Рішення № 89248914, 14.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1715/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 28 лютого 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21.12.2019 року про відмову здійсненні реєстрації місця проживання за адресою:

АДРЕСА_2; 2 . 3обов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяву позивачів та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

04 березня 2020 року ухвалою суду позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху та встановлено позивачам 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

До суду 10 березня 2020 року від позивачів за вх.№10940/20 надійшла заява з належним чином оформленою позовною заявою, доказами сплати судового збору та засвідченими копіями доказів (у двох примірниках).

16 березня 2020 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (вх.№ 10940/20) та відкрито провадження у справі. Визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,0523 га. На вказаній земельній ділянці позивачі побудували садовий будинок за номером АДРЕСА_2. 17.09.2019 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказаний садовий будинок, у якому постійно проживає зі своєю сім`єю: чоловік - ОСОБА_2 , та двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач відмовив позивачам у проведенні реєстрації місця проживання, тому що вони не подали необхідних документів або інформації (відсутні документи, що підтверджують право на проживання у житлі,надані документи на садовий будинок), а саме: зазначений садовий будинок не є житловим і не призначений для постійного проживання. Також, усно було повідомлено, що позивачі повинні перевести садовий будинок в житловий і тільки потім ставити питання про реєстрацію в ньому. Позивачі вважають, що рішення відповідача є протиправним та порушує їх права та положення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, Конституції України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правила реєстрації місця проживання, затверджений постановою КМУ від 02.02.2016 року №207, згідно з якими відсутня така підстава для відмови в реєстрації, на яку посилається Департамент.

30 квітня 2020 року від відповідача за вх. №17152/20 до суду надійшов відзив на позов (а.с.69-77), в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 є садовим будинком. Декларація на яку посилаються позивачі в якості обґрунтування своїх позовних вимог є документом, яким підтверджується завершення будівництва цього будинку та введення його в експлуатацію, але він не є документом, який підтверджує, що садовий будинок це житло. Керуючись пунктом 11 Правил, адміністратор Департаменту правомірно відмовив заявникам у наданні адміністративної послуги із реєстрації місця проживання за вказаною адресою, у зв`язку з тим, що особа не подала необхідних документів або інформації (відсутні документи, що підтверджують право на проживання у житлі), що зазначено у їх заявах про реєстрацію місця проживання від 21.12.2019 р. Зазначає, що реєстрація місця проживання здійснюється виключно у житлі, до якого згідно з наведеними приписами чинного законодавства України садовий будинок не відноситься, садовий будинок призначений тільки для літнього використання. Власник садового будинку має можливість оформити його як житловий і лише після отримання рішення органів місцевого самоврядування про переведення садового будинку у жилий будинок може здійснювати в ньому реєстрацію місця проживання. Позивачі поданням зазначеного позову намагаються примусити Департамент, здійснити реєстрацію їх місця проживання в садовому будинку, цільове призначення якого, відповідно до чинного законодавства України, сезонне використання для ведення садівництва, що свідчить про непридатність його для постійного проживання. Уникнення особами процедури переведення садового будинку у статус житлового призводить до порушення інтересів територіальної громади міста Одеси, що полягає, насамперед, але не виключно, у сфері податково-бюджетної політики.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 04 травня 2020 року у задоволенні заяви Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та заяви про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін - відмовлено.

07 травня 2020 року до суду від позивачів за вх.№17889/20 надійшла відповідь на відзив (а.с.100-106), в якій зазначено, що при введені будинку в експлуатацію, подавалася декларація про готовність до експлуатації об`єкта. В цій декларації зазначено, що будинок позивачів має фундамент, дах, стіни, два поверхи, достатню площу та об`єм, два санвузли, кухню, оснащений всіма необхідними для життя комунікаціями, опаленням, що дозволяє в ньому проживати цілий рік. Декларація підтверджує завершення будівництва та введення його в експлуатацію, згідно встановлених норм та правил, та підтверджує придатність та призначеність приміщення для проживання в ньому. Законодавець наголошує на тому, що реєстрація фізичної особи пов`язана лише з її місцем фактичного проживання або місцем перебування із зазначенням адреси особи, і при цьому вимагає, щоб жиле приміщення було придатне та призначене для проживання. Для реєстрації місця проживання назва жилого приміщення не має ніякого значення. Позивачі вважають неправомірним звинувачення відповідачем їх в зменшені бази оподаткування об`єкта.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача та відповіддю на відзив позивачів, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №193939328 від 19.12.2019 року ОСОБА_1 є власником садового будинку загальною площею 282,6 кв.м., житловою площею 136,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.36).

Також, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №164873762 від 24.04.2019 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,0523 га., кадастровий номер 5110136900:38:015:0064, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на підставі державного акту ЯЛ №749861 від 12.04.2012 року (а.с.35).

21 грудня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради заяви про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15, 26).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до своїх заяв було додано квитанції про сплату адміністративного збору та витяг №193939328 від 19.12.2019 року.

Також, у заяві ОСОБА_2 зроблено відмітку про згоду власника житла ОСОБА_1 на реєстрацію у ньому місця проживання ОСОБА_2 .

Згідно службових відміток на зворотному боці заяви позивачів, Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання позивачів від 21 грудня 2019 року через неподанням заявниками необхідних документів або інформації.

Позивачі, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено їх у реєстрації їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року (ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Частинами 1 та 3 статті 6 Закону № 1382-IV передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Відповідно до ст.9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України).

При цьому, частиною 1 статті 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Аналізуючи вищенаведені норми суд доходить висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

При цьому, житлом може вважатись любе приміщення за умови, якщо таке придатне для постійного або тимчасового проживання в ньому.

Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі - Правила №207) визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.

Пунктом 3 Правил №207 передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Згідно з п. 8 Правил №207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».

Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1 (п.9 Правил №207).

Відповідно до п.11 Правил №207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Суд зазначає, що як вбачається з відмітки на заявах позивачів, підставою для прийняття рішення від 21.12.2019 року про відмову у реєстрації місця проживання позивачів у визначеному ними будинку є ненадання заявниками необхідних документів чи інформації.

При цьому, роз`яснень щодо того, які саме документи або інформацію заявниками не надано відповідачу, у заявах позивачів зазначено не було.

Щодо посилання відповідача на те, що будинок, в якому позивачі бажають зареєструвати своє місце проживання, є садовим, а відтак не є житловим будинком, суд зазначає наступне.

Належний ОСОБА_1 садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації (а.с.109-112), яка згідно інформації з Реєстру дозвільних документів зареєстрована за №ОД141192210387, обладнаний інженерним обладнанням: холодне та гаряче водопостачання, водовідведення, опалення АГВ.

Згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті (а.с.46-50), садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 складається з : 1-й поверх - сходів, житлової кімнати, кладової, гаражу, санвузла, кухні, вітальні, тамбура; 2-й поверх - 4-х житлових кімнат, санвузла, сходів, коридору; підвал - 7-ми підсобних приміщень та сходів.

При цьому, позивачами до суду надано: договір на послуги водопостачання та водовідведення №15308 від 18.07.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНФОКС» на постачання холодної види за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.43); інформаційний лист від АТ «ОДЕСАГАЗ» з пропозицією ОСОБА_1 приєднатись до договору розподілу природного газу (а.с.44); договір про користування електричною енергією №0300/2014338 від 17.09.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» про постачання електроенергії споживачу ОСОБА_1 , адреса якої: АДРЕСА_2 (а.с.45).

Відтак, враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що належний ОСОБА_1 садовий будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей.

Суд зазначає, що садовий будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового Фонду, визначений ч.4 ст.4 Житлового кодексу Української РСР.

Відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни <…> мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.

Вказані висновки узгоджуються з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року по справі №2340/4673/18.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про те, що відповідач діяв поза межами власних повноважень, роблячи висновок щодо належності садового будинку ОСОБА_1 до нежитлових будівель без належного обґрунтування вказаного беззаперечними доказами, а відтак суд доходить висновку про обґрунтованість первісної вимоги позивачів та про доцільність її задоволення з урахуванням вимог ст.9 КАС України шляхом визнання протиправними та скасування рішень Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21.12.2019 року про відмову здійсненні реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо вимоги позивачів зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяву та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.12.2019 року та здійснити реєстрацію їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачами за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. кожним (а.с.33, 34).

Зважаючи на вищевикладене, задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 840,80 грн. та на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21.12.2019 року про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.12.2019 року та здійснити реєстрацію їх місця проживання за адресою:

АДРЕСА_2. Стягнути з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. та на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі:

- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 );

- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).

Відповідач - Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (вул.Косовська, 2-д, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 38226516).

Суддя Вовченко O.A.

.