Рішення № 89226682, 13.05.2020, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/8778/19

Провадження №2/442/356/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої - судді Гарасимків Л.І.

при секретарі - Петрів В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В підтвердження позовних вимог посилається на те, що він, ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що вбачається зі свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 23.10.1986р. Разом зі своєю дружиною він проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року. За вказаною адресою його дружина зареєстрована з 18.02.2000р. 02.03.2011р. він придбав квартиру АДРЕСА_2 для спільного проживання зі своєю дружиною ОСОБА_3 Вказана квартира складається з однієї кімнати житловою площею 14.8 кв.м. та кухні, загальною площею 29 кв.м., що стверджується Договором купівлі-продажу квартири від 02.03.2011 року, посвідченого Спариняк Л.В., приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу. Його син, ОСОБА_4 з 1988 року зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_5 , яка є матір`ю його дружини ОСОБА_3 18.07.2013 р. його син ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 - відповідачкою у справі. Після укладення шлюбу він змушений продовжувати проживати разом з його бабусею ОСОБА_5 , так як здійснює догляд за нею та утримання по даний час. Оскільки ОСОБА_5 , яка є бабцею його сина ОСОБА_4 не надавала згоди на вселення та реєстрацію ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_3 , власницею якої вона є, він надав дозвіл ОСОБА_2 на реєстрацію і проживання у належній йому квартирі АДРЕСА_2 , в якій фактично він, його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 не проживали з дня її придбання. Від шлюбу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_6 , яку зареєстровано за місцем реєстрації та проживання її матері ОСОБА_2 , тобто у квартирі АДРЕСА_2 . Отже, наведені обставини свідчать, що його син ОСОБА_4 проживав роздільно з його дружиною ОСОБА_2 . На цьому грунті між подружжям виникали численні непорозуміння та сварки, що призвело до розпаду сім`ї, і в результаті до розірвання шлюбу, що вбачається з рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.11.2018р. у справі №442/6491/18. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 разом з її донькою ОСОБА_6 залишились проживати у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності. У грудні 2018 року, ОСОБА_2 встановила у згаданій квартирі вхідні двері з новим дверним замком, проте ключі від вхідних дверей йому не передала, чим створила перешкод

у користуванні та розпорядженні належною йому квартирою та його майном, яке знаходиться

у даній квартирі. Більше того, як вище вже зазначалось, спірна квартира придбана ним для спільного проживання разом з його дружиною ОСОБА_3 . Оскільки, у нього виникла необхідність у користуванні вказаною квартирою, то він поставив вимогу перед відповідачкою ОСОБА_2 , щоб вона звільнила дану квартиру, надіславши їй 25.11.2019р цінного листа із заявою, в якій поставив вимогу про звільнення квартири до 15.12.2019р., однак, відповідачка вказаний лист отримувати відмовилась. Тому, 13.12.2019р. він повторно звернувся до відповідачки з письмовою вимогою про звільнення належної йому квартири, а також 27.11.2019р. він звернуся до Дрогобицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області із заявою, в якій просив вжити заходів для забезпечення його безперешкодного доступу до квартири АДРЕСА_2 , а у разі неможливості - скласти акт про наявні для нього перешкоди у доступі та користуванні вказаною квартирою. З відповіді Дрогобицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області від 12.12.2019р. за №С-923/44/02 вбачається, що перевірку вказаної зави припинено, оскільки на час розгляду звернення відсутні підстави для внесення в ЄРДР, так як у даному випадку наявні цивільні правовідносини, що вимагає для захисту порушеного права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства, отже відповідачка ОСОБА_2 внаслідок її протиправних дій порушує його право на власність, а тому у нього виникла необхідність звернутися до суду.

В судове засідання представника позивача - адвокат Возняк В. не з`явився, однак від нього поступила заява, в якій він просить проводити розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує в повному обсязі, а тому суд розглянув справу у відсутності представника позивача на підставі наявних доказів по справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, не повідомивши причин, хоча була своєчасно повідомлена про час та місце судового засідання через оголошення на сайті суду. Керуючись ч.3 ст.223 ЦПК України, суд вважає цю особу повідомленою про дату судового засідання. При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у її відсутності, провівши заочний розгляд справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду поступив лист, в якому вказано, що просять проводити розгляд справи у відсутності їхнього представника, щодо визнання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 , заперечують, стосовно матері дитини - ОСОБА_2 -покладаються на думку суду, а тому суд розглянув справу у відсутності третьої особи на підставі наявних доказів по справі.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав:

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається із копії Договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2011р., ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 ; загальна площа квартири становить 29,0 кв.м.

Як вбачається із копій заяв від 25.11.2019р., 27.11.2019р., позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача з вимогою добровільно знятися з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 .

Зняття з реєстрації місця проживання особи, згідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-ІУ, здійснюється, окрім інших підстав, на підставі судового рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили.

У відповідності до ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть, тощо.

Ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до закону від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316. 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно ст. 405 ЦК України, визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом ст.150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.155 Житлового кодексу України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено нрава користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.

Відповідно до ст.156 Житлового кодексу України, передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України, зокрема дружина власника, їх діти і батьки. За змістом даної норми членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом і ведуть з ним спільне господарство.

Аналізуючи вище обставини, суд прийшов до переконання, що заявлені позовні позивача ОСОБА_1 підлягають до задоволення, оскільки хоча відповідач ОСОБА_2 і зареєстрована у кв. АДРЕСА_2 , однак не являється членом його сім`ї, є сторонньою особою по відношенню до нього, а тому у спірній квартирі проживає в порушення його прав.

Крім того, судом враховано той факт, що між сторонами по справі не укладався договір найму на проживання у спірному житловому приміщенні, тощо, а відтак залишаючись зареєстрованою та продовжуючи проживати у спірній квартирі, відповідач ОСОБА_2 перешкоджає належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням позивачу, порушуючи його права, як власника, що є підставою визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Зважаючи на викладені норми матеріального права та на відсутність жодних правовідносин між позивачем та відповідачем, суд вважає, що реєстрація та проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі є порушення прав позивача на власність.

Згідно ст.40 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В силу положень ч.2 ст.64, ч.4 ст.156 ЖК України відповідачка не була членом сім`ї власника спірного житлового будинку, оскільки ніколи не проживала разом з ним у спірному житлі, не вела з нею спільного господарства, отже відповідно до положень ст.391 ЦК України позивач як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 05.11.2014р. у справі №6-158цс14 та у постанові від 15.05.2017р. у справі № 6-2931 цс 16, а також у постанові Верховного Суду від 29.01.2018р. у справ №766/1955/16-ц. провадження № 61-755 св 18.

Відповідно до п.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на міжнародному рівні гарантує кожній особі, зокрема й право на повагу до її житла, насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла, не інакше ніж це встановлено у національному законі.

Вказане положення Європейської конвенції покладає зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі PowellandRayner v. the U.K. від 21.02.1990 p.). Такий загальний захист поширюється, зокрема на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 p.).

Пункт 2 ст.8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання органів державної влади у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання органів державної влади здійснюється згідно із законом і є необхідне в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, усунення позивачу ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 є можливо шляхом визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 , оскільки добровільно знятися з реєстраційного обліку не бажає, а їх реєстрація у вказаній квартирі є в порушення права на власність.

Відповідно до ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Виходячи із вказаної норми права та приймаючи наведені обставини, при реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьками визначено, що остання проживає з її матір`ю ОСОБА_2 , отже, визнання відповідачки ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням тягне за собою й визнання її неповнолітньої доньки ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 втратившою право користування житловим приміщенням, а відтак, суд надав оцінку сукупності узгоджених між собою доказів та зазначив, що їх достатньо, а тому заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 133, 141, 280, 284, 354ЦПК України, ч.1 ст.383 ЦК України, ст.150, 155, 156 ЖК України, у відповідності до ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір», суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП № НОМЕР_2 ) та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати в користь позивача ОСОБА_1 , сплачені останнім при поданні позову до суду, тобто судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради місце проживання - пл.Ринок,1, м.Дрогобич, Львівської області, ЄДРПОУ 26307196.

Суддя Гарасимків Л.І.