Рішення № 89236544, 14.05.2020, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.05.2020 року

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Бєловол О.О.,

Справа № 629/317/20

Номер провадження 2/629/436/20

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Держава України в особі Державна Казначейська служба України

третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, посилаючись на те, що відповідальність за ушкодження його здоров`я, за втрату його працездатності внаслідок ліквідації ним наслідків Чорнобильської катастрофи покладається на державу Україна. Вважає, що вказана відповідальність держави Україна встановлена Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ. Вказує, що 15.05.1986 року він був відряджений на роботи до зони відчуження внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, де працював водієм автокрану з 15.05.1986 року по 30.11.1986 року, та де отримав значне переопромінювання, що призвело до втрати 80% його працездатності та інвалідності ІІ групи. У його відношенні 02.04.1992 року був складений Акт Н1 про нещасний випадок на виробництві. Керівництво держави порушило національні та міжнародні норми, якими було заборонено проводити роботи в зоні відчуження, та направило його на роботу до зони відчуження Чорнобильської АЕС. Відповідно до ч.2 ст. 1208 ЦК України при збільшенні розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду. Зазначаючи на наявність у держави України відповідальності за завдані йому ушкодження здоров`я, на наявність у держави Україна обов`язку відшкодувати йому завдану шкоду, на підставі ст.ст. 1195, 1197, 1208 ЦК України, просив стягнути з Держави України в особі Державної Казначейської служби України на його користь заробіток, втрачений ним внаслідок втрати 80% його працездатності, за останні 5 років, який був недоплачений державою, - в розмірі 533636,85 гривень та зобов`язати Державну казначейську службу України сплачувати йому щомісячно відшкодування втраченого заробітку в розмірі 23615 гривень. Суму відшкодування позивач визначив на підставі ч. 4 ст. 1195 ЦК України, виходячи з п`яти мінімальних заробітних плат згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (5х 4723 грн).

У справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. У наданий в ухвалі строк від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач ухвалу про відкриття провадження та копію позову з доданими документами отримав, у встановлений судом строк надав суду відзив на позов, в якому просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що правові підстави для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю регулюються Конституцією України, статтями 1195-1208 Цивільного кодексу України, має місце публічно-правовий спір. Відповідно до заяви позивача пошкодження здоров`я відбулося при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому особа відноситься до категорії громадян, що постраждали внаслідок ЧАЕС та на нього поширюється дія Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та інші нормативно-правові акти. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення регулюються Законом України " Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ. Згідно з принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України " Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є спеціальними нормами щодо відшкодування шкоди потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС, а Цивільний кодекс України є загальним з питань відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. У п.8.ч.1 ст 21. Закону України " Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ передбачено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією. Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 11.08.2003 №03-3/5135-018-15, до затвердження Кабінетом Міністрів України механізму щодо застосування п.8 ст.21 Закону №796-ХІІ, слід керуватись листом Мінпраці України та Мінчорнобиля України від 04.12.1996 року №09-4082. Таким чином, розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до листа Міністерства праці України від 04.12.96 р. № 09-4082 та Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 05.12.96 р. №02-163/23, погоджено Федерацією профспілок України та Міністерством юстиції України, відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який особа мала до ушкодження здоров`я. Вказаним листом передбачено, що відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який визначений законом особи мали до ушкодження здоров`я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією. Сума, яка визначається в процентах до середньомісячного заробітку постраждалого, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК. Розмір відшкодування втраченого особами заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я. Середньомісячний заробіток визначається за 12 або за бажанням потерпілого за останні повні 3 календарні місяці роботи, що передували даті встановлення стійкої втрати професійної працездатності в зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. У випадку підвищення на підприємстві, в організації, установі в період, за який визначається середній заробіток, тарифних ставок (посадових окладів) середня заробітна плата коригується на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Відповідно до правила, закріпленого в частині першій статті 67 Закону №796-ХІІ, конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Відповідач вважає, що до виниклих правовідносин слід застосовувати норми п.8 ст.21 Закону № 796-ХІІ як спеціального, без субсидіарного (додаткового) застосування правила, наведеного в статті 1208 ЦК України, посилається на постанову Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі №21-503а14. Казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, тому в даному випадку позовні вимоги в частині стягнення шкоди безпосередньо з Казначейства є незаконними та підлягають залишенню без задоволення. В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що станом на сьогодення у відношенні інвалідів ЧАЕС діє дискримінаційна постанова Кабінету Міністрів України №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка значно зменшує відповідний розмір відшкодування згідно Закону №796-ХІІ та що з 01.01.2015 року ця постанова узаконена Законом України " Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України № 76- VIII від 28 грудня 2014 року, чим остаточно закріплена дискримінація інвалідів ЧАЕС - розмір пенсії почав визначатися по формулі, яка його зменшила в декілька разів по зрівнянню з працівниками. які отримали трудове каліцтво. Законом України № 76- VIII внесено зміни, зокрема, і до статтей 50 та 54 Закону " Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ. Згідно ст.50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 54 Закону 796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови порядок призначення та мінімальний розмір пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-УІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20,21,22,23,30,31,37,39,48,50,51,52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно пункту 3 ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями КМУ встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог. Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011 та від 25.01.2012 № З-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави. Зміни, які набули чинності з 01.01.2015 року, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню.

