Рішення № 89247006, 15.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2020 р. Справа № 120/1065/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

11.03.2020 поштовими засобами зв`язку до суду надійшла позовна заява засудженого ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі – ДУ "Вінницька УВП (№1)", в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відрахування з пенсії позивача грошових коштів на його утримання в установі виконання покарань;

- зобов`язати відповідача утриматись від вчинення дій, а саме припинити відрахування грошових коштів з пенсії позивача, засудженого до довічного позбавлення волі, на його утримання в установі виконання покарань;

- зобов`язати відповідача повернути на особовий рахунок позивача грошові кошти, які були протиправно відраховані з пенсії позивача на його утримання в установі виконання покарань за період з квітня 2017 року до лютого 2020 року в загальній сумі 10625,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в ДУ "Вінницька УВП (№1)". У березні 2016 року позивачу призначено пенсію за віком, з якої починаючи з квітня 2017 року відповідач почав щомісячно відраховувати грошові кошти на утримання позивача в установі виконання покарань (за комунальні послуги). Відповідач пояснює свої дії тим, що згідно з вимогами Кримінально-виконавчого кодексу України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування витрат на утримання засуджених до позбавлення волі з їх пенсій встановлюється Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідач посилається на Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджену наказом Міністерства юстиції України № 396/5 від 07.03.2013, відповідно до якої з засуджених, які не працюють, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на особових рахунках засуджених.

Однак, на думку позивача, відповідні положення чинного законодавства необхідно розуміти так, що витрати на утримання засуджених в установах виконання покарань можуть стягуватися лише з тих осіб, які засуджені до обмеження або позбавлення волі на певний строк. Натомість позивач засуджений до довічного позбавлення волі, що є окремим видом покарання. Відтак позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відрахування з його пенсії коштів на утримання в колонії, а тому за захистом своїх прав звертається до суду.

Ухвалою суду від 16.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вирішуючи питання щодо підсудності справи, суд врахував таке.

Згідно з п. 13-1 ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Водночас в силу приписів ч. 2 ст. 539 КПК України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Як видно з матеріалів позовної заяви та предмету позову, оскаржувані позивачем дії відповідачів охоплюються іншими діями адміністрації установи виконання покарань в розумінні положень п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України.

Отже, відповідно до ч. 9 ст. 539 КПК України розгляд вимог позивача має здійснюватись за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 20 КАС України визначено п`ять категорій справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Ця справа до жодної з таких категорій не належить.

Таким чином, підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 20 КАС України, відповідно до яких окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

На сьогодні позивач відбуває покарання у ДУ "Вінницька УВП (№1)"(місцезнаходження установи: 21100, м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2). За цією ж адресою знаходиться відповідач.

Відтак, з урахуванням правил предметної юрисдикції та територіальної підсудності, ця справа підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду.

07.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що вироком Верховного Суду АР Крим від 27.07.2001 позивача засуджено до довічного позбавлення волі. Призначене покарання позивач відбуває в ДУ "Вінницька УВП (№1)". Дійсно, з квітня 2017 року з пенсії позивача щомісячно відраховуються витрати (комунальні послуги) на його утримання в установі. Однак відповідач вважає свої дії правомірними і такими, що відповідають чинному законодавству, а саме вимогам ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України, постанові Кабінету Міністрів України від 14.02.2017 № 80 з наступними змінами та наказу Міністерства юстиції України № 396/5 від 07.03.2013.

29.04.2020 до суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді наголошується на тому, що нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не можуть поширюватись на засуджених, яким призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Крім того, на думку позивача, відповідач безпідставно не врахував вимог ч. 2 ст. 48-1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно з якими витрати на утримання в установах виконання покарань відшкодовуються лише з пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 вироком суду засуджений до довічного позбавлення волі та з 01.02.2002 відбуває покарання в ДУ "Вінницька УВП (№1)". У виправній колонії позивач не працює та знаходиться на повному державному забезпеченні.

В березні 2016 року позивачу призначено пенсію за віком, виплата якої здійснюється на рахунок установи за місцем відбування покарання.

Як видно з бухгалтерських довідок фінансового відділу ДУ "Вінницька УВП (№1)" (без номеру та дати), за період з квітня 2017 року до лютого 2020 року з пенсії позивача відраховано кошти в сумі 10625,71 грн на його утримання в установі виконання покарань (за комунальні послуги).

Позивач з зазначеними діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 3 Кримінального кодексу України (далі – КК України) законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому забороняється застосування іншого закону за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК України шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим. При цьому вільне тлумачення Закону не допускається.

За змістом положень статті 4 КК України вибір і призначення судом покарання залежить від виду санкції норми Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Порядок відбування покарання регулюється іншими законодавчими актами.

Так, відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Статтею 2 КВК України визначено, що кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

У відповідності з положеннями ч. 2 ст. 18 КВК України засуджені до позбавлення волі, в тому числі засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях.

Згідно з ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Частинами другою, третьою статті 60-1 КВК України визначено, що засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання.

Водночас в силу приписів ч. 1 ст. 121 КВК України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.

Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 122 КВК України виплата особам, засудженим до позбавлення волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання. Із пенсій засуджених до позбавлення волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому не менш як п`ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.

Отже, підставою для відрахування з пенсії позивача коштів на відшкодування витрат на його утримання в ДУ "Вінницька УВП (№1)" є положення статей 60-1, 121, 122 КВК України, якими чітко регламентовано, по-перше, обов`язок засуджених до позбавлення волі відшкодовувати витрати на їх утримання в установах виконання покарань, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу, і, по-друге, обов`язок відповідної установи забезпечити відшкодування цих витрат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 затверджено Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань (далі – Порядок № 80).

