Рішення № 89220408, 14.05.2020, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/1183/20

Провадження № 2/266/529/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Шишиліна О.Г. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, третя особа Центральний відділ поліції ГУНП в Донецькій області,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Державної Казначейської служби України (далі Відповідач) в якій просить стягнути розмір моральної шкоди в розмірі 255042,00 грн. завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та сум сплачених ним за надання юридичної допомоги у розмірі 35500 грн. В обґрунтування позову зазначив, що 29.07.2014 року слідчим СВ Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області було порушено кримінальну справу та відкрито кримінальне провадження №12014050780001110 відносно Позивача за ознаками злочину передбаченого частиною 1 статті 263 КК України. 30.07.2014 р. він був затриманий на підставі ст. 208 КПК України та 31.07.2014 р. його було повідомлено про підозру у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. З 05.08.2014 р. по 05.10.2014 р. щодо позивача було засновано запобіжний захід у виді домашнього арешту, що викликало обмеження у вільному пересуванні. Розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції продовжувався на протязі 3 років. Вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 29.06.2017 р. його було визнано невинуватим у вчиненні злочину передбаченому ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за недоведеністю його вини. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10.01.2018 р. апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без змін. На ухвалу Апеляційного суду Донецької області прокурором було подано касаційну скаргу. Постановою Верховного суду від 26.02.2019 р. касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10.01.2018 р. залишено без змін. Таким чином, Позивач перебував під слідством та судом з 29.07.2014 р. по 26.02.2019 р. тобто на протязі 54 календарних місяців. За весь час перебування під слідством та судом він зазнав значної моральної шкоди, яка полягала у тому, що він зазнав труднощів у спілкуванні і сосунках з оточуючими людьми, йому було понижено заробітну плату, він весь час був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, нервові хвилювання та постійний стрес руйнували його душевний спокій у зв`язку із чим погіршився стан його здоров`я. Моральна шкода за перебування під слідством та судом становить 255042,00 грн. Крім того намагаючись підтвердити свою невинуватість він був вимушений звернутись за професійною правовою допомогою до адвоката, за надані послуги ним сплачено 35500 грн. У зв`язку із чим просив позов задовольнити та стягнути з Відповідача на його користь вказані суми.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 05 березня 2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідач ухвалу суду разом із копією позовної заяви та додатками до неї отримав (а.с.41).

Згідно ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 12, ч.1, 2 ст.13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надав, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України.

Представник 3 особи Центрального ВП ГУНП в Донецькій області відзив на позовну заяву не подав.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність. Яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд з урахуванням вимог диспозитивності, що встановлені ч. 1 ст. 13, ч. 5, ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Судом встановлено, що 29 липня 2014 року СВ Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області за фактом виявлення та вилучення у ОСОБА_1 вогнепальної зброї та бойових припасів, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України відкрито кримінальне провадження №12014050780001110. 30.07.2014 р. ОСОБА_1 було затримано на підставі ст. 208 КПК України та 31.07.2014 р. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. 05.08.2014 р. ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком дії до 05.10.2014 р. (а.с.6-8).

Вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29.06.2017 року №266/4000/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за недоведеністю його вини ( а.с. 9-15).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10.01.2018 р. вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29.06.2017 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін (а.с. 16-19).

Постановою Верховного суду від 26.02.2019 р. ухвала Апеляційного суду Донецької області від 10.01.2018 р. щодо ОСОБА_1 залишена без змін, а касаційна скарга прокурора - без задоволення (а.с. 20-22).

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом протягом 2014-2019 років, а саме протягом 54 календарних місяців.

Позивачем заявлені вимоги про визначення моральної шкоди, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.194 р. №266/94-ВР.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Положенням частини 2 статті 1 вказаного Закону передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч.2 ст.2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Згідно приписів статті 12 вказаного Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з ч.ч.5,6 ст.4 вказаного Закону, п.17 Положення про застосування вказаного Закону, затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 17 Положення про застосування вказаного Закону, встановлено, що передбачене частиною 5 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону. Якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст.13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Як неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (в тому числі порушення прав людини і основних свобод), а тому ухвалюючи рішення щодо порушення цих прав і свобод, суд одразу визначає можливість відшкодування моральної шкоди та її розміри, якщо про це просить заявник.

Так, по справі « ОСОБА_2 проти України 19.10.2004 року», суд повторює, «що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави».

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків, відповідно до ст.23 ЦК України.

Згідно позовної заяви вбачається, що останній за весь час кримінального переслідування, переніс великі моральні страждання, почував себе пригніченим, оскільки важко було пережити обвинувачення у скоєнні злочину, якого він не вчиняв. Йому довелося прикладати чимало зусиль, щоб нормалізувати своє життя. Завдані моральні страждання призвели до порушення сну, звичайного життєвого укладу. За час перебування на цілодобовому домашньому арешті позивач був позбавлена конституційного права громадянина України вільно та безперешкодно за своїм бажанням пересуватися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час. Крім того на тлі психоемоційного хвилювання в нього почали проявлятися проблеми зі здоров`ям, що підтверджено медичними документами, а саме виписками із медичних карт стаціонарного хворого №5023/984 від 19.08.2014 р., №5394/1421 від 13.11.2019 р., №4102/943 від 02.10.2014, №458 від 15.04.2019 р. (а.с. 24-27). Також за період перебування під слідством та судом ОСОБА_1 підприємство ТД «Азовське реле» протягом червня 2014 р. по лютий 2019 р. виплачувало лише мінімальну заробітну плату, що підтверджується довідкою №06/20 від 17.01.2020 р. ( а.с.23).

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4 розяснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

При визначенні розміру моральної шкоди завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд враховує глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, а саме 54 місяців, а також беручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи, внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати з розрахунку 54 мінімальних заробітних плат.

Оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01.01.2020 року встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 4723 грн., тому розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку 54 х 4723 грн.), буде складати 255042,00 грн.

Крім того позивачем заявлено вимогу про визначення розміру сум сплачених ним за надання юридичної допомоги.

Згідно пункту 4 статті 3Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР, у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

З матеріалів справи встановлено, що 30 липня 2014 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні з адвокатом Куцобіним Г.А. для здійснення захисту його прав за обвинуваченням за ст. 263 ч. 1 КК України (а.с. 29).

Постановою слідчого СВ Приморського РВ від 30.07.2014 р. залучено адвоката Куцобіна Г.П. у якості захисника Крашенкова В.І. у кримінальному провадженні №12014050780001110 від 29.07.2014 року (а.с. 30).

Між адвокатом Куцобіним Г.А. та Крашенковим В.І. 30.07.2014 р. було підписано угоду про оплату гонорару за надання юридичних послуг (а.с. 32).

Відповідно до розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги ОСОБА_1 було сплачено гонорар адвокату ОСОБА_3 у розмірі 35500 гривень, а саме надання юридично-консультативних послуг, аналізу та ознайомлення з матеріалами справи (підозри), участь у слідчо-розшукових діях на стадії досудового слідства, участь у судових засіданнях при розгляді клопотань слідчим, суддею у першої та апеляційної інстанції, вивчення матеріалів справи та правовий аналіз, складання скарг, клопотань та інше 8000 грн., участь у судовому розгляді кримінальної справи у суді першої інстанції з 09.2014 по 09.2015 р. - 15000 грн., о 2016 р. 9300 грн., до 29.07.2017 р. -3200 грн. ( а.с. 31).

З вищевказаного вбачається, що з метою отримання належної юридичної допомоги ОСОБА_1 звертався до адвоката Куцобіна Г.А., з яким були укладені відповідні договори про надання правової допомоги на відповідних стадіях та позивачем було сплачено гонорар на загальну суму 35500 гривень у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР вимоги про визначення розміру витрат за надання правової допомоги в розмірі 35500 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Саме таких висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі № 146/1091/17 .

Відповідно до ч. 5 та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведеного та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55-56 Конституції України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. №266/94-ВР, Положенням про застосування Закону України від 01.12.1994 р. №266/94-ВР, затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, ст. ст. 16,23,1176 ЦК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, третя особа Центральний відділ поліції ГУНП в Донецькій області - задовольнити.

Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 у відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду суму у розмірі 255042,00 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч сорок дві гривні) 00 копійок та суму сплачену за надання юридичної допомоги у розмірі 35500 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот гривень) 00 копійок.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Шишилін О. Г.