Рішення № 89248877, 15.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2623/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати дії відповідача, - Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, що виразилися в не зарахуванні до стажу період роботи за сумісництвом на посаді вчителя з 08.04.1986 року по 28.08.2001 року, який надає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги, - неправомірними.

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу період роботи за сумісництвом на посаді вчителя з 08.04.1986 року по 28.08.2001 року та виплатити грошову допомогу у розмірі 10-ти місячних пенсій.

Ухвалою суду від 31.03.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області безпідставно не зараховано до спеціального стажу позивача період роботи з 08.04.1986 р. по 28.08.2001 р. на посаді методиста. На думку позивача, відповідач неправомірно зазначає те, що стаж роботи на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м.Котовська не дає права на призначення одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, вказана посада відсутня.

27.04.2020 року за вх. № 16807/20 від Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого відповідач зазначає, що з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, наголошуючи, зокрема, на відсутності законодавчо передбачених підстав для зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м.Котовська з 08.04.1986 р. по 28.08.2001р.

05.05.2020 року за вх.№17712/20 від позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що спірний стаж роботи зарахований як педагогічний, проте не зараховано до спеціального стажу за період роботи за сумісництвом з обсягом роботи 0,5 посадового окладу, про що зазначено в управління освіти, сімї та молодіжної політики Подільської міської ради.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває з 01.10.2019 року на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно з врахуванням страхового стажу 41 рік 11 місяців 11 днів.

22.11.2019 року за вих.№3010/к-11 на адресу позивача надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, відповідно до якого зазначено наступне:

«…З 01.10.2019 року Вам призначена пенсія за віком з урахуванням страхового стажу 41 рік 11 місяців 11 днів, в т. ч. роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років — 22 роки 8 місяців 20 днів. До стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, не зараховано період роботи з 08.04.1986 по 28.08.2001 на посаді методиста, оскільки ця посада Переліком не передбачена. Оскільки в зазначений період Ви працювали на посаді вчителя в середній школі №2 за сумісництвом, для зарахування цього періоду до стажу роботи, що дає право на вихід на пенсію за вислугу років, та відповідно до стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, підстав не має.

Оскільки Ви не маєте 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, підстав для виплати грошової допомоги немає.»

23.12.2019 року за вих.№3458/К-11 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області направлено лист, у якому позивачу повідомлено наступне:

«…Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі — Перелік).

За даними довідки від 15.10.2019 № 1649, виданої управлінням освіти, сім`ї, молоді та спорту Подільської міської ради Ви працювали з 08.04.1986 по 28.08.2001 на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м. Котовська, що не дає права на призначення одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, вказана посада відсутня.

Враховуючи вищезазначене, для призначення Вам одноразової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій підстав немає.»

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (зі змінами та доповненнями) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до підпункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011року №1191, відповідно до пункту 2 якого до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993року №909 до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

За приписами статті 28 Закону України «Про освіту» система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також професійно-технічну освіту.

Статтею 18 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» передбачено, що до закладів професійної (професійно-технічної) освіти, зокрема, належать професійно-технічне училище відповідного профілю; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю.

Згідно зі статтею 45 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» до педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти належать викладачі, педагоги професійного навчання, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, асистенти викладача, асистенти майстра виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники фізичного виховання, керівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, науково-методичних та навчально-методичних установ, їх заступники та інші працівники, діяльність яких пов`язана з організацією і забезпеченням навчально-виховного процесу.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» права, обов`язки та соціальні гарантії педагогічних працівників визначаються Законом України «Про освіту» та іншими нормативно-правовими актами.

Держава забезпечує педагогічним працівникам закладів професійної (професійно-технічної) освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти пенсію за вислугу років за наявності стажу безперервної педагогічної роботи не менше ніж 25 років.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, що позивач в період з 08.04.1986 по 28.08.2001 на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м. Котовська, котру віднесено до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м. Котовська з 08.04.1986 по 28.08.2001 р.

Крім іншого, в довідці управління освіти, сімї та молодіжної політики Подільської міської ради від 23.03.2020 року №549 зазначено, що згідно наказу по міському відділу народної освіти м.Котовська від 31.08.1982 р. №223 §9 її призначено на посаду вчителя історії в СШ №2 з 01.09.1982 р., наказом №207 від 07.04.1986 р. по міському відділу народної освіти м.Котовська з 07.04.1986 р. переведено на посаду методиста з охорони дитинства міського методичного кабінету, наказом №206 від 29.08.2001 року по міському відділу народної освіти м.Котовська переведено на посаду вчителя історії ЗОШ №2 з 29.08.2001 р. Відповідно до особових карток про нарахування заробітної плати, у період з 07.04.1986 р. по 28.08.2001 року викладала історію в СШ №2 в порядку суміщення професій.

Також, враховуючи, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, працювала на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», загальний педагогічний стаж роботи позивача на час призначення пенсії за віком складав понад 30 років, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України ««Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014року, різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що виразилися в не зарахуванні до стажу період роботи за сумісництвом на посаді вчителя з 08.04.1986 року по 28.08.2001 року, який надає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги, - неправомірними; зобов`язання відповідача зарахувати до стажу період роботи за сумісництвом на посаді вчителя з 08.04.1986 року по 28.08.2001 року та виплатити грошову допомогу у розмірі 10-ти місячних пенсій, що передбачено пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 правомірні, документально підтверджені, обґрунтовані, базуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами 2 та 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє зробити висновок, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі “Лавентс проти Латвії” відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 10.03.2020 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги (а.с.16).

За умовами вказаного договору адвокат зобов`язується надавати правничу (правову) допомогу, а Клієнт зобов`язується прийняти надану правничу (правову) допомогу.

Пунктом 3 Договору передбачено, що необхідність сплати гонорару виходячи з розрахунку 1000 грн. за участь в кожному судовому засіданні та 1000 грн. за 1 годину роботи поза приміщенням суду.

Так, відповідно до розрахунку розміру компенсації витрат ОСОБА_1 як позивача, на правову допомогу по справі за її адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Одеській області відповідно до ст. 134 КАС України:

- надання усних правових консультацій – 1 година – 10.03.2020 року;

- оформлення договору про надання правової допомоги – 0,5 годин – 10.03.2020 року;

- оформлення позовної заяви – 1 година – 10.03.2020 року.

При цьому, суд зазначає, що до матеріалів справи долучено квитанцію б/н довільної форми, складену адвокатом Осокіним С.Ю., у якій зазначено, що прийнято від ОСОБА_1 за послуги надання правових консультацій, оформлення адміністративного позову, договору про надання правової допомоги у сумі 2500 грн. (а.с. 18)

Досліджуючи питання щодо співмірності розміру таких витрат із реальними адвокатськими послугами, наданими позивачу у цій справі, суд зазначає наступне.

Так, у розрахунку наданим представником позивача зазначено опис робіт (наданих послуг) та остаточний розмір витрат на правничу допомогу, зокрема: надання усних правових консультацій, оформлення договору про надання правової допомоги, оформлення позовної заяви.

Так, фактична вартість наданої правової допомоги за розрахунком представника позивача складає 2500 (дві тисячі п`ятсот гривень) гривень.

Однак, при цьому представником позивача адвокатом Осокіним С.Ю. в підтвердження виконаних робіт не надано до суду належних доказів сплати та не надано акту приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги.

В той же час, суд зазначає, що у даній справі, як зазначалось вище, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

При цьому, адвокатом Осокіним С.Ю. в договорі визначено гонорар за участь в судовому засіданні в розмірі 1000 грн.

Тобто, у даному випадку, представник позивача – адвокат Осокін С.Ю.участь у судових засіданнях не приймав, а лише здійснив підготовку та подачу вказаної позовної заяви.

За таких обставин вимога щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 в загальній сумі 840,80 грн., сплачені згідно квитанції № 0.0.1644106227 від 11.03.2020 року підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Одеській області.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у зарахуванні до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м. Котовська з 08.04.1986р. по 28.08.2001р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді методиста по охороні дитинства міського методичного кабінету відділу народної освіти м. Котовська з 08.04.1986р. по 28.08.2001р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій на час призначення, що передбачено пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Одеської області (65107, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 840 гривень (вісімсот сорок) грн. 80коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.