Третя особа Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області копію ухвалу про відкриття провадження та копію позову з доданими документами отримала, надала суду пояснення на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Державна казначейська служба України є органом, кошти для якого виділяються з бюджету України лише з визначеною метою, передбаченою бюджетною програмою. Функціями Казначейства є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 боржниками є розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємств, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів. У справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, позивачами пред`являється одна позовна вимога - до органу, який завдав шкоду. До Казначейства - не пред`являється жодних вимог. Орган Казначейства не має жодного статусу щодо коштів, якими він розпоряджається, тобто кошти, що підлягають стягненню за рішенням суду, перебувають на рахунку іншої юридичної особи, а орган Казначейства має доступ до рахунку та повноваження щодо списання коштів.

Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами отримала, у встановлений судом строк пояснень щодо позову не подала.

Згідно ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вимогами ст. 210 ЦПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(зі змінами) встановлено карантин з 12.03.2020 року до 24.05.2020 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року, який 02.04.2020 року було оприлюднено у газеті «Голос України» розділ VI "Прикінцеві положення" ЦПК України було доповнено пунктом 3 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

На пропозицію суда повідомити суд про наміри від позивача, третіх осіб заяв з наміром подати відповідь на відзив та пояснення на відзив відповідно до суду не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить до наступного.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд звертає увагу на тому, що згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і елекронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судом встановлено на підставі доданих до позову доказів, що 09.11.1976 року ОСОБА_1 був прийнятий в Харківську ПМК № 244 за переведенням з УМС треста «Укрсовхозспецстрой» на посаду машиніста автокрана 6 розр./а.с.14-15/

За наказом Харківської ПМК-244 від 11.05.1986 року № 46-К, наказом від 04.06.1986 року № 57 ОСОБА_1 був направлений виконувати роботи з 11.05.1986 року по 11.06.1986 року у 30-км зону по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЗС - в с. Бобер Поліського району Київської області, про що зазначено у довідці, виданої Харківським ПМК-244 від 11.02.1992 року /а.с. 10/.

03.02.92 року Харківською ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» було видано довідку № 23 про те, що ОСОБА_1 був відряджений та працював на ліквідації наслідків аварії на Чернобильській АЕС від 11.05.1986 р. по 30.11.1986 р., а саме: з 11.05.1986р. по 31.05.1986р. наказ № 46-К від 11.05.1996р.; з 01.06.1986р. по 30.06.1986р. наказ № 57 від 04.06.1986р.; з 01.07.1986р. по 31.07.1986р. наказ№ 70 від 09.07.1986р.; з 01.09.1986р. по 30.09.1986р., наказ № 79 від 28.08.1986р.; з 01.10.1986р. по 30.11.1986р. наказ № 94 від 08.10.1986р. /а.с.13/.

02.04.1992 року керівником підприємства - Харківська ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» був затверджений акт про нещасний випадок на виробництві про те, що ОСОБА_1 з 15.05.1986 року по 30.11.1986 року постраждав внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, має захворювання, яке пов`язано з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У даному акті вказано, що підприємством, яке направило працівника, є Харківська ПМК-244, місцем, де відбувся нещасний випадок, вказано бурову ділянку /а.с. 16-17/.

06.05.1992 року було складено експертний висновок № 103 про те, що у ОСОБА_1 маються захворювання, пов`язані з впливом іонізуючих та інших шкідливих факторів при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС /а.с.18/.

11.05.1995 року ПО «Укрсовхозспецстрой» була видана Харківській ПМК-244 довідка № БО/54 про те, що з 01.06.1986 року по 30.06.1986 року ОСОБА_1 проводив буріння свердловини на воду на маслозаводі в с. Бобер за наказом РМ «Про ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЄС» /а.с.11/.

