Рішення № 89240012, 14.05.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.2020 Справа № 920/275/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/275/20

за позовом Приватного підприємства "Акрілат-Хімконтракт" (04212, м. Київ, вул. Богатирська, 3-Г, код 24744461)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" (40000, м. Суми, вул. Харківська, буд. 122, код 31499288)

про стягнення 56411 грн 65 коп.

УСТАНОВИВ:

23.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 56411 грн 65 коп. (з яких: 41 440 грн 00 коп. основна заборгованість, 2376 грн 56 коп. пеня, 12 288 грн 00 коп. штраф, 307 грн 09 коп сума річних) за неналежне виконання умов Договору поставки товару від 19.09.2016 № 190901 та Додаткової угоди № 1 від 19.09.2019, а також просить стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 24.03.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для наданні відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 04.05.2020 розгляд справи відкладено на 14.05.2020.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, відзив на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами

Розглянувши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

Матеріали справи свідчать, що 19.09.2016 між Приватним підприємством «Акрілат-Хімконтракт» (надалі - постачальник, позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Машдеталь» (надалі - покупець, відповідач) був укладений Договір на поставку товару № 190901, з урахуванням Додаткової угоди від 19.09.2019 №1.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію (товар), в асортименті та кількості згідно Специфікавції та/або рахунку-фактури до цього договору.

Згідно п. 4.2. договору оплата поставленого товару здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з моменту передачі товару.

Позивачем, з метою виконання зобов`язань за договором, здійснено поставку відповідачу товару, на загальну суму 61 440 грн 00 коп. На підтвердження зазначеного позивачем надано до матеріалів позовної заяви видаткову накладну №99854 від 13.12.2019 на загальну суму 61440 грн 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково оплачено за поставлений товар:

- 24.02.2020 в сумі 10000 грн;

- 10.03.2020 в сумі 10000грн.

За твердженням позивача, відповідачем не здійснено повного розрахунок за поставлений товар, в обумовлений в договорі строк, у зв`язку з чим за відповідачем рахується прострочена заборгованість у розмірі 41440 грн 00 коп.

Оскільки відповідачем не виконано зобов`язання за Договором щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, зазначені обставини стали підставою для звернення Приватного підприємства «Акрілат-Хімконтракт з відповідним позовом до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступних висновків:

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем і відповідачем був укладений Договір поставки № 190901 від 19.09.2016, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 19.09.2019) оплата поставленого товару здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з моменту передачі партії товару у власність покупця.

Отже, з урахуванням приписів п.4.2. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок з позивачем за поставлений товар в термін до 13.01.2020, однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та Доказів.

Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 41440 грн 00 коп. відповідачем суду не надано.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача 41440 грн.00 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 8.2. договору сторонами погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати партії товару покупець за кожен день прострочення сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від не сплаченої в строк суми за відповідною Специфікацією та/або видаткової накладною.

Згідно з п. 8.7. Договору у разі невиконання або неналежного виконання даного Договору в аспекті оплати за поставлений товар протягом 10 календарних днів (включно) з моменту настання заборгованості, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10% від невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; у разі невиконання або неналежного виконання даного Договору в аспекті оплати за поставлений товар більш, ніж 10 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% від невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 2376 грн. 56 коп. (за період з 14.01.2020 до 23.02.2020, виходячи з суми боргу 61440 грн 00 коп., за період з 24.02.2020 до 20.03.2020, виходячи з суми боргу 41440 грн. 00 коп.), розмір штрафу - 12288 грн. 00 коп. (20%, виходячи з суми боргу 61440 грн 00 коп.)

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2376 грн. 56 коп. пені, 12288 грн. 00 коп. штрафу.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданного розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 307 грн 09 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 307 грн 09 коп є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Машдеталь» (40000, місто Суми, вулиця Харківська, будинок 123, код ЄДРПОУ 31499288) на користь Приватного підприємства «Акрілат-Хімконтракт» (04212, місто Київ, вулиця Богатирська, 3-Г, код ЄДРПОУ 247444461) 41440 грн 00 коп. суму основного боргу, 2376 грн 56 коп. пені, 12288 грн 00 коп. штрафу, 307 грн 09 коп. 3% річних та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.4 Розділу X ГПК України (доповнено згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя С.В. Заєць