Рішення № 89239328, 12.05.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.05.2020 Справа № 905/292/20

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Поліщук А.І., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АТК Україна, м. Дніпро,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля”, м.Білицьке, м.Добропілля Донецької області,

про стягнення 84'301,27 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АТК Україна” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” про стягнення 84'301,27грн., з яких: заборгованість - 77'901,00грн., неустойка - 3'013,33грн., інфляційні втрати - 1'392,63грн., та 3% річних – 1'994,31грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.02.2020р. суддею Устимовою А.М. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/292/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 03.03.2020р.

18.02.2020р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли пояснення по справі, в яких в тому числі зазначає, що при складанні позовної заяви № б/н від 05.02.2020р. було допущено арифметичну помилку у позові стосовно загальної суми позову, а саме замість вірної суми 84'301,27 грн. було зазначено - 84`901,27грн.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області №02-01/74 від 27.02.2020р. призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Устимової А.М. у відпустці, з метою дотримання строків розгляду справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020р. головуючим суддею по даній справі призначено суддю Макарову Ю.В.

28.02.2020р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в заявленому розмірі у зв`язку з невірним розрахунком позивачем суми позову.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.03.2020р. суддею Макаровою Ю.В. прийнято до провадження справу № 905/292/20, вирішено здійснювати розгляд справи спочатку, призначено розгляд справи у судовому засіданні по суті на 24.03.2020р., встановлено позивачу строк до 19.03.2020р. на подання до суду відповіді на відзив.

Ухвалою від 31.03.2020р. розгляд справи по суті призначено у судовому засіданні на 21.04.2020р.

16.04.2020р. від представника відповідача через офіційну електронну пошту господарського суду Донецької області надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 21.04.2020, на іншу дату у зв`язку з веденням на території України карантинних заходів.

Судове засідання 21.04.2020р. не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Макарової Ю.В. на лікарняному, а тому ухвалою суду від 23.04.2020р. призначено розгляд справи по суті на 12.05.2020 року.

Враховуючи епідеміологічне положення на усій території України та встановлення карантину, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та рішення Ради суддів України №19 від 17.03.2020 щодо карантинних заходів, утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін, та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання, судом не визнавалася обов`язковою явка у судове засідання учасників справи.

Представники сторін у судове засідання 12.05.2020р. не з`явились, про місце, дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про отримання ухвали суду.

Статтями 42 та 43 ГПК України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Суд також враховує, що від сторін не надходило будь-яких клопотань, заяв з обґрунтуванням неможливості розгляду справи по суті через відсутність їх представників у судовому засіданні 12.05.2020р.

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а також той факт, що відповідач скористався своїм правом на надання відзиву по суті позовних вимог, суд дійшов висновку, що нез`явлення представників сторін не перешкоджає вирішенню спору по суті за відсутності представників сторін.

Зважаючи на те, що явка представників сторін не була визнана судом обов`язковою, закінчення процесуальних строків, достатність часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.42 ГПК України, виходячи з критеріїв "розумності" строку розгляду справи судом, принципу ефективності судового процесу, направленого на недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України в даному судовому засіданні.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

30.01.2018р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АТК Україна (постачальником) та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” (покупцем) був укладений договір поставки №5943-ДУ-УМТС-Т (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язаний передати у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі-продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками погодженими сторонами у цьому договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами до цього договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що постачається в його власність відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору, поставка продукції виконується партіями в асортименті, кількості, по цінам, з якісними характеристиками та у строки, погодженими сторонами в специфікаціях к договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, умови поставки продукції – DDP, відповідно «Інкотермс-2010», з урахуванням умов та застережень, які містяться в договорі та/або відповідних специфікаціях до договору. Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях к договору. Постачальник несе усі витрати, пов`язані з поставкою продукції до моменту її поставки в узгоджене місце признаення поставки. У випадках, коли сторонами у специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, узгодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Відповідно до п. 4.3 Договору, постачальник зобов`язаний надати покупцю наступні документи: рахунок, податкову накладну, видаткову накладну, відповідні товаросупроводні накладні (залізничну/товарно-транспортну накладну), сертифікат якості завода-виробника та/або паспорт, сертифікат відповідності (в умовах, якщо продукція підлягає обов`язковій сертифікації), дозвіл Держпраці/ діючий дозвіл Держгірпромнагляду (в умовах, якщо отримання даного документа обов`язково відповідно нормам діючого законодавства), інструкцію по експлуатації (у випадку якщо даний документ передбачений), технічну документацію, передбачену п.2.4 договору.

