Ухвала суду № 89235657, 13.05.2020, Кремінський районний суд Луганської області

УХВАЛА

13 травня 2020 р. м. Кремінна Справа № 433/300/19

Провадження № 1-кп/414/82/2020

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Ковальова В.М.

суддів: Акулова Є.М., Панчука М.В.

за участю прокурора: Боровкової Л.В.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника: Шмуйлової І.М.

перекладача: Стародубцевої Л.В.

потерпілих: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря: Олєйнікової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області, в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12018130590000205 від 04 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Валуйки Бєлгородської області РФ, громадянина Росії, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До початку судового засідання від прокурора Боровкової Л.В. надійшло клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою строком на 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Від обвинуваченого ОСОБА_1 до початку судового засідання надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт або заставу, посилаючись на необґрунтованість пред`явленого до нього обвинувачення, незаконність тримання під вартою, відсутність доказів. Зазначив, що ніяких злочинів він не скоював, раніше не судимий, постійно проживає у м. АДРЕСА_3 , одружений, має двох дітей, у праві власності в м. Харкові має нерухоме майно, займається бізнесом, є соціально активним та має як державні, так і релігійні відзнаки.

Прокурор Боровкова Л.В. на задоволенні свого клопотання наполягала, але зазначила, зо посилання на п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України є опискою. Проти клопотання обвинуваченого заперечувала, посилаючись на відсутність підтвердження його доводів.

Потерпілі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підтримали клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою, вказуючи на розшук його в Російській Федерації, постійні нецензурні вислови на їх адресу під час перерв у судових засіданнях, є соціально-небезпечною та агресивною людиною. Проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу категорично заперечували.

Захисник Шмуйлова І.М. підтримала клопотання обвинуваченого, проти клопотання прокурора заперечувала.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Частинами 1, 2 статті 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Відповідно до п. 1 ч. 3, ч. 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

При прийнятті рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою судом встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України – переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації, обвинувачується у скоєнні особливо тяжких, умисних кримінальних правопорушень, у тому числі із посяганням на життя потерпілих, санкція ч. 4 ст. 187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, перебуває у розшуку іншої держави, що особисто підтвердив обвинувачений у судовому засіданні. Крім того, суд бере до уваги показання потерпілих, які зазначали, що бояться за свою безпеку та безпеку своїх рідних, оскільки неодноразово отримували погрози з боку невідомих осіб після затримання обвинуваченого, постійні нецензурні, образливі вислови з боку останнього на їх адресу під час перерв у судових засіданнях. Суд не приймає до уваги доводи обвинуваченого щодо здійснення ним утримання дружини, повнолітніх дітей, внука, батьків, як такі, що спростовуються відсутністю у матеріалах справи даних про будь-які офіційні заробітки останнього, зокрема, в Україні, при цьому посилання на наявність ідентифікаційного коду України не підтверджує факт ведення «бізнесу» в Україні.

Щодо доводів обвинуваченого про наявність дружини, повнолітніх дітей та внука в Україні, а батьків - проживаючих у Російській Федерації, як спростування факту відсутності міцних соціальних зв`язків, суд зазначає, що наявність таких родичів в інших країнах, ніж Україна, дає реальну можливість переховуватися, зокрема, в інших державах.

Отже суд приходить до висновку, що на даний час вищевказані ризики є наявними та не зменшилися.

Разом з тим, інкриміновані злочини є закінченими з моменту їх вчинення, тому доводи прокурора щодо можливості обвинуваченого продовжити останні є необґрунтованими.

Крім того, суд враховує наступне.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року втілює основоположне право людини на захист від свавільного втручання держави у її право на свободу. Тому у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення особи. З цього правила випливає два природних наслідки, що обов`язок доведення обставин, що свідчать на користь утримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення, а будь-які обставини, щодо доведеності яких або значення яких для вирішення питання про тримання під вартою або звільнення, залишається сумнів, має тлумачитися на користь звільнення.

Як зазначається в рішеннях ЄСПЛ, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справах «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року, «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року цей суд зазначив, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Одночасно суд не може не звернути увагу на положення ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 55 ч. 1 ст. 124 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до яких кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. З цього вбачається, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією і законами України.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи держава зобов`язана запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення КСУ від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

З урахуванням необхідності дотримання балансу між суспільними інтересами, інтересами потерпілих та обвинуваченого, застосування до останнього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить дієвості цього кримінального провадження, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, тому необхідно продовжити йому строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 11 липня 2020 року включно.

З огляду на вищевказане суд не бачить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на домашній арешт або встановлення застави, отже у задоволенні клопотань обвинуваченого необхідно відмовити.

Керуючисьст.ст. 176-178, 183, 197, 199, 331 КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора Боровкової Л.В. про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою - задовольнити.

ОСОБА_1 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 11 липня 2020 року включно.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо зміни запобіжного заходу на домашній арешт або заставу – відмовити.

Відкласти судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК Українина 25 травня 2020 року о 10-00 годині.

Про час та місце розгляду справи повідомити учасників кримінального провадження.

Ухвала суду в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом 7 (семи) днів з дня її винесення. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.М. Ковальов

Судді: Є.М.Акулов

М.В. Панчук