Рішення № 89248350, 15.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2020 року справа №320/6346/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2019 №1299 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796) з підстав того, що надані позивачем документи не підтверджують факт його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років.

Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що ним було надано всі необхідні документи, які підтверджують його проживання та роботу в зоні посиленого радіологічного контролю.

Позивач не погоджується з висновком відповідача, що надані ним довідка виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 02.08.2019 №110, якою підтверджено проживання ОСОБА_1 у м. Вишгород, що належить до зони посиленого радіологічного контролю, у період з 23.12.1988 по теперішній час, та трудова книжка з інформацією про навчання позивача з 01.09.1984 по 30.06.1989 у Житомирській філії Київського політехнічного інституту містять розбіжності щодо місця перебування позивача.

Позивач наголосив на тому, що з 23.12.1988 по 30.06.1989 він проживав у місті Вишгород, оскільки у вказаний період у нього вже не було навчання в аудиторіях інституту, а вказаний період навчання складався з написання дипломного проекту та проходження переддипломної практики, яку ОСОБА_1 проходив на Вишгородському дослідному заводі «Карат».

Крім того, позивач не погоджується з висновком відповідача щодо відсутності підстав для віднесення до його страхового стажу періоду роботи з 25.10.1989 по 15.11.2000, у зв`язку з відсутністю у трудовій книжці відбитку печатки підприємства на записі про звільнення від 15.11.2000, оскільки наявність такого недоліку заповнення трудової книжки ніяким чином не спростовує відповідний період його роботи.

Також позивач наголосив на тому, що спірне рішення прийняте позивачем з пропущенням строку, встановленого вимогами чинного законодавства, що також свідчить про протиправність рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують наявність у позивача права на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796.

Так, відповідач зазначив, що позивачем було подано до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області довідку про те, що ОСОБА_1 проживає у м. Вишгород Київської області у період з 23.12.1988 по теперішній час. Проте, відповідно до записів у трудовій книжці позивача у період з 01.09.1984 по 30.06.1989 позивач навчався на денній формі навчання у Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту.

Відповідач наголосив на тому, що позивачем не надано доказів на підтвердження проходження переддипломного практики у першому півріччі 1989 року у м. Вишгороді.

Відповідач вважає, що надана позивачем довідка не підтверджує факт проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років, а тому спірне рішення прийнято правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 15.03.1996 (а.с.14).

20.04.2001 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійної працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 (а.с.30).

21.05.2019 позивач звернувся до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення пенсії (а.с.64).

До вказаної заяви позивачем були додані:

- паспорт громадянина України;

- довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійної працює на території зони посиленого радіологічного контролю;

- трудова книжка;

- військовий квиток;

- диплом про навчання.

У подальшому позивачем також було подано до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області довідку Виконавчого комітету Вишгородської міської ради про фактичне проживання позивача від 02.08.2019 №110 (а.с.16).

02.08.2019 Вишгородський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області видав позивачу довідку №837, якою підтвердив, що ОСОБА_1 надав документи до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області для призначення пенсії за віком (а.с.17).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі вказаних документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення від 09.08.2019 №1299 (вихідний номер №483/103-12 від 09.08.2019), яким позивачу відмовлено у призначені пенсії відповідно (а. с.58-59).

У вказаному рішенні зазначено, що позивачем надана довідка від 02.08.2019 №110, видана виконавчим комітетом Вишгородської міської ради, щодо проживання з 23.12.1988 по теперішній час в АДРЕСА_1 , але відповідно до відомостей про роботу (записи у трудовій книжці №4-5, 6-7) у період з 01.09.1984 по 30.06.1989 позивач навчався в Житомирській філії Київського політехнічного інституту, а з 08.08.1989 по 24.08.1989 працював в м. Коростень, Житомирська обл., тому підстави для зарахування перебування потерпілого в зоні ЧАЕС з 23.12.1988 відсутні.

У вказаному рішенні зазначено, що починаючи з 25.10.1989 по дату звернення (21.05.2019) позивач працював на забрудненій території IV зони.

Право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивач не набув так як не набув статус потерпілої особи, тобто станом на 01.01.1993 не прожив (відпрацював) 4 роки.

Відповідач зазначив, що запис у трудовій книжці за №12 про звільнення не завірений печаткою підприємства, а тому період роботи з 25.10.1989 по 15.11.2000 не можливо зарахувати до страхового стажу по трудовій книжці. Періоди роботи, які були підтверджені даними в системі персоніфікованого обліку, зараховані у страховий стаж (з 01.04.1999 по 30.06.1999, з 01.08.1999 по 31.08.1999, з 10.10.1999 по 15.11.2000).

Відповідач повідомив, що за наданими документами для призначення пенсії заявник має 23 роки 9 місяців 9 днів стажу, у зв`язку з чим право на пенсію за віком набуде після виповнення йому 63 років у 2023 році відповідно до п.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (починаючи з 01.01.2026 по 31.12.2023 - необхідний страховий стаж від 23 до 33 років.

18.10.2019 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення №1299 (вихідний номер №2139/103-12від 28.10.2019), яким відмовлено позивачу у призначені пенсії відповідно до ст.55 Закону №796 (а.с.21).

Суд зазначає, що підстави відмови у призначені позивачу пенсії, які зазначені у рішенні від 18.10.2019 №1299, є аналогічними за змістом з тими підставами відмови, які вказані відповідачем у рішенні від 09.08.2019 №1299.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2019 №1299, позивач звернувся з позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Згідно з приміткою до вказаної статті початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяцьдо досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до статті 11 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі Київською обласною державною адміністрацією позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 від 20.04.2001) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: зокрема, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно з частинами другою-третьою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.

Відповідно до пунктів 2, 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51, який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 від 20.04.2001) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Пунктом 10 Порядку №51 визначено, що видача посвідчень провадиться: іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення видаються: особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 11.12.2018 у справі №750/4895/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 78495528), від 21.11.2018 у справі №751/2081/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 78022689), від 31.07.2018 у справі №751/2050/17(реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -75631106), від 27.02.2019 у справі №500/2778/17(реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -80129041), від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Як було вказано раніше, 20.04.2001 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 .

Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсними зазначеного посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.

Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації у листі від 14.06.2019 №125, направленому відповідачу на його запит, повідомило, що посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.04.2001 вручено ОСОБА_1 , як постраждалому внаслідок Чорнобильського катастрофи, відповідно до вимог Порядку №51 (а.с.109-110).

Отже, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідне посвідчення було дійсним, що, в свою чергу, свідчить про те, що позивачем було надано документ, які підтверджують його право на отримання пільг, передбачених Законом №796, у тому числі пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії було надано відповідачу, зокрема, трудову книжку (а.с.22-29).

02.08.2019 позивачем додатково надано відповідачу довідку від 02.08.2019 №110, видану виконавчим комітетом Вишгородської міської ради (а.с.16).

У рішеннях про відмову у призначенні пенсії від 09.08.2019 №1299 та від 18.10.2019 №1299 відповідач зазначив, що запис трудовій книжці за №12 звільнення не завірений печаткою підприємства, тому період роботи з 25.10.1989 по 15.11.2000 не можливо зарахувати до страхового стажу по трудовій книжці, з приводу чого суд зазначає таке.

Як вбачається з трудової книжки, позивач з 25.10.1989 по 15.11.2000 працював інженером-технологом на Вишгородському дослідному заводі «Карат».

Дослідивши трудову книжку, судом встановлено, що запис №12 про звільнення позивача не завірений печаткою підприємства.

Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Кабінет Міністрів України було прийнято постанову від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі-Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

У пункті 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19.12.2019 у справі 307/541/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86460129).

Суд наголошує на тому, що відповідач у разі наявності сумнівів щодо періоду роботи позивача на Вишгородському дослідному заводі «Карат» мав можливість звернутись до підприємства для перевірки відповідної інформації, однак в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем таких дій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у спірних рішеннях зазначено, що до страхового стажу позивача були зараховані періоди роботи з 01.04.1999 по 30.06.1999, з 01.08.1999 по 31.08.1999 та з 10.10.1999 по 15.11.2000.

При цьому відповідачем вказано про не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 25.10.1989 по 15.11.2000, що свідчить про наявність розбіжностей інформації у рішеннях.

Також суд звертає увагу на те, що позивачем додано до матеріалів справи копію трудової книжки, в якій запис №12 про звільнення позивач з посади 20.11.2001 скріплений печаткою підприємства.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу період з 25.10.1989 по 15.11.2000.

Також у рішеннях про відмову у призначенні пенсії від 09.08.2019 №1299 та від 18.10.2019 №1299 відповідач зазначив, що відповідно до довідки від 02.08.2019 №110 позивач з 23.12.1988 по теперішній час проживає в АДРЕСА_1 , але відповідно до відомостей про роботу (записи у трудовій книжці №4-5, 6-7) у період з 01.09.1984 по 30.06.1989 позивач навчався в Житомирській філії Київського політехнічного інституту, а з 08.08.1989 по 24.08.1989 працював в м. Коростень Житомирської області.

З цього приводу у позовній заяві позивач зазначив, що останній семестр навчання у технічному інституті, який охоплює перше півріччя 1989 року, складався із переддипломної практики на заводі та написання дипломного проекту, у той час як навчання в аудиторіях вже не проводилось.

Позивач зазначив, що він проходив переддипломну практику у м. Вишгород на Вишгородському дослідному заводі «Карат», а проживав у гуртожитку заводу, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Після отримання диплому про вищу освіту позивача направили як молодшого спеціаліста-інженера на роботу до Вишгородського дослідного заводу «Карат».

Позивач зазначив, що довідки з підприємства щодо проходження практики у нього не збереглися.

З матеріалів справи вбачається, що Виконавчим комітетом Вишгородської міської ради було видано довідку від 02.08.2019 №110, якою підтверджено, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 23.12.1988 по теперішній час (а.с.16).

Як вбачається з трудової книжки позивача, у період з 01.09.1984 по 30.06.1989 він навчався в Житомирській філії Київського політехнічного інституту імені Ордену Леніна.

Відповідно до посвідчення від 11.09.1989 №6202 позивач до 06.05.1989 працював на Вишгородському дослідному заводі «Карат» (а.с.31).

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, м. Вишгород належить до зони посиленого радіологічного контролю.

Відповідно до трудової книжки у період з 08.08.1989 по 24.08.1989 позивач працював інженером-конструктором на Коростенському заводі 50-ліття Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, м. Коростень Житомирської області належить до зони радіологічного забруднення.

Суд наголошує на тому, що наявність у позивача на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії дійсного посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю серії НОМЕР_2 від 20.04.2001, свідчить про те, що Київською обласною державною адміністрацією було вже визнано, що період проживання (роботи) ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року (тобто в даному випадку з 23 грудня 1988 року по 01 січня 1993 року), що становить більше 4 років.

У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач у спірному рішенні дійшов хибних висновків про те, що надані позивачем документи не підтверджують факт його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років.

При цьому, відмовляючи у спірному рішенні у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та одночасно визнаючи у такому рішенні факт проживання позивача з 25.10.1989 по 21.05.2019 на забрудненій території IV зони, відповідачем не зазначено, чи достатньо такого періоду проживання для призначення пенсії за статтею 55 Закону №796.

Щодо наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд зазначає таке.

Відповідно до примітки до статті 55 Закону №796 початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Суд зазначає, що оскільки матеріали справи не містять доказів того, що станом на 31 липня 1986 року позивач проживав або працював в зоні посиленого радіологічного контролю, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки.

За таких обставин у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 3 роки проживання, а тому для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років необхідною умовою є проживання чи робота особи в зоні посиленого радіологічного контролю щонайменше 15 років.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87267671) та від 16.05.2019 у справі №357/9973/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81795810).

Отже, враховуючи підтвердження факту проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю щонайменше у період з 23.12.1988 до теперішнього часу, та визнання самим відповідачем періоду проживання у цій зоні з 25.10.1989 по 21.05.2019, що є достатнім строком для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні позивачу пенсії є протиправною.

Судом встановлено, що 09.08.2019Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення №1299 (вихідний номер 483/103-12від 09.08.2019), проте матеріали справи не містять доказів направлення позивачу вказаного рішення.

Крім того, 18.10.2019 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення №1299(вихідний номер 2139/103-12від 28.10.2019), яким позивач також було відмовлено у призначені пенсії з тих же підстав, що і у рішенні від 09.08.2019 №1299.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства не передбачають право територіального органу Пенсійного фонду України приймати на підставі однієї і тієї самої заяви з одними і тими самими документами два окремі рішення про відмову у призначені пенсії.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано жодних пояснень щодо підстав прийняття двох окремих рішень за результатами розгляду заяви позивача від 21.05.2019.

Враховуючи встановлені судом обставини неправомірної відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку, за наявності необхідних передумов для такого призначення, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 09.08.2019 №1299 та від 18.10.2019 №1299, вийшовши при цьому за межі позовних вимог.

Так, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796 суд зазначає, що такі вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.

Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю.

Сплачений позивачем за квитанцією від 12.11.2019 №0.0.1518495814.1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача згідно з положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.08.2019 №1299, оформлене листом від 09.08.2019 №483/103-12.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.10.2019 №1299, оформлене листом від 28.10.2019 №2139/103-12.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження:04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.