Відповідно до абз.3 п. 4.3 Договору, документи (окрім податкових накладних), постачальник зобов`язується надати покупцю разом з поставленою продукцією.

Загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій, які є невід`ємною частиною договору ( п. 5.1 Договору).

Сторони у п. 5.4 Договору дійшли згоди, розрахунки за продукцію, яка постачається здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з 30 (тридцятого) календарного дня з дати постачання відповідної продукції на основі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 Договору. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунка покупця.

Відповідно до п. 6.8 Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, по письмовій вимозі постачальника, виплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно неоплаченої продукції, проте не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Відповідно до п.6.11. Договору, строк нарахування Покупцем Постачальнику штрафних санкцій по Договору не обмежується шістьма місяцями з моменту виконання зобов`язань по Договору, у зв`язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язань.

Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконань обома сторонами своїх зобов`язань, строк дії договору діє до 31.12.2018р включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами свої зобов`язань, строк дії Договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Усі зміни і доповнення до Договору можуть бути внесені за згодою на це обох сторін і оформлюються Додатковими угодами, які є невід`ємною частиною Договору. Специфікації є невід`ємною частиною Договору (п.8.3.).

02.10.2018р. сторони підписали Додаткову угоду до договору №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018, в якій виклали пункт 5.4 Договору в наступній редакції: розрахунки за продукцію, яка постачається здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з 90 (дев`яностого) календарного дня з дати постачання відповідної продукції на основі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 Договору. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунка покупця).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2018р. сторонами було укладено специфікацію до договору №5943-ДУ-УМТС-Т, у якій погоджено поставку наступної продукції: «сульфовугілля» у кількості 90кг та «катіоніт КУ-2-8» у кількості 280кг загальною вартістю 12174грн., в тому числі визначені умови поставки, місце призначення поставки. За умовами п. 5 даної специфікації, розрахунки за поставлену за цією специфікацією продукцією здійснюються в порядку та строки, передбачені Договором.

28.12.2018р. сторонами було підписано ще одну специфікацію до вищевказаного договору, у якій погоджено поставку товару «змочувач для погашення вугільного пилу ТУ У 20.4-39090479-001:2016» у загальній кількості 5450кг, загальною вартістю 65727грн., в тому числі визначені умови поставки, місце призначення поставки. За умовами п. 5 даної специфікації, розрахунки за поставлену за цією спеціфікацією продукцією здійснюються в порядку та строки, передбачені Договором.

Договір та Додаткова угода до нього, Специфікації підписані сторонами без будь-яких заперечень та скріплені їх печатками.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позові посилається на те, що на виконання умов договору №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р. здійснив поставку товару відповідачу за видатковими накладними №1415 від 10.08.2018, №146 від 24.01.2019, №147 від 24.01.2019, №148 від 24.01.2019, №149 від 24.01.2019, однак відповідач не виконав свої зобов`язання за договором в частині здійснення оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 77’ 901грн.00коп., яка і заявлена в тому числі до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу у розмірі 77’ 901,00 грн., неустойки - 3'013,33грн., інфляційних втрат - 1'392,63грн. та 3% річних – 1'994,31грн. Підставою позову є договір поставки №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р.

Договір №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов`язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р. у позивача виник обов`язок поставити продукцію, а у відповідача прийняти та оплатити її.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов вказаного договору здійснив поставку продукції на загальну суму 77’ 901грн.00коп:

- за видатковою накладною №1415 від 10.08.2018 продукцію обумовлену Специфікацією від 29.06.2018р.,

- за видатковими накладними від 24.01.2019 №146, №147, №148, №149 продукцію обумовлену Специфікацією від 28.12.2018р..

Поставлена згідно зазначених накладних продукція на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей прийнята уповноваженими особами відповідача, що підтверджується відповідними підписами на накладних. З представлених видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар. Тобто, продаж товару фактично відбувся.

Факт отримання продукції на загальну суму 77’ 901грн.00коп. не спростований відповідачем.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов`язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов`язання поставити продукцію позивач виконав належним чином відповідно до умов договору поставки.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Так, Специфікаціями від 29.06.2019р. та від 28.12.2018р. до договору №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р. сторони визначили, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються у порядку та строки передбачені Договором.

Як вже зазначалося, у пункті 5.4 Договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за продукцію здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з 30 (тридцятого) календарного дня з дати постачання відповідної продукції на основі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 Договору. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунка покупця.

Вказана редакція п.5.4 договору діяла на час здійснення поставки товару відповідачу за видатковою накладною №1415 від 10.08.2018р.

За умовами п. 4.7. Договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважаться дата, вказана представником покупця на видатковій накладній.

Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні суд встановив, що у накладній №1415 від 10.08.2018р. міститься позначка про отримання продукції представником покупця 14.08.2018р.; у накладній №147 від 24.01.2019р. міститься позначка про отримання продукції представником покупця 25.01.2019р.; у накладній №149 від 24.01.2019р. міститься позначка про отримання продукції представником покупця 25.01.2019р.

Враховуючи викладене, оплата за поставлену відповідно до специфікації від 29.06.2018р продукцію за видатковою накладною №1415 від 10.08.2018р. повинна була бути здійснена відповідачем до 20.09.2018р. включно, а вже з 21.09.2018р. почалося прострочення виконання зобов`язання.

02.10.2018р. сторони підписали Додаткову угоду до договору №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018, в якій дійшли згоди змінити умови щодо строків розрахунків за продукцію, виклавши пункт 5.4 Договору в наступній редакції: розрахунки за продукцію, яка постачається здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з 90 (дев`яностого) календарного дня з дати постачання відповідної продукції на основі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 Договору. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунка покупця).

З урахуванням викладеного, оплата за поставлену відповідно до специфікації від 28.12.2018р продукцію за видатковими накладними № 147, № 149 повинна була бути здійснена відповідачем до 03.05.2019р. включно, а вже з 04.05.2019р. почалося прострочення виконання зобов`язання; оплата за поставлену продукцію за видатковими накладними № 146, № 148 повинна була бути здійснена відповідачем до 02.05.2019р. включно, а вже з 03.05.2019р. почалося прострочення виконання зобов`язання.

Отже, станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Суд не погоджується з позицією відповідача відносно визначення строків оплати продукції за накладною №1415 від 10.08.2018р. за умовами пункту 5.4 Договору в редакції Додаткової угоди від 02.10.2018р., оскільки вказана редакція почала діяти значно пізніше вказаної поставки, разом з цим відповідачем не доведено, що сторони у двосторонньому порядку дійшли згоди змінити строки оплати продукції, яка поставлена саме за вказаною накладною.

Враховуючи висновки суду щодо граничних строків оплати спірного товару, позиція відповідача відносно строків оплати продукції за власним підрахунком не приймається судом до уваги.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 цього ж Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не оплати у встановлені строки, докази сплати суми заборгованості в розмірі 77’ 901грн.00коп суду не надані, господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати товару, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1’ 994,31грн., які нараховані наступним чином: за накладною №1415 від 10.08.2018р. за період з 20.09.2018р. по 05.02.2020р., за накладними №146-149 від 24.01.2019р. за період з 06.05.2019р. по 05.02.2020р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов`язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог, суд дійшов висновків, що позивачем невірно визначено початок прострочення оплати вартості товару за накладною №1415 від 10.08.2018р., так як позивач має право нараховувати 3% річних тільки з 21.09.2018р., а отже загальна кількість днів прострочення за вищевказаною накладною складає 502 дні.

Отже, здійснивши власний розрахунок 3% річних за спірними накладними, з урахуванням викладених вище висновків, за формулою Сума санкції = С х 3 х Д : 365: 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, суд встановив, що сума 3% річних, що підлягає задоволенню становить 1’ 993грн.31коп., нарахована наступним чином:

- за накладною № 1415 від 10.08.2018р. на суму заборгованості 12’ 174,00грн. за період з 21.09.2018р. по 05.02.2020р. (12’ 174 x 3 x 502 : 365 : 100) = 502,30грн;

- за накладними №146-149 від 24.01.2019р. на суму заборгованості 65’ 727,00грн за період з 06.05.2019р. по 05.02.2020р. (65`727 x 3 x 276 : 365 : 100) = 1491,01грн;

У зв`язку з чим, суд відмовляє в задоволенні 3% річних у розмірі 1 грн.00коп.

Крім того, посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 3’ 013грн. 33коп.

Відповідно до наданого суду розрахунку, заявлена до стягнення пеня у розмірі 3`013,33грн нарахована позивачем за наступними періодами:

- на суму заборгованості 12’ 174,00грн за період з 05.02.2019р. по 20.03.2019р. - 528,32грн;

- на суму заборгованості 65’ 727,00грн за період з 06.05.2019р. по 05.02.2020р. - 2485,01грн;

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Також, відповідно до приписів Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, сторони у п.6.8 Договору дійшли згоди, що у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення, проте не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Сторони у п.6.11. Договору передбачили, що строк нарахування покупцем постачальнику штрафних санкцій по Договору не обмежується шістьма місяцями з моменту виконання зобов`язань по Договору, у зв`язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язань. Тобто сторони з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачили інший строк нарахування пені.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивачем за результатами порівняння розміру подвійної облікової ставки НБУ та розміру 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції заявлена до стягнення: за накладною №1415 від 10.08.2018р. пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, натомість за видатковими накладними №146-149 від 24.01.2019р. позивачем заявлена пеня розрахована в розмірі 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції за кожним днем прострочення.

При цьому суд відзначає, що позивач застосовує різні підходи у розрахунку, а саме за накладною №1415 від 10.08.2018р. позивач обчислює 5% вартості несвоєчасно оплаченої продукції як фіксований розмір 608грн. 70коп. (12174грн. х 5%), однак за видатковими накладними №146-149 від 24.01.2019р. позивач обчислює 5% вартості несвоєчасно оплаченої продукції вже не як фіксовану величину, а як мінливий розмір в залежності від кількості днів прострочення.

За змістом п.6.8 Договору сторони дійшли згоди обмежити нарахування розміру пені не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції. За висновками суду, 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції є сталою, фіксованою величиною. А отже суд не погоджується з позивачем щодо розрахунку 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Враховуючи зміст п.6.8 Договору, суд погоджується, що позивачем правомірно заявлено до стягнення за накладною №1415 від 10.08.2018р. розмір пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що не суперечить положенням пункту 6.8. Договору.

Здійснивши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи “ЛІГА Закон” власний розрахунок подвійної облікової ставки НБУ в межах обраного позивачем періоду з 06.05.2019р. по 05.02.2020р та 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції за накладними № 146-149 від 24.01.2019р., суд встановив, що: за накладною №146 від 24.01.2019р. подвійна облікової ставка НБУ складає 5846,05 грн., а 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції становить 1206,00грн.; за накладною №147 від 24.01.2019р. подвійна облікової ставка НБУ складає 1315,36 грн., а 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції становить 271,35грн.; за накладною №148 від 24.01.2019р. подвійна облікової ставка НБУ складає 7599,87грн., а 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції становить 1567,80грн.; за накладною №149 від 24.01.2019р. подвійна облікової ставка НБУ складає 1169,21грн., а 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції становить 241,20грн.

Враховуючи, що розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за кожною з накладних № 146-149 від 24.01.2019р перевищує встановлений сторонами граничний розмір пені - 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції, а отже пеня у даному випадку може бути заявлена в розмірі, що обмежується 5% вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення сукупний розмір пені за накладними №146-149 від 24.01.2019р не перевищує розмір, який може бути нарахований, в свою чергу суд не може виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягає пеня у загальному розмірі 3’ 013,33грн.: за накладною № 1415 від 10.08.2018р. у розмірі 528,32грн, за накладними №146-149 від 24.01.2019р. у розмірі 2’ 485,01грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1392грн.63коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Згідно ч.2 п.3.1 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які мала місце дефляція (абз.3 п.3.2. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” №14 від 17.12.2013р.).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 24 квітня 2019 року по справі №910/5625/18.

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Кількість місячних індексів інфляційної індексації визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашена відповідна сума грошового зобов`язання. Суд наголошує на принциповості врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки №265 від 27.07.2007р. випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018р.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1'392,63грн., які нараховані наступним чином:

- у розмірі 998,27грн на заборгованість 12’ 174грн із застосуванням індексів інфляції за жовтень 2018р.- грудень 2019р. включно.

- у розмірі 394,36грн на заборгованість 65’ 727,00грн із застосуванням індексу інфляції за травень 2019р.- грудень 2019 включно.

Відповідно до листа Верховного суду № 62-97р. від 03.04.97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що становлять відповідний період, перемножити між собою.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Щодо розрахунку інфляційних втрат за накладними №146-149 від 24.01.2019р., суд зазначає, що позивачем невірно здійснено нарахування інфляційних за період прострочення виконання, який не дорівнює повному календарному місяцю, а саме позивачем неправомірно застосований індекс інфляції за травень 2019р., в той час як заборгованість за видатковими накладними №146,148 виникла лише з 03.05.2019р. та за накладними №147,149 з 04.05.2019р., а індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншими за місяць.

Отже, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за спірними накладними, з урахуванням викладених вище висновків, за формулою Розмір інфляційних втрат = С х І - С, де С - сума заборгованості, І-сукупний індекс інфляції за період, суд встановив, що сума інфляційних втрат, що підлягає задоволенню становить 998грн. 27коп., нарахована наступним чином:

- за накладною №1415 від 10.08.2018р. на суму заборгованості 12’ 174,00грн. із застосуванням індексів інфляції за жовтень 2018р.- грудень 2019р. включно (12’ 174 x 1,082-12’ 174,00) = 998,27грн;

- за накладними №146-149 від 24.01.2019р. на суму заборгованості 65’ 727,00грн за період з червня 2019р. по грудень 2019р. включно (65`727 x 0,999-65 727) = - 65,73грн, тобто мала місце дефляція.

У зв`язку з чим, суд відмовляє в задоволенні інфляційних втрат у розмірі 394грн. 36коп.

Позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000грн.00коп.

В підтвердження надання адвокатських послуг позивачем було надано суду свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3604 від 25.01.2018р., ордер серії АЕ №1013418 від 27.01.2020р., копія Договору про надання правничої допомоги № 271/20/2 від 27 січня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АТК Україна та Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Легалітас», відповідно до п. 1.1. якого предметом Договору є надання правової допомоги та забезпечення захисту прав та представництва інтересів при стягненні заборгованості за договором поставки №5943-ДУ-УМТС-Т від 30.01.2018р.

Пунктом 4.1 зазначеного Договору передбачено, що гонорар адвокатского об`єднання складає 800грн за годину роботи адвоката.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в межах даної справи позивачем надано акт прийому-передачі послуг між сторонами за договором про надання правничої допомоги № 271/20/2 від 27.01.2020р., відповідно до якого загальний розмір гонорару склав 4000грн. 00коп.

В матеріалах справи також наявні рахунок на оплату №19 від 27.01.2020р. за надання правничої допомоги на суму 4000грн. 00коп. та платіжне доручення №11016 від 04.02.2020р. про оплату вказаного рахунку на суму 4000грн. 00коп.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Ст. 129 ГПК України регламентовано, що розмір судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи, встановлюється судом на підставі відповідних доказів.

Як вже встановлено судом, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано належні фінансові документи - платіжне доручення №11016 від 04.02.2020р., що свідчить про перерахування позивачем коштів адвокату у розмірі 4000,00 грн. за надані послуги на підставі договору про надання правничої допомоги № 271/20/2 від 27.01.2020р.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для відшкодування всієї суми гонорару та фактичних витрат має бути встановлено, що такі витрати були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).

Як вже зазначалося, за приписами ч.1 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до акту прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги № 271/20/2 від 27.01.2020р. сторони узгодили перелік послуг, витрачений час та визначили вартість послуг, виконаних по даній справі, а саме: проведення попередньої консультації з клієнтом (1год.) - 800грн., аналіз наданих позивачем документів, формування правової позиції (2год.) - 1600грн., підготовка та підпис позовної заяви, а також направлення її на адресу відповідача та господарського суду Донецької області (2 год.)- 1600грн. Таким чином, вказаним актом прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги № 271/20/2 від 27.01.2020р. визначено загальний гонорар у розмірі 4000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позов складаний за підписом адвоката Нестерова Є.М., всі додані до позову матеріали посвідчені вказаним адвокатом.

Враховуючи викладене, на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, за висновком суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00грн. відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Стосовно розподілу судових витрат судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позов був задоволений частково, то і всі судові витрати позивача у справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АТК Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” про стягнення суми основного боргу в розмірі 77'901,00грн., пені в сумі 3'013,33грн., інфляційних втрат в сумі 1'392,63грн. та 3% річних в сумі 1'994,31грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” (85043, м.Білицьке, м.Добропілля, вул.Добропільська, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 37014600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АТК Україна” (49094, м.Дніпро, вул.Мандриківська, будинок 47, код ЄДРПОУ 39090479) суму основного боргу в розмірі 77’ 901грн.00коп., пеню у розмірі 3’ 013грн 33коп., 3% річних у сумі 1’ 993грн.31коп.,інфляційні втрати у сумі 998грн.27коп, витрати на оплату судового збору в розмірі 2’ 092грн. 14коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3’ 981грн.24коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

У судовому засіданні 12.05.2020 підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2020.

Суддя Ю.В. Макарова