Рішення № 89231580, 12.05.2020, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1708/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області, Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області в особі інспектора сектору реагування патрульної поліції Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції Швеця Артема Сергійовича про скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ :

13 квітня 2020 року, ОСОБА_1 , звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, в якому просив суд, скасувати : постанови про накладення адміністративних стягнень по справам про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі серії ДПО 18 №№ 005436, 005437, 005438 від 01.04.2020 р. та акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 01.04.2020 р., визнати дії відповідача інспектора сектору реагування патрульної поліції Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції Швеця А.С. протиправними, зобов`язати останнього за власний рахунок повернути йому мопед марки «Honda» № рами НОМЕР_1 , об`ємом двигуна 49,9 куб.см., мотивуючи це тим, що вказані постанови серії ДПО 18 № 005436, 005437, 005438 від 01.04.2020 р., виготовлені на скасованих зразках 2015 року, а також бланк «акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу» зразку 2015 року виключений наказом МВС України № 1040 від 20.12.2018 р., дії інспектора по складенню оскаржуваних постанов були незаконними з огляду на невідповідність місця складання оскаржуваних постанов місцю вчинення адміністративних правопорушень.

У визначений ухвалою суду про відкриття провадження по справі від 14.04.2020 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 162 КАСУ, відповідачі (суб`єкти владних повноважень) відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень на адресу суду не надіслали, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст. 261 Глави 10 КАСУ, направлялись за адресами місцезнаходжень відповідачів суб`єктів владних повноважень, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток, а також викопіюванням з журналу вихідної розносної кореспонденції Овідіопольського райсуду Одеської області (а.с. 31,32).

Дослідивши письмові матеріали по справі, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом способи (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 року за № К/9991/76032/12).

Стаття 9 КАСУ передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Обставини, які визнаються учасниками справи - не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи - не є обов`язковою для суду.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Стаття 90 КАСУ передбачає - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, містить в собі фактичні данні про обставини правопорушення, і відповідно - є одним з доказів по справі, у зв`язку з чим, судом, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення оцінюється нарівні з іншими доказами по справі, перед якими, вона не має переваги, та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі, судом приймається відповідне рішення.

Відповідно до умов статті 252 КУпАП - орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об`єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження - не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Розглядаючи питання ефективного засобу правового захисту Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 114 Рішення від 10 вересня 2010 року у справі «Макфарлейн проти Ірландії» (заява № 31333/06), п. 38 Рішення Великої Палати від 29 березня 2006 року у справі «Ріккірді Піссаті проти Італії» (заява № 62361/00) зазначив, що засіб є ефективним тільки якщо він доступний та достатній.

В силу п. 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та п. 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно п. 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.

У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.

В свою чергу, Верховний суд України своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1265а15, вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до Постанови Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року по справі № 457/1003/15-а рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Статтею 276 КУпАП передбачено - справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 121-126 цього Кодексу, можуть також розглядатись за місцем обліку транспортних засобів або місцем проживання порушників.

Отже, з огляду на викладене, для провадження у справах про адміністративні правопорушення, характерним є специфічний вид доказу - безпосереднє спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу про адміністративні правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються у протоколі про адміністративне правопорушення (в даному випадку органи Національної поліції України).

Частиною 5 статті 258 КУпАП передбачено, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу - та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих не в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 5-рп/2015 від 26.05.2015 рок у по справі № 1-11/2015 - положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Відповідно до висновків, викладених у даному рішенні, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Такий висновок ґрунтувався на тому, що до переліку адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, відносяться правопорушення передбачені ст. 121, 126 КУпАП.

Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, ст. 258 зазнали змін, зокрема (№ 888-VIII (888-19) від 10.12.2015 р.) - в результаті чого, справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 ст. 258 КУпАП, згідно з якою, постанова у справі про адміністративне правопорушення - виноситься на місті вчинення правопорушення.

Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин та рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015, дає суду підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР за ст.ст. 121,126 КУпАП на місці вчинення такого правопорушення, без складення протоколу у справі про адміністративне правопорушення, навіть, якщо особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих не в автоматичному режимі.

Також, відповідно ідо п. 5 Розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 р. № 1395, поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання : 1) чи належить до його компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Статтею 121 ч. 6 КУпАП передбачено, керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим.

Статтею 126 ч. 1 КУпАП передбачено, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Статтею 126 ч. 2 КУпАП передбачено, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

У своїй Постанові ВС/ККС № 278/3362/15к провадження № 51-877км18 від 01.03.2018 р. вказує, що пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, передбачено, що транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини й механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

З огляду на наведене транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує встановлену вказаним визначенням межу. Водночас для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено.

Отже, будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму належить до механічних транспортних засобів.

Отже, суд дійшов висновку, що мопед марки «Honda» № рами НОМЕР_1 , об`ємом двигуна 49,9 куб.см., який належить позивачу - є механічним транспортним засобом, до якого застосовуються вищевказані норми Закону, в тому числі щодо обов`язкового страхування механічного транспортного засобу.

Відповідно до п. 21.1. ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України - забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Відповідно до пункту 2.9 "в" ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим у сервісному центрі МВС, а також без номерного знака.

Відповідно до пункту 7 Порядку Порядок державної реєстрації, зняття з обліку автомобілів від 07.09.1998 №1388 експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, забороняється.

Законом від 17.11.2008 № 586-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" з 1 січня 2010 року передбачена обов`язкова реєстрація мопедів.

Таким чином, за нормами ПДР - водій мопеда повинен мати техпаспорт, посвідчення водія і страховий поліс.

Відсутність цих документів є підставою для накладення штрафу і затримання мопеда на штрафмайданчик.

Суд встановив, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 005436 складеної 01.04.2020 р. інспектором Овідіопольського ВП ГУНП в області старшим лейтенантом поліції Швець А.С. на позивача ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у розмірі 510 грн., за те, що 01.04.2020 р. о 07:40 год. водій ОСОБА_1 керував мопедом «Ноnda Dio», без посвідчення водія відповідної категорії, а саме А-1, чим порушив п. 2.1 ПДР (порушення правил дорожнього руху), за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 2 ст. 126 КУпАП (а.с. 17).

Також судом встановлено, що з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 005437 складеної 01.04.2020 р. інспектором Овідіопольського ВП ГУНП в області старшим лейтенантом поліції Швець А.С. на Халака В.Ф. вбачається, що 01.04.2020 р. о 07:40 год. водій ОСОБА_1 керував мопедом «Ноnda Dio», не зареєстрованим в установленому законом порядку, чим порушив п. 30.1 ПДР (порушення правил дорожнього руху), за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 6 ст. 121 КУпАП (а.с. 18).

Крім цього, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 005438 складеної 01.04.2020 р. інспектором Овідіопольського ВП ГУНП в області старшим лейтенантом поліції Швець А.С. на Халака В.Ф. за те, що 01.04.2020 р. о 07:40 год. водій ОСОБА_1 керував мопедом «Ноnda Dio», без полісу страхування цивільно - правової відповідальності, чим порушив п. 2.1 ПДР (порушення правил дорожнього руху), за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с. 19).

Таким чином, з 01.01.2010 р. в Україні встановлена реєстрація мопедів як транспортних засобів, отримання посвідчення водія на їх керування та наявність страхового поліса.

В своєму адміністративному позові, як на підставу своїх позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що його мопед відповідно до Віденської Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968 р. прирівнюється до велосипеда, а тому на нього нібито не можуть поширюватись норми пунктів 1.10, 2.1, 2.3 та 2.9 ПДР.

Проте така думка позивача є необґрунтованою і безпідставною, оскільки відповідно до статті 1 даної Конвенції - мопед за своїми технічними характеристиками відповідає визначенню «велосипед із підвісним двигуном», що на думку суду, не є тотожним визначенню «велосипед».

При цьому, суд звертає увагу на те, що норми даної статті дозволяють, а не прямо встановлюють можливість договірної держави прирівнювати «велосипед із підвісним двигуном» до «велосипеду».

Цим спростовуються доводи позивача про невідповідність норм національного законодавства Віденській Конвенції про дорожній рух.

Таким чином, з огляду на вищевикладені норми Законів, суд дійшов висновку, що при керуванні мопедом водій повинен мати при собі «техпаспорт» на мопед, посвідчення водія і страховий поліс.

Статтею 286 КАСУ передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд вважає, що в даному випадку, мається склад та подія адміністративного правопорушення водія ОСОБА_1 у скоєнні адміністративних правопорушень, передбаченого ст.ст. 121,126 КУпАП і воно дійсно мало місце, з огляду на відсутність у позивача під час його перевірки робітниками поліції - посвідчення водія відповідної категорії (керування мопедом), техпаспорту на мопед та відповідного страхового полісу, що підтверджено постановами про притягнення до адміністративної відповідальності.

В свою чергу, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своєї правової позиції щодо його невинуватості у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень, за виключенням перелічених у його позові безлічі норм міжнародного права і опису його біографії, що в даному випадку судом не враховується з підстав, описаних вище.

У зв`язку з чим, суд вважає, що дії інспектора Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції Швеця А.С. по складанню постанов відносно правопорушника ОСОБА_1 повністю відповідали вимогам Закону, постанови про накладення адміністративних стягнень по справам про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі серії ДПО 18 №№ 005436, 005437, 005438 від 01.04.2020 р. винесені згідно та у відповідності з нормами вищевказаних норм Закону, а отже є правомірними, у зв`язку з чим, жодних підстав для їх скасування у суду відсутні, тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій інспектора та скасування акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 КУпАП, з метою припинення адміністративних правопорушень, для забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються тимчасове затримання транспортного засобу.

У відповідності до ст. 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху), працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора.

У відповідності до п. 1 Розділу XII «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» - тимчасове затримання транспортного засобу поліцейським проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 КУпАП, зокрема, у разі коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставляння на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху.

Оскільки судом встановлена законність та правомірність оскаржуваних постанов про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що інспектор поліції Швець А.С. мав законне право провести огляд та тимчасове затримання транспортного засобу позивача, відображеного у відповідному акті, зразок якого, як і зразки оскаржуваних постанов - у суду не викликають жодного сумніву в їх відповідності нормам Закону, беручи до уваги той факт, що вказані зразки постанов та акту видаються робітникам поліції, а не друкуються ними самостійно, а тому акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 01.04.2020 року, складено правомірно, у зв`язку із чим дані позовні вимоги задоволенню також не підлягають.

Керуючись ст.ст. 121,126,247,251,256,260,265-2,276,280,293 КУпАП, ст.ст. 2,5,6,9,72-80,90,94,192,210,211,217,225,227,228,241-247,250,251,258,259,263-268,286 КАС України, Конституцією України, ПДР, Законом України «Про дорожній рух», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про Національну поліцію», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області, Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області в особі інспектора сектору реагування патрульної поліції Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції Швеця Артема Сергійовича про скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Повний текст рішення суду виготовлений та підписаний 12.05.2020 р.

Суддя Гандзій Д.М.