Вирок № 89225986, 14.05.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/7085/20

Провадження №1-кп/127/250/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.

сторони обвинувачення: прокурора Таранюк Л.Ю.,

сторони захисту: адвоката Слишинського І.В., обвинуваченої ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2020 р. за № 12020020040000207, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Мелені Коростенського району Житомирської області, громадянки України, освіта середня, не працюючої, заміжньої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , 17.02.2020 р. приблизно о 11:27 год., перебуваючи у торговій залі оптово-роздрібного магазину «ФУРШЕТ», який являється власністю Дочірнього підприємства «РІТЕИЛ ЦЕНТР», розташованого за адресою: вулиця Євгенія Пікуса, 1а в місті Вінниці (ЄДРПОУ 38734018), керуючись злочинним умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, що належить ДП «РІТЕИЛ ЦЕНТР», усвідомлюючи протиправність та караність своїх дій, впевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає, проходячи між рядами з товаром, шляхом вільного доступу з торговельних полиць магазину взяла: дезодорант твердий «Old Spice White Water» об`ємом 50 мл., коньяк ТМ «Шабо VS 3*» витримкою 3 роки, міцністю 40%, ємністю 0,25 л; шоколад білий пористий ТМ «Roshen» вагою 80 г; шоколад чорний з горіхами «Gold» ТМ «Millennium» вагою 100 г; кашу швидкого приготування з чорницею ТМ «Овсянушка» вагою 40 г; кашу швидкого приготування з малиною ТМ «Овсянушка» вагою 40 г; ніж в чохлі та блокнот А5 Екопапір 160 ар. ТМ «Мицар».

Почергово, беручи та приховуючи вказаний товар під своїм верхнім одягом, не маючи наміру розраховуватись за нього, ОСОБА_1 вийшла з торгівельної зали магазину «Фуршет» через вхід, при цьому виконавши всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Проте, ОСОБА_1 не змогла реалізувати свій злочинний умисел, спрямований на спричинення ДП «РІТЕИЛ ЦЕНТР» матеріальної шкоди на загальну суму 269,66 грн., хоча й виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця та реалізації свого злочинного умислу, але не довела їх до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була зупинена працівником охорони магазину разом з викраденим товаром.

Ринкова вартість досліджуваних об`єктів в новому стані при умові дотримання строків придатності, на момент вчинення злочину становила: дезодоранту твердого «Old Spice White Water» об`ємом 50 мл - 61,45 грн.; коньяку ТМ «Шабо VS 3*» витримкою 3 роки, міцністю 40%, ємністю 0,25 л - 74,22 грн.; шоколаду білого пористого ТМ «Roshen» вагою 80 г - 17,66 грн.; шоколаду чорного з горіхами «Gold» ТМ «Millennium» вагою 100 г - 30,50 грн.; каші швидкого приготування з чорницею ТМ «Овсянушка» вагою 40 г - 8 грн.; каші швидкого приготування з малиною ТМ «Овсянушка» вагою 40 г – 8 грн.; блокноту А5 Екопапір 160 арк. ТМ «Мицар», арт. Ц155015 У - 48,84 грн. Вартість ножа у чохлі (штрих-код 1192650) становила 20,99 грн.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 вчинила замах на завдання ДП «РІТЕЙЛ ЦЕНТР» матеріальної шкоди на загальну суму 269,66 грн.

Обвинувачена ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала та суду пояснила, що вчинила злочин за обставин, викладених у обвинувальному акті. Зокрема, вона не мала наміру розрахуватись за товар, який взяла на полицях магазину, оскільки в неї не було коштів. Речі вона заховала під одяг, вийшла за касову зону, склала їх до пакету і її затримав охоронець магазину.

Представник потерпілої особи, відповідно до положень частини сьомої статті 55 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), згоду на залучення до провадження не надав.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:

-висновку судово-товарознавчої експертизи № 1515-1518/20-21 від 24.02.2020 р. відповідно до якого ринкова вартість досліджуваних об`єктів в новому стані при умові дотримання строків придатності, на момент вчинення злочину – 17.02.2020 р. - становила: дезодоранту твердого «Old Spice White Water» об`ємом 50 мл - 61,45 грн.; коньяку ТМ «Шабо VS 3*» витримкою 3 роки, міцністю 40%, ємністю 0,25 л - 74,22 грн.; шоколаду білого пористого ТМ «Roshen» вагою 80 г - 17,66 грн.; шоколаду чорного з горіхами «Gold» ТМ «Millennium» вагою 100 г - 30,50 грн.; каші швидкого приготування з чорницею ТМ «Овсянушка» вагою 40 г - 8 грн.; каші швидкого приготування з малиною ТМ «Овсянушка» вагою 40 г – 8 грн.; блокноту А5 Екопапір 160 арк. ТМ «Мицар», арт. Ц155015 У - 48,84 грн. Вартість ножа в чохлі експертом не визначалась у зв`язку із недостатньою інформацією для ідентифікації об`єкта дослідження;

-довідки про вартість викраденого товару від 17.02.2020 р., згідно з якою вартість ножа у чохлі (штрих-код 1192650) становила 20,99 грн.

Аналізуючи показання обвинуваченої, надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт спроби таємного викрадення ОСОБА_1 майна з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Зокрема, обвинувачена в судовому засіданні даної обставини не заперечувала, повідомивши про спосіб заволодіння майном, відсутність наміру здійснити його оплату, спосіб, яким чином спроба заволодіння була припинена. Зазначені показання обвинуваченої узгоджуються із записом з камер спостереження, які були оглянуті в судовому засіданні.

При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої суд враховує положення пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі – ПК), згідно з яким у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2020 року складає 2102 гривні. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2020 році для кримінально-правової кваліфікації становить 1051 гривню.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі – КК) випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак кримінально караного діяння або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 210,2 гривень. Як встановлено в судовому засіданні, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження на виконання вимог пункту 6 частини другої статті 242 КПК було проведено судово-товарознавчу експертизу, відповідно до висновку якої вартість майна, яке намагалась викрасти ОСОБА_1 складає 248,67 гривень. Крім того, ДП «РІТЕЙЛ ЦЕНТР» було надано довідку від 17.02.2020 р., згідно з якою вартість ножа, який намагалась викрасти ОСОБА_1 становить 20,99 гривень. Тобто загальна сума матеріального збитку становить 269,66 гривень, що перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_1 за фактом спроби заволодіння майном ДП «РІТЕЙЛ ЦЕНТР» охоплюються складом саме кримінально караної крадіжки.

Суд вважає за доцільне зауважити, що згідно з частиною першою статті 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

В судовому засіданні було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_1 реальної можливості закінчити усі необхідні дії, спрямовані на протиправне заволодіння чужим майном (реальної можливості розпорядитись чи користуватись викраденим майном) не мала, оскільки одразу ж була викрита працівниками охорони.

Отже, суд вважає, що дії ОСОБА_1 охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, за ознаками закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжки).

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі – ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 ККвстановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_1 вчинила злочин середньої тяжкості, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала, надавши суду чіткі й послідовні показання щодо обставин його вчинення, у вчиненому розкаялась. Суд також враховує, що обвинувачена за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Таким чином, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, відомості, що характеризують особу обвинуваченої, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018 р., суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді громадських робіт.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Застережень, які б унеможливлювали призначення обвинуваченій кримінального покарання у виді громадських робіт, передбачених частиною третьою статті 56 КК, в судовому засіданні встановлено не було.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до приписів статті 100 КПК.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК судові витрати слід покласти на обвинувачену.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 100 (ста) годин громадських робіт.

Строк відбування покарання рахувати з дня звернення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 653 (шістсот п`ятдесят три) гривні 76 (сімдесят шість) копійок вартості витрат на залучення експерта.

Речові докази – майно, яке було предметом злочину, що передано на зберігання представнику Дочірнього підприємства «Рітейл Центр», – залишити останньому.

Речовий доказ, а саме DVD диск із відеозаписами з камер відеоспостереження, що знаходиться в матеріалах кримінального провадження – залишити при справі.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: