Рішення № 89249000, 14.05.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2020 року м. Рівне № 460/1891/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (відповідач 2) про: 1. Стягнення з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області 240000грн, як середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку - з 17 квітня 2017 року по 16 травня 2019 року. 2. Стягнення з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області 82974,60грн, як моральної шкоди за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за період з 17 квітня 2017 року по 16 травня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.09.2018 року у відповідності до наказу № 234 начальника ГУДС України надзвичайних ситуацій у Рівненській області позивач звільнений у запас Збройних Сил України та з ним було припинено контракт за пунктом 178 підпунктом (у зв`язку із сімейними обставинами). Грошове забезпечення на час звільнення він не отримав тому і змушений був звернутися з відповідним позовом до суду. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року у справі № 460/521/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про стягнення не виплаченого грошового забезпечення. Зазначеними рішенням стягнуто на користь позивача з відповідача грошове забезпечення, невиплачене при звільненні. Посилаючись на норми ст. 117 КЗпП України, позивач зазначає, що фактичний розрахунок відбувся після постановлення судового рішення (25 квітня 2019 року) лише 16 травня 2019 року. Таким чином, якщо рахувати з 17 квітня 2017 року по 16 травня 2019 року, то невиплата складає 25 місяців, що є часом фактичної затримки розрахунку. Із довідки про нараховане, але не виплачене грошове забезпечення позивача за період з 17.04.17 р. по 20.08.2018 р. слідує, що середній щомісячний заробіток становить 9600грн. Отже, як стверджує позивач, за 25 місяців, з щомісячного розрахунку у сумі 9600грн, повна сума заборгованості складає 240000грн. Окрім того, позивач зазначає, що має законне право на стягнення моральної шкоди за порушення власником його трудових та цивільних прав, що є наслідком порушення його основних прав людини та основних прав людини членів його сім`ї - у зв`язку з тривалою та систематичною невиплатою грошового забезпечення, яку він оцінює у 82974,60грн. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 1 подав відзив на позов в якому вважає безпідставними вимоги позивача з тих підстав, що його вини у несвоєчасному розрахунку з позивачем немає. Також звертає увагу на неправильний розрахунок позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки та не визнає період затримки розрахунку при звільненні. Крім того, відповідач уважає і безпідставною вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки відсутні умови для її здійснення. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач 2 відзиву на позов не подав.

Позивач подав відповідь на відзив в якому стверджує про перекручення даних, наведених у відзиві відповідача 1.

Відповідачі заперечень на відповідь на відзив не подали.

Позов надійшов до суду 12.08.2019.

16.08.2019 ухвалою суду позов залишений без руху.

29.08.2019 надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви.

02.09.2019 ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області в якості другого відповідача.

16.09.2019 від відповідача надійшли клопотання про продовження процесуального строку, про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, про зупинення провадження у справі.

23.09.2019 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

30.09.2019 позивач подав відповідь на відзив відповідача 1.

21.10.2019 ухвалою суду відмовлено в задоволенні наведених вище клопотань позивача та відповідача 1 про продовження строку для подання відзиву на позов та розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

21.10.2019 ухвалою суду задоволено клопотання відповідача 1 про зупинення провадження, провадження у справі зупинено.

05.11.2019 від відповідача 1 надійшло уточнення до розрахунку середнього заробітку.

08.05.2020 ухвалою суду поновлено провадження у справі.

13.05.2020 відповідач 1 подав до суду письмові пояснення до відзиву.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені у заявах по суті, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив таке.

Обставини справи:

Позивач проходив службу у відповідача в ДПРЗ-1 з охорони об`єктів ПАТ «Рівнеазот» в періоди з 18.03.2016 по 17.04.2017 та з 01.12.2017 по 21.08.2018, що підтверджується відповідними наказами наявними в матеріалах справи.

Наказом Головного управління від 13.09.2018 № 234 (по особовому складу) позивача було звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), припинено контракт за пунктом 176 підпунктом 5 у зв`язку з сімейними обставинами), виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення.

Грошове забезпечення на час звільнення позивач не отримав тому і змушений був звернутися з відповідним позовом до суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року у справі № 460/521/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про стягнення не виплаченого грошового забезпечення. Зазначеними рішенням стягнуто на користь позивача з відповідача грошове забезпечення, невиплачене при звільненні у сумі 99401,04грн (сума вказана з урахуванням податків та зборів, обов`язкових платежів). При цьому, обставини щодо періоду нарахування та не виплати грошового забезпечення з 18.03.2016 по 17.04.2017 та з 01.12.2017 по 21.08.2018 встановлені зазначеним рішенням суду. Рішення суду набрало законної сили 28.05.2019, отже в силу вимог ч. 4 ст. 78 КАС України, ці обставини не доказуються при розгляді даної справи.

Як слідує із матеріалів справи, заборгованість з грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 460/521/19 в повному обсязі була зарахована позивачу на картковий рахунок 16.05.2019 згідно з платіжними дорученнями № 413, № 414 від 15.05.2019.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або па яку вільно погоджується.

Згідно ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

В силу приписів частини першої статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений статтею 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічну правову позицію з цього питання висловлено Верховним Судом України в постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, та підтримано правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у справі № 821/1083/17 від 26.02.2020.

Судом встановив, що виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року по справі № 460/521/19, фактично здійснено Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, 16.05.2019 року, що не заперечується позивачем.

Отже, на користь позивача, з урахуванням судового рішення по справі № 460/521/19, підлягає стягненню середньомісячний заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 13.09.2018 року по 15.05.2019року включно, що складає 245 календарних днів, а не 243 календарні дні, як стверджує відповідач.

Водночас, суд повторює, що за змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Оскільки днем звільнення позивача є 13.09.2018 і в цей день розрахунки з позивачем не були проведені, то саме цей день береться за дату, з якої починається час затримки виплати грошового забезпечення, а не 17.04.2017, як стверджує позивач.

Окрім зазначеного, середній розрахунок за час затримки по день фактичного розрахунку, який здійснений безпосередньо позивачем у сумі 240000грн, суд до уваги не приймає з огляду на таке.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 2 та 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначено Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового І начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом МВС України від 23.05.2015 № 475, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за №544/26989 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 8 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України» від 11 липня 2013р. № 593, загальний період служби цивільного захисту включає час перебування особи рядового і начальницького складу на службі цивільного захисту і встановлюється у календарному обчисленні.

А згідно п. 6 Інструкції № 475, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, положення п. 6 Інструкції № 475 та п. 9 Положення № 593 прямо зазначають, що грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу, зокрема позивачу, виплачується не за робочі дні, а за календарні дні, що відповідає п. 8 Порядку № 100.

Згідно Інформації відповідача для обрахування середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 (а. с. 125), за останні два календарні місяці липень-серпень 2018 року, позивачу нараховано 19246,32грн. Протягом цих двох місяців було 62 календарних днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить (19246,32: 62) = 310,42грн.

За період з 13.09.2018 року по 15.05.2019 року було 245 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 76052,90грн.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума заробітної плати, оплата відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення визначена без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Таким чином, оскільки Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області порушено право ОСОБА_1 на належну оплату праці та це порушення встановлене рішенням суду, яке набрали законної сили, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково та стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 13.09.2018р. по 15.05.2019р. у розмірі 76052,90грн (без утримання податків та обов`язкових платежів), як суму відшкодування за час затримки виплати грошового забезпечення в день звільнення.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 частити третьої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року № 4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За змістом частини 1 статті 73 і 77 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди. Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди дійшов помилкового висновку про наявність підстав для такого відшкодування.

Слід також наголосити і на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, і є компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З врахування наведеного, правові підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача відсутні.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати згідно ч.1 ст.139 КАС України йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Державної служби України надзвичайних ситуацій у Рівненській області середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 13 вересня 2018р. по 15 травня 2019р. у розмірі 76052,90грн (без утримання податків та обов`язкових платежів).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України надзвичайних ситуацій у Рівненській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 17 квітня 2017 року по 12 вересня 2018 року та за 16 травня 2019 року в сумі 163947,10грн, стягнення моральної шкоди в сумі 82974,60грн - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Гетьмана Полуботка, 37; код ЄДРПОУ 38610634)

3. Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. С.Петлюри, 13; код ЄДРПОУ 38012494).

Суддя Комшелюк Т.О.