наступне.

Згідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком.

Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.

Посилання відповідача у відзиві на позов про неможливість встановлення належності трудової книжки заявниці ОСОБА_1 , оскільки при зверненні до органів Пенсійного фонду останньою надано трудову книжку на прізвище мовою оригіналу " ОСОБА_1 ", суд не бере до уваги, оскільки доказів на підтвердження даного факту відповідачем не надано, а матеріали справи містять копію трудової книжки на ім`я " ОСОБА_1 "(мовою оригіналу).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.12.2019 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та виплачувати її з 15.07.2019 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 N 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Так, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та виплачувати її з 15.07.2019 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а тому для належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

В обґрунтування вказаних вимог позивачем не надано жодних доказів.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 5370 (п`ять тисяч триста сімдесят) гривень, суд зазначає наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Судом встановлено, що за змістом договору П-125 від 11.02.2020 укладеного між ТОВ "ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ", в особі касира-адміністратора ОСОБА_19 . (Виконавець) та ОСОБА_5 (Замовник), Виконавець зобов`язується за дорученням Замовника надати юридичні послуги, зазначені в п.1.2 цього Договору. Згідно п.1.2 даного договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати Замовнику наступні юридичні послуги: проект позовної заяви та консультацію.

Відповідно до акту про надання юридичних послуг від 04.03.2020 Виконавець за договором №П-125 від 11.02.25020 надав Замовнику послуги: проект позовної заяви та консультація, вартість яких склала 5370 грн.

Суд звертає увагу, що ні договір П-125 від 11.02.2020, ні акт про надання юридичних послуг не містять посилань на кількість витрачених адвокатом годин на складання проекту позовної заяви та надання консультації. Крім того, надані документи не містять відомостей щодо погодинної оплати праці адвоката.

Між тим, суд звертає увагу, що позивачем по справі є ОСОБА_1 , а Замовником послуг по договору №П-125 від 11.02.2020 та особою, яка сплачувала за надані послуги згідно фіскального чеку від 12.02.2020 та квитанції до прибуткового касового ордеру від 11.02.2020 є ОСОБА_5 .

Приймаючи до уваги вище наведене, враховуючи незначну складність справи, та той факт, що Замовник послуг адвоката не є позивачем по справі, суд доходить висновку, що позивачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами вартість понесених ним витрат на правничу допомогу, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.12.2019 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 1681.60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних