Рішення № 89224365, 02.04.2020, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5742/19

2/705/1138/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2020 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Коваль Анатолій Борисович, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Умань цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 14850,49 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14.05.2013 року відповідач на платіжну картку у розмірі 4752,42 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань станом на 12.11.2019 року заборгованість складає 14850,49 грн., яка складається з: 4752,42 грн. -заборгованість за кредитом; 3,13 грн.- заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 10094,94 грн.- заборгованість за пенею, яку позивач просить стягнути з відповідача. Представник позивача надав заяву з клопотанням справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою судді справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні, відповідно до ст. 274 ЦПК України, без повідомлення сторін.

Про проведення розгляду справи у спрощеному позовному провадженні позивач та відповідач повідомлені належним чином. Заперечення проти такого розгляду справи та відзив на позов від відповідача судом у встановлений строк не отримано.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

В позові позивачем вказано, що 14.05.2013 року між АТ КБ «ПриватБанк`та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реконструктаризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт та відповідач отрамав кредит у розмірі 4752,42 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач також в позові вказав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода про реконструктаризацію заборгованості разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача на заяві.

При цьому, в преамбулі Генеральної угоди вказано, що Генеральна угода укладена з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № DNН4КР97060075 від 04.07.2006 року.

Відповідно до положень пунктів 1.1.1, 1.1.2 Генеральної угоди сторони домовилися про зменшення поточної заборгованості позичальника по кредитному договору № DNН4КР97060075 від 04.07.2006 року, а також сторонами було визначено розмір заборгованості позичальника за кредитним договором на дату підписання Генеральної угоди - 5392,42 грн..

У пункті 1.5 Генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.

У пункті 2.1 Генеральної угоди сторони визначили, що банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 4752,42 грн. на строк 06 місяців, з 14.05.2013 року по 30.11.2013 р., в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі 0,001% на місяць на суму залишку заборгованості з кредиту у вказані в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 792,07 грн. для погашення заборгованості з кредиту, яка складається із заборгованості з кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 30.11.2013 року.

Згідно з пунктом 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що строком повернення кредиту рахується 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість з кредиту, починаючи з 32-го дня порушень, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 7350,45 грн.

Для надання послуг банк видає позичальнику платіжну карту згідно з пунктом 2.1 Генеральної угоди (пункт 2.3 Генеральної угоди).

Отже, добровільно погодженими умовами Генеральної угоди сторони визначили, що внаслідок домовленості про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № DNН4КР97060075 від 04.07.2006 року, узгоджений розмір заборгованості позичальника перед банком становить 4752,42 грн. та передбачили порядок її погашення шляхом сплати обумовленої суми кредиту та строк повернення у випадку виникнення порушення.

При укладенні Генеральної угоди сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач в позові посилається на те, що відповідач ознайомився та згідний з Умовами та правилами, та згоден, що дана Генеральна угода разом із запропонованими позивачем Умовами та правилами, Тарифами складає між ним та Банком кредитний договір, про що свідчить підпис відповідача у Генеральній угоді.

За приписами ч.ч.1,2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, підписавши Генеральну Угоду, відповідач, погодився на реструктуризацію боргу за кредитним договором від 04.07.2006 року.

Відповідно до п.2.8 Генеральної угоди, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник виплачує банку пеню, розмір який вказаний в Умовах та Правилах за кожен день прострочки.

Разом з тим, позивачем не наданий суду первісний кредитний договір № DNН4КР97060075 від 04.07.2006 року, виписки по рахунках за даним договором, докази отримання відповідачем грошових коштів в сумі 4752,42 грн, докази відкриття в банку рахунку, як зазначено в п.2.1 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 14.05.2013 року.

Крім того, згідно ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.

Відповідно до ст.1047 ЦК України заміна боргу позиковим зобовязанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики.

Отже, умовами здійснення новації є, по перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (ч.2 ст.1053 ЦК України), а по третє, це дійсність первинного зобовязання.

Тобто, юридичною підставою договору позики, що виникає при новації, буде угода сторін про припинення первісного зобов`язання. Тому дійсність нового договору залежить від дійсності первісного.

З наданих позивачем документів неможливо встановити чи є припиненими первинні зобовязання.

Суд вважає такою, що Генеральна угода про реструкторизацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 14.05.2013 року не відповідає вимогам ч.2 ст.1053 ЦК України.

До позовної заяви не додані документи, які підтверджували, що на момент підписання Генеральної угоди від 14.05.2013 року відповідач був ознайомлений і саме з тими умовами кредитування з використанням кредитної карти та саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одночасно, позивачем було надано в якості доказів до суду «…Розрахунок заборгованості за договором б/н від 14.05.2013 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 12.11.2019…». Згідно даного розрахунку заборгованості загальна заборгованість складає 14850,49 грн., яка складається з наступного:

4752,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

3,13 грн. - заборгованість за відсотками;.

10094,94 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

Дані розрахунки є аналітичними документами банку, складеними в односторонньому порядку, що не були погоджені з відповідачем, тому не є безспірними доказами існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

В розумінні ст. 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, а саме назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів визначені також в Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, чинному на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків).

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку (п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, чинного на час звернення до суду з позовом).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, оскільки не відповідає наведеним вимогам.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

АТ КБ «Приватбанк», не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно Генеральної угоди б/н від 14.05.2013 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем.

Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов`язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов`язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України.

Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов`язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов`язком певного суб`єкта.

В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов`язком саме позивача у справі.

У частині 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив перед судом питання про їх витребування.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновуються на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальної функції об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливості суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року справа № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року справа № 364/594/17, від 24 травня 2018 року справа № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа № 357/16301/15-ц, від 03 квітня 2019 року справа № 221/5089/16-ц, від 25 березня 2019 року справа № 520/1676/17.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, які оцінені за вимогами ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 19, 141, 76-81, 258-259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.Б. Коваль