11.05.1995 року ПО «Укрсовхозспецстрой» була видана довідка № БО/53 про те, що ОСОБА_1 при роботі в Народичівському районі Житомирської області в селах обслуговував крановою установкою роботу ПМК треста «Укрсовхозспецстрой» з 15.09.1986 року по 23.10.1986 року /а.с.12/.

03.01.1996 року Харківська ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» була перейменована в АТЗТ «Харківська ПМК-244»за наказом № 1-А /а.с.9/

26.08.1997 року ВАТ «Укррадгоспспецбуд» була видана довідка № 66 про те, що з 27.05.1986 року по 11.06.1986 року ОСОБА_1 в складі бурової бригади проводив роботи в с. Бобер Полеського району Київської області. Селище Бобер на той час входило у зону відчуження та на нього поширюється Закон «Учасників ліквідації аварії на ЧАЄС». Пізніше с. Бобер було відселено та виведено зі списків. ОСОБА_1 працював в с. Бобер до відселення в ті дні, коли там був самий високий рівень радіації, то на нього поширюється звання учасника ліквідації аварії на ЧАЄС. /а.с.8/.

10.02.2001 року Акціонерним товариством закритого типу Харківська ПМК № 244 була видана довідка № 2 про те, що з 27.05.1986 року по 11.06.1986 року ОСОБА_1 було направлено на роботу в населених пунктах зони відчуження п. Бобер Полеського району Київської області по місцю роботи Харківська ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» на посаді водія автокрану/а.с.9/

Як вбачається з довідки № 034408 від 15.01.2001 року у ОСОБА_1 встановлено 80% втрати працездатності з 07.12.2000 року безстроково у зв`язку з професійним захворюванням, пов`язаним з аварією на ЧАЕС /а.с.19/.

Згідно довідки МСЕК № 056112 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 07.12.200 року, причиною інвалідності зазначено професійне захворювання, пов`язане з аварією на ЧАЕС /а.с.20/.

Предмет позову як його один з основних елементів представляє собою матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка витікає зі спірної матеріально-правової відносини, з приводу якої суд повинен ухвалити рішення у справі. Позивач сам вибирає, який позов пред`явити до суду. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму права.

ОСОБА_1 пред`явив позов, визначивши відповідачем - державу Україна в особі Державної казначейської служби України.

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 03.02.2020 року позивачу було запропоновано у строк, передбачений ч. 3 ст. 279 ЦПК України, а саме протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, подати до суду, у разі наявності, докази в обґрунтування позовних вимог, які не були додані до позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Наданим правом позивач не скористався, будь-яких доказів в обґрунтування позовних вимог, які не були додані до позовної заяви, клопотань про забезпечення доказів, письмових заяв про зміну предмету або підстави позову, збільшення або зменшення розмір позовних вимог до суду не надходило.

Суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі наявних у справі доказів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Позивач вказує, що 15.05.1986 року він був відряджений до зони відчуження внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, де працював водієм автокрану з 15.05.1986 року по 30.11.1986 року, та де отримав значне переопромінювання, що призвело до втрати 80% його працездатності, у його відношенні 02.04.1992 року був складений Акт Н1 про нещасний випадок на виробництві, йому було встановлено інвалідність ІІ групи.

Позивач вважає за необхідне застосувати правила, наведені в статтях 1195, 1197, 1208 ЦК України у зв`язку із завданим йому каліцтвом .

Предметом спору у цій справі, який визначив позивач, є стягнення заробітку, втраченого позивачем внаслідок втрати 80 % професійної працездатності, з відповідача, як особи, яка завдала шкоди каліцтвом, у зв`язку з чим посилання відповідача на наявність публічно-правового спору безпідставні.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року N 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

При цьому статті 1195 - 1208 ЦК регулюють питання відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, і чинність ст. 1195 - 1208 ЦК не поширюється на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (зазначені нещасні випадки визначаються відповідно до Переліку обставин, за яких настає страховий випадок державного страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, який є додатком до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві), оскільки такі відносини регулюються Законом «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

У ч. 1 ст. 1195 ЦК визначаються, зокрема, підстави виникнення зобов`язання відшкодування шкоди (такими є наявність шкоди, дії (бездіяльність) осіб, причинний зв`язок між цими діями (бездіяльністю) та шкодою).

Як убачається з матеріалів справи, пошкодження його здоров`я відбулося при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому позивач відноситься до категорії громадян, що постраждали внаслідок ЧАЕС та на нього поширюється дія Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та інші нормативно-правові акти.

Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення.

Положення Закону України " Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є спеціальними нормами щодо відшкодування шкоди потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС.

Держава забезпечує соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у вигляді надання компенсацій та пільг.

Правове регулювання захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за своїм завданням та сферою дії є відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому. Це підтверджується тим, що згідно, частини першої статті 1166 ЦК України яка визначає загальні засади відшкодування шкоди, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В той же час, відповідно до правила, закріпленого в частині першій статті 67 Закону №796-ХІІ, конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У п.8.ч.1 ст 21. Закону України " Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ передбачено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема відшкодування у встановленому законодавством порядку втрачений заробіток, який вони мали до ушкодження здоров`я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.

Листом Міністерства праці та соціальної політики України від 11.08.2003 №03-3/5135-018-15 зазначено, що до затвердження Кабінетом Міністрів України механізму щодо застосування п.8 ст.21 Закону №796-ХІІ, слід керуватись листом Мінпраці України та Мінчорнобиля України від 04.12.1996 року №09-4082.

Так, розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до листа Міністерства праці України від 04.12.96 р. № 09-4082 та Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 05.12.96 р. №02-163/23, погоджено Федерацією профспілок України та Міністерством юстиції України, відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який особа мала до ушкодження здоров`я. Вказаним листом передбачено, що відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який визначений законом особи мали до ушкодження здоров`я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.

Сума, яка визначається в процентах до середньомісячного заробітку постраждалого, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК. Розмір відшкодування втраченого особами заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я. Середньомісячний заробіток визначається за 12 або за бажанням потерпілого за останні повні 3 календарні місяці роботи, що передували даті встановлення стійкої втрати професійної працездатності в зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. У випадку підвищення на підприємстві, в організації, установі в період, за який визначається середній заробіток, тарифних ставок (посадових окладів) середня заробітна плата коригується на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач був направлений виконувати роботи з 11.05.1986 року по 11.06.1986 року у 30-км зону по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЗС - в с. Бобер Поліського району Київської області за наказом Харківської ПМК-244 від 11.05.1986 року № 46-К, наказом від 04.06.1986 року № 57 ОСОБА_1 , про що зазначено у довідці, виданої Харківським ПМК-244 від 11.02.1992 року /а.с. 10/.

03.02.92 року Харківською ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» було видано довідку № 23 про те, що ОСОБА_1 був відряджений та працював на ліквідації наслідків аварії на Чернобильській АЕС від 11.05.1986 р. по 30.11.1986 р., а саме: з 11.05.1986р. по 31.05.1986р. наказ № 46-К від 11.05.1996р.; з 01.06.1986р. по 30.06.1986р. наказ № 57 від 04.06.1986р.; з 01.07.1986р. по 31.07.1986р. наказ№ 70 від 09.07.1986р.; з 01.09.1986р. по 30.09.1986р., наказ № 79 від 28.08.1986р.; з 01.10.1986р. по 30.11.1986р. наказ № 94 від 08.10.1986р. /а.с.13/.

02.04.1992 року керівником підприємства - Харківська ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» був затверджений акт про нещасний випадок на виробництві про те, що ОСОБА_1 з 15.05.1986 року по 30.11.1986 року постраждав внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, має захворювання, яке пов`язано з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У даному акті вказано, що підприємством, яке направило працівника, є Харківська ПМК-244, місцем, де відбувся нещасний випадок, вказано бурову ділянку /а.с. 16-17/.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказав, що в Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 Конституції України та інші). Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна (аналогічні положення містяться в Цивільному кодексі України).

Згідно з ч.4. Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. №936, виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом ( у тому числі й відшкодування втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я), проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам, зокрема, пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших структур, громадянам, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1)пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2)втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3)матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Виходячи з наведеного, всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналізуючи вищезазначені правові норми, враховуючи, що позивач відноситься до категорії громадян, що постраждали внаслідок ЧАЕС та на нього поширюється дія спеціального Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд доходить висновку про відсутність підстав для субсидіарного (додаткового) застосування правил, наведених в статтях 1195, 1197, 1208 ЦК України. Про неможливість субсидіарного застосування норм ЦК України до спеціального законодавства свідчить також постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі №21-503а14.

З урахуванням викладеного, суд не убачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265,268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог позивач ОСОБА_1 до Держави України в особі Державна Казначейська служба України, треті особи Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Лозівський міськрайонний суд Харківської області до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - Держава України в особі Державної Казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 6

третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, код ЄДРПОУ 25813017, місцезнаходження за адресою: м. Лозова Харківської області, м-н 4, буд. 73

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ідентифікаційний код 14099344, місцезнаходження за адресою: м. Харків, Майдан свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх

Суддя: К.Ш. Харабадзе