Вказаним Порядком визначено механізм відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням засуджених до обмеження або позбавлення волі (далі – засуджені) в установах виконання покарань.

Так, відповідно до пунктів 3-6 Порядку № 80 утримання засуджених в установах виконання покарань полягає у створенні належних матеріально-побутових умов під час відбування покарання, визначених КВК України та іншими нормативно-правовими актами.

Засуджені відшкодовують вартість свого утримання в установах виконання покарань, крім випадків, передбачених КВК України.

Відшкодування засудженими вартості витрат на їх утримання за звітний місяць здійснюється із заробітку, пенсій та іншого доходу, що нараховані засудженим у місяці, що настає за звітним.

Утримання засуджених в установах виконання покарань включає в себе надання житлово-комунальних та побутових послуг.

До житлово-комунальних послуг, що надаються засудженим, належать:

комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Пунктами 7-8 Порядку № 80 передбачено, що вартість витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань, яка відшкодовується із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу, розраховується за видами наданих послуг, які безпосередньо пов`язані із забезпеченням створення належних матеріально-побутових умов під час відбування покарання.

Методика розрахунку розмірів відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань затверджується Мін`юстом.

Водночас згідно з пунктом 6.3.1. Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 369/5 від 07.03.2013, із засуджених, які не працюють, вартість комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що особи, які відбувають покарання у виправних колоніях у виді позбавлення волі, в тому числі довічного позбавлення волі, та які не працюють, відшкодовують витрати на їх утримання, зокрема вартість комунальних послуг, шляхом здійснення установою виконання покарань відрахування відповідних сум з пенсії засуджених та за рахунок інших коштів, які є на їхніх особових рахунках.

При цьому суд звертає увагу на те, що КВК України не містить такого обмеження щодо визначення кола осіб, з яких здійснюється відшкодування витрат, як засуджені до позбавлення волі на певний строк, та не розподіляє засуджених за такою ознакою як тривалість строку покарання.

Крім того, суд враховує, що КВК України є Законом, тоді як постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 "Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань", яка містила певні обмеження, належить до підзаконних нормативно-правових актів, а отже має нижчу юридичну силу.

Отже, при визначенні підстав для відрахування з пенсії позивача грошових коштів на покриття витрат на його утримання в ДУ "Вінницька УВП (№1)" застосуванню підлягають насамперед норми КВК України.

Суд погоджується з доводами позивача в тій частині, що Порядок № 80 у редакції чинній до 07.02.2019 визначав механізм відшкодування витрат засуджених до позбавлення волі на певний строк. Втім, суд ще раз наголошує, що кримінально-виконавчий кодекс подібного обмеження не встановлює та не розподіляє засуджених, які зобов`язані відшкодовувати витрати на їх утримання в установі виконання покарань, за ознакою тривалості строку відбування покарання. Також Кодекс не містить жодних положень, які б передбачали відповідні пільги для тих осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Крім того, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 30.01.2019, яка набрала чинності з 07.02.20219, внесено зміни до Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань та у пункті 1 цього Порядку слова "на певний строк" виключено.

Таким чином, з 07.02.2019 ознака строку ув`язнення виключена з Порядку № 80. О це не може свідчити про те, що до цього часу на засуджених до довічного позбавлення волі не поширювався обов`язок з відшкодування витрат на їх утримання в колонії, адже відповідні дії Уряду України слід розцінювати як приведення підзаконного нормативно-правового акта, яким є Порядок № 80, у відповідність з вимогами Закону, а саме КВК України.

Позивач також обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на ч. 2 ст. 48-1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, якою передбачено, що із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте суд зазначає, що спеціальним законом у питаннях регулювання спірних правовідносин, які пов`язані з відбуванням кримінальних покарань, є КВК України.

Водночас Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування і покликаний врегулювати сферу суспільних відносин, які вникають у зв`язку з функціонуванням системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначенням, перерахунком і виплатою пенсій, наданням соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду тощо.

До того ж стаття 48 Закон № 1058-IV стосується виплати пенсій особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, та передбачає наступне:

"1. Виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.

2. Із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. При цьому не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого".

Отже, змістовний аналіз наведених нормативних положень у їх сукупності, вказує на те, що вжите у статті 48 Закону № 1058-IV словосполучення "позбавлення волі на певний строк" не можна тлумачити буквально і, як наслідок, поширювати відповідні положення лише на тих осіб, які засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певних строк. Адже в такому разі, якщо норми статті не застосовувати до засуджених до довічного позбавлення волі, це унеможливило б виплату цим особам пенсії та її зарахування на особовий рахунок засудженого за місцем відбування покарання.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що незалежно від виду покарання, засуджені до позбавлення волі відшкодовують вартість витрат на власне утримання в установі виконання покарань, до яких, зокрема, відносяться витрати на комунальні послуги. При цьому чинним законодавством прямо передбачено, що джерелом походження коштів для відшкодування таких витрат може бути пенсія та інші особисті кошти засудженого.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2019 у справі № 608/896/18 (підтримана ухвалою Верховного Суду від 23.05.2019) та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі № 620/3861/18.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що ДУ "Вінницька УВП (№1)", здійснюючи у спірний період з квітня 2017 року до лютого 2020 року відрахування з пенсії позивача витрат на його утримання в установі (за комунальні послуги), діяла на підставі та в межах визначених законом повноважень, тобто правомірно.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши доводи сторін та оцінивши докази у справі, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а інших витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 242, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце відбування покарання: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", місцезнаходження установи: вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100);

2) відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" (код ЄДРПОУ 08562602, місцезнаходження: вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено та підписано суддею 15.05.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович