Рішення № 89239922, 12.05.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2020 справа № 914/441/20

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Габен", м. Львів

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паблік Фінанс", м. Львів

про визнання договорів недійсними

Суддя У.І.Ділай

Секретар В.Д. Андрусик

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача-1: Хорошилов І. І. - адвокат

Від відповідача-2: Медвідь Л. М. - адвокат

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Габен", до відповідача-1, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", до відповідача-2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паблік Фінанс" про визнання договорів недійсними.

Ухвалою суду від 24.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 24.03.2020.

Ухвалою від 24.03.2020 розгляд справи відкладено на 23.04.2020.

10.04.2020 позивач подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача по наявним доказам в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 23.04.2020 підготовче засідання відкладено на 05.05.2020.

Ухвалою від 05.05.2020 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 12.05.2020.

У судовому засіданні 12.05.2020 представники відповідача-1,2 заперечили проти позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позову.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

Позивач дізнався, що між ПАТ «Промінвестбанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» укладено Договір факторингу №39/509-Ф від 29.01.2020, відповідно до умов якого банк відступив фінансовій компанії право вимоги до ТзОВ «Фірма «Габен» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2009 №34/05-К, укладеного в межах та на умовах Генерального кредитного договору про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії №301/05 від 21.03.2007.

Також укладено між ПАТ «Промінвестбанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» наступні договора відступлення права вимоги: Договір відступлення права вимоги №39/509-1 від 29.01.2020, Договір відступлення права вимоги №39/509-2 від 29.01.2020, Договір відступлення права вимоги №39/509-3 від 29.01.2020, Договір відступлення права вимоги №39/509-4 від 29.01.2020, Договір відступлення права вимоги №39/509-5 від 29.01.2020, Договір відступлення права вимоги №39/509-6 від 29.01.2020, Договір відступлення права вимоги №39/509-7 від 29.01.2020.

Позивач подав до Господарського суду Львівської області позов, в якому зазначено, що Договір факторингу №39/509-Ф від 29.01.2020 та укладені на його виконання сім Договорів відступлення права вимоги від 29.01.2020 підлягають визнанню недійсними на підставі ч.1 ст.215, ч.1, 2, 3, 5 ст.203 та ст.228 ЦК України.

На думку позивача положення спірних договорів суперечать вимогам законодавства. Зокрема, оскільки відповідач-2 по договору факторингу отримав права вимоги по валютних кредитних договорах, що укладені між позивачем та відповідачем-1, то для здійснення таких операцій та будь-яких розрахунків по таких договорах у відповідача-2 має бути відповідна ліцензія на здійснення валютних операцій. Однак за твердженням позивача у відповідача такої ліцензії немає.

Також позивач звернув увагу на відсутність волевиявлення учасника правочину та відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка підписувала договір факторингу від імені ПАТ «Промінвестбанк». Спірний договір підписував директор Юридичного департаменту Мороз С.А., який не зазначений в ЄДР, як особа, яка має право підписувати документи від імені банку. Довіреності та рішення правління банку №19 від 23.01.2020 відповідачі позивачу не надавали та наявність таких викликає сумніви з огляду на те, що Центральним апаратом ДБР здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62019000000001302 від 20.08.2019 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 375, ч. 5 ст.191 КК України в зв`язку із незаконним виведенням керівництвом банку ліквідних активів банку. Відтак, позивач вбачає порушення вимог ч. 2, 3 ст.215 ЦК України.

За твердженням позивача, як наслідок визнанню недійсними підлягають і Договори про відступлення права вимоги, оскільки вони є похідними від Договору факторингу.

Крім того, позивач вважає, що договір факторингу та договори відступлення права вимоги спрямовані на незаконне заволодіння майном ТзОВ -Фірма «Габен» та коштами ПАТ «Промінвестбанк». Так, сума заборгованості, яку позивач мав повернути ПАТ «Промінвестбанк» згідно п.1.4. Договору Факторингу становить: 2 444 428,06 доларів США тіла кредиту, 3 900 944,08 доларів США процентів за користування кредитом, 5 861,51 грн комісійної винагороди за управління кредитом, 123 673 598,87 грн пені за прострочення повернення кредиту, 117 681 027,99 грн пені за прострочення сплати процентів та 12 962,06 грн пені за прострочку сплати комісії. При цьому, згідно із платіжним дорученням №149 від 29.01.2020 та п.1.2. Договору факторингу загальний розмір фінансування, який відповідач-2 сплатив банку становить всього лиш 11 001 000 грн, що доводить вчинення відповідачами дій з виведення активів банку та вчинення спроби заволодіти іпотечним майном позивача, оскільки відповідач -2 шляхом укладення наведених вище договорів заволодів кредитним портфелем банку, вартість якого в 36 разів (396 708 160,42 грн / 11 001 000 грн.) перевищує сплачену відповідачем-2 суму коштів.

Водночас позивач повідомив про наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019000000001302 від 20.08.2019 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 375, ч. 5 ст.191 КК України з приводу дій керівництва ПАТ «Промінвестбанк» щодо виведення активів банку та зниження ліквідності банку і знецінення акцій.

ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» заперечило проти позовних вимог, зазначивши таке.

Банк повідомив позивача про відступлення прав вимог, передав Фактору документи, які засвідчують права, що передані, та інформацію, яка є важливою для здійснення таких прав, зокрема рішення судів, документи виконавчого провадження.

При цьому відповідач-1 зазначив, що фактор, як фінансова компанія має право надавати без отримання ліцензії та/або дозволів фінансові послуги, зокрема проводити операції факторингу, що відповідає положенням пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тому договори, що оспорюються, укладені відповідно до вимог законодавства в рамках банківської діяльності Банку та реалізації фінансових послуг Фактором. Відтак, зміст таких правочинів не суперечить законодавству, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, сторони правочинів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочини вчинені у формі, встановленій законом, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому підстави для визнання таких договорів недійсними відсутні та недоведені.

За твердженням ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» сторони спірних правочинів вчинили дії, спрямовані на реалізацію прав та обов`язків по оспорюваних договорах (Фактор провів фінансування під відступлення права грошової вимоги згідно платіжного доручення № 149 від 29.01.2020, Боржник повідомлений про відступлення прав Банку на користь Фактора, Фактор розпочав процедури процесуального правонаступництва).

Щодо відсутності у Фактора ліцензії на здійснення валютних операцій відповідач-1 зазначив, що відповідно до умов договору факторингу розрахунки між Фактором та Банком/Клієнтом, які є резидентами, проведено на території України в національній валюті. Боржником є резидент, тому за таким факторингом не передбачено законом необхідність валютної ліцензії. При цьому відповідач-1 звернув увагу, що стороною договору факторингу та отримувачем коштів при розрахунку за договором факторингу між Фактором та Клієнтом, Клієнтом є Банк, який надає банківські та інші фінансові послуги, в т.ч. якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії. Такі відомості є загальнодоступними та публічними на сайті Національного банку України.

Водночас ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» зазначило, що позивач з 2012 року не здійснює погашень за Кредитним договором, що було підставою для звернення Банку в суд з позовом про стягнення кредитного боргу у 2012 році та було винесено рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2013 у справі № 5015/3902/12. Рішення суду з 2014 року перебуває на примусовому виконанні.

Щодо повноважень представника Банку та волевиявлення Банку на підписання договорів ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» звернуло увагу, що договір факторингу укладений на підставі рішення Правління Банку оскільки такий правочин не належить до значних (ринкова вартість майнових прав за Кредитним договором, що є його предметом відступлення, відповідно до висновку оцінювача від 17.12.2019 складала лише 10,8 млн. грн. і не становила 10 і більше відсотків вартості активів Банку, за даними останньої річної фінансової звітності). Відтак, відповідні повноваження представника Банку підтверджено рішенням Правління від 23.01.2020 та довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семюк М.В., 30.11.2018 за реєстровим номером № 203.

Щодо безпідставності визнання договорів нікчемними відповідач повідомив, що сума боргу, яку зобов`язаний повернути Позивач по Кредитному договору, має значну відмінність від ринкової вартості прав вимог за Кредитним договору, як фінансовим активом. В підтвердження Банк долучив до відзиву висновок про ринкову вартість. Така ринкова вартість визначається із врахуванням обсягу зменшення корисності такого фінансового активу, яке відбувається через його знецінення, зокрема, через фінансову неспроможність боржника за кредитним договором, тривалим порушення умов Кредитного договору.

Відповідач-1 покликається на здійснення звичайної банківської діяльності відповідно до наявної у нього банківської ліцензії. При цьому, діяльність Фактора у сфері надання фінансових послуг, яка відображена в укладенні договору факторингу та реалізації прав та обов`язків по ньому не має ознак будь-якого складу злочину. Відтак, на думку Банку Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу про те, що відступлення прав - ліквідного активу здійснено за заниженою, а не ринковою вартістю.

Крім цього, Банк зазначив, що заміна обтяжувача в реєстрах не змінює обсяг прав та обов`язків Позивача відповідно до укладених ним договорів в забезпечення вимог по Кредитному договору, не змінює умови, підстави та способи звернення стягнення на предмети іпотеки та застави, які існували до такої заміни обтяжувача, відповідно до договорів іпотеки та застави та вимог чинного законодавства.

Відповідач-2 також заперечив проти позову, покликаючись на аналогічні підстави, що й ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просив на підставі ч.1 ст.215, ч.1, 2, 3, 5 ст.203 та ст.228 ЦК України визнати недійсними Договір факторингу №39/509-Ф від 29.01.2020 та укладені на його виконання сім Договорів відступлення права вимоги від 29.01.2020.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами 18.02.2013 Господарським судом Львівської області винесено рішення у справі №5015/3902/12, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма «Габен» і Публічного акціонерного товариства «Агрофірма «Зоря ім.Плютинського» кредитну заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма „Габен" за Генеральним кредитним договором 301/05 від 21.03.2007 (із змінами та доповненнями) та Кредитним договором (про відкриття кредитної лінії) № 34/05-К від 11.03.2009 (із змінами та доповненнями), у загальній сумі 2 622 440,01 дол США (еквівалентно 20 953 295,68 грн) та 5890,34 грн, а саме: кредитні кошти у сумі 2444428,06 дол. США (еквівалентно 19538313,48 грн); відсотки за користування кредитом у сумі 85191,87 дол США (еквівалентно 680938,62 грн); комісію за управління кредитом у сумі 5861,51 грн; пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 91552,21 дол США (еквівалентно 731776,85 грн); пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у сумі 1267,87 дол. США (еквівалентно 10134,12 грн); пеню за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом у сумі 28,83 грн, - шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

В рішенні зазначено, що об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення) підлягають реалізації шляхом проведення прилюдних торгів. Початкова ціна об`єктів нерухомості визначається за результатами оцінки, вказаними у звітах про оцінку майна, затверджених органом Державної виконавчої служби України у ході виконавчого провадження.

Також рішенням відстрочено виконання рішення: у частині звернення стягнення на об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення) - на один рік; у частині звернення стягнення на транспортні засоби - на шість місяців; у частині звернення стягнення на товари в обороті - на один рік та стягнено солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма «Габен» та Публічного акціонерного товариства «Агрофірма «Зоря ім.Плютинського» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» судовий збір у сумі 64380,00 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 92820,10 дол. США (еквівалентно 741910,99 грн.) відмовлено.

На виконання рішення у справі Господарським судом Львівської області видано наказ від 15.05.2013.

Зазначений наказ було пред`явлено стягувачем до виконання заявою від 21.07.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

11.08.2014 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №44308418 та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.02.2020 у справі №5015/3902/12 здійснено заміну Стягувача за Наказом Господарського суду Львівської області від 15.05.2013 у справі №5015/3902/12, на виконання якого відкрито Виконавче провадження №44308418, а саме: замінити Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м.Київ, пров.Шевченка,12; ідент.код:00039002) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» (79007, м.Львів, вул. Наливайка, 5; ідент.код 40090917).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

29.01.2020 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» укладено договір факторингу №39/509-Ф, відповідно до умов якого Банк відступив Фактору своє право грошової вимоги до Боржника за Генеральним кредитним договором про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії №301/05 від 21.03.2007 та кредитним договором про відкриття кредитної лінії №34/05-К від 11.03.2009 (оригінал оглянуто судом).

Покликання позивача про необхідність наявності у відповідача-2 відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій є хибними та суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, за умовами п.п. 1.1 оспорюваного договору факторингу, Фактор здійснює фінансування Клієнта шляхом передання в його розпорядження грошових коштів у розмірі, на умовах та за плату, які встановлені у п.1.2 цього Договору, а після здійснення фінансування Клієнт відступає Факторові своє право грошової вимоги за Генеральним кредитним договором про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії №301/05 від 21.03.2007 та Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №34/05-К від 11.03.2009, з врахуванням договорів про внесення змін до них, укладеними між відповідачем-1 та позивачем.

Згідно п. 1.4 оспорюваного договору факторингу, від відповідача-1 до відповідача-2 переходять права вимагати від позивача повного та реального виконання ним обов`язків за Кредитним договором, а саме отриманих позивачем грошових коштів від відповідача-1 згідно з кредитним договором, процентів за користування кредитів у валюті долар США, комісій та штрафних санкцій нарахованих на прострочені суми кредитних зобов`язань у гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (Фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як встановлено судом, відповідач-2 (фактор) є фінансовою установою, що підтверджується Свідоцтвом Нацкомфінпослуг України про реєстрацію фінансової установи: серія ФК №685 від 14.01.2016.

Згідно зі статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з частиною першою статті 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

29.01.2020 Банк направив позивачу та відповідачу-2 повідомлення про відступлення права вимоги за спірними договорами.

29.01.2020 між відповідачем-1 та відповідачем-2 складено акт приймання-передачі документів, що підтверджують право вимоги Первісного кредитора до позивача. Такий підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками підприємств (оригінал оглянуто судом).

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг вважається фінансовою послугою.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг (ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про валюту і валютні операції», небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції: факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента).

Разом з тим, згідно п. 1.2 оспорюваного договору факторингу укладеного між відповідачами, розрахунки (фінансування фактором клієнта) між сторонами здійснено в національній валюті гривні та відступлено право грошової вимоги до боржника-резидента.

Отже, при укладенні оспорюваного договору факторингу відповідачем-2 не здійснювались валютні операції на вчинення яких необхідна ліцензія Національного банку України. Водночас стороною договору факторингу та отримувачем коштів при розрахунку є Банк, який надає банківські та інші фінансові послуги, в т.ч. якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 204/7396/15-ц, відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, дослідивши зміст спірних договорів на відповідність ст. ст. 1077, 1078 Цивільного кодексу України, так і вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", судом встановлено, що істотні умови договору факторингу відповідають вимогам, встановленим законом для такого виду договорів, договір факторингу не порушує публічний порядок і не є нікчемним. Враховуючи, що при розгляді справи встановлено відсутність будь-яких належних та допустимих доказів про те, що ТзОВ «ФК «Паблік Фінанс» не має право здійснювати факторингові операції, а позивач не довів факту порушення його прав або заподіяння йому шкоди у зв`язку з укладанням цього договору, Господарський суд Львівської області доходить висновку, що позовна вимога в частині визнання недійсними спірних договорів суперечить правовим приписам та задоволенню не підлягає.

Щодо відсутності волевиявлення учасника правочину та відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка підписувала договір факторингу від імені ПАТ «Промінвестбанк» суд зазначає таке.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, особою, яка має право представляти юридичну особу ПАТ «Промінвестбанк» у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності є керівник ОСОБА_1 .

У спірних договорах від імені відповідача-1 його підписантом є директор Юридичного департаменту Мороз Сергій Анатолійович, який діяв на підставі довіреності, посвідченої М.В.Сенюк, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 30 листопада 2018 року за реєстровим номером 203. Тобто, підписант С.А.Мороз отримав відповідні повноваження від Голови Правління. До матеріалів справи долучено копію статуту Банку, копію наказу про призначення/переведення директора Юридичного департаменту від 19.11.2015 та копію довіреності, копія витягу із рішення Правління від 23.01.2020.

Крім того, відповідно до ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства», договір факторингу укладений на підставі рішення Правління Банку оскільки такий правочин не належить до значних (ринкова вартість майнових прав за Кредитним договором, що є його предметом відступлення, відповідно до висновку оцінювача від 17.12.2019 складала лише 10,8 млн. грн і не становила 10 і більше відсотків вартості активів Банку, за даними останньої річної фінансової звітності). Відповідно до ст. 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Банк зобов`язаний не пізніше 30 квітня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність шляхом публікації в періодичних виданнях та/або поширення як окремих друкованих видань чи розміщення в мережі Інтернет. Обсяг активів Банку в розмірі 13,8 млрд грн на 31.12.2018 за останньою річною фінансовою звітністю розміщеною на сайті Банку.

За вказаних обставин, наданими доказами підтверджено наявність повноважень у підписанта договорів від імені Банку та спростовано припущення позивача щодо їх відсутності.

Стосовно покликань позивача на те, що договір факторингу та договори відступлення права вимоги спрямовані на незаконне заволодіння майном ТзОВ -Фірма «Габен» та коштами ПАТ «Промінвестбанк», суд звертає увагу правовий висновок, зазначений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі N 909/968/16 та в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2020 у справі N 916/2286/16.

Так, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Відтак, відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

При цьому Суд резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

До матеріалів справи не долучено доказів наявності заборон на відчуження права вимоги та об`єктів нерухомого майна, іпотекою яких забезпечуються вимоги за кредитним договором.

В матеріалах справи наявний висновок від 17.12.2019 про ринкову вартість майнових прав, які є предметом цього спору. Натомість позивачем не надано доказів на спростування визначеної ринкової вартості.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачами законодавства України в частині визначення ціни спірних договорів. При цьому належних доказів, що договори відступлення права вимоги спрямовані на незаконне заволодіння майном ТзОВ - Фірма «Габен» та коштами ПАТ «Промінвестбанк», про порушення саме прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Габен" до позовної заяви не долучено та суду не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки є відсутнім порушення суб`єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у даному спорі.

Судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог відмовити.

2.Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 15.05.2020.

Суддя Ділай У.І.