Рішення № 89215152, 05.05.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/3134/14-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Брезіної Т.М.,

суддів Левицького В.К., Дембіцького П.Д.,

за участю:

секретаря судового засідання Філянович О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Дубець О.С.,

представника відповідача Сеничака М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Чернівецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа № 824/3134/14-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Чернівецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що наказом ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №135-0 від 24.10.2014 р. звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників. Позивач зазначає, що його було звільнено на підставі Закону України "Про очищення влади", у зв`язку із тим, що він з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. обіймав посади щодо яких застосовується законодавства про люстрацію. ОСОБА_1 вказав, що працював в податковому органі на різних посадах, зокрема, у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. займав посади: заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області; першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області; першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби в Чернівецькій області. Крім того, позивач відмітив, що на момент звільнення не працював в податковій міліції та не займав посаду, до якої застосовуються критерії очищення влади Закону України "Про очищення влади". Також позивач зазначив, що його звільнення відбулось 24.10.2014 р. в період, коли ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці. Позивач вказав, що підрозділи податкової міліції відповідно до чинного законодавства не є самостійними органами, а лише структурними підрозділами, які діють у складі контролюючих органів, а тому норми Закону України "Про очищення влади" не поширюються на посади позивача, які він займав в податковій міліції. Таким чином, позивач вказує, що звільнення його з роботи було незаконним та порушує його конституційні права, зокрема, право на працю. Крім того, в уточнені до позовних вимог, позивач вказав, що з 2014 р. в податковому органі відбулись реорганізаційні зміни, а тому вважає, що його необхідно поновити на рівнозначній посаді в Головного управління ДФС України у Чернівецькій області.

Відповідач заперечував проти позову та зазначив про правомірність наказу №135-0 від 24.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників ДПІ у м. Чернівцях, оскільки позивач з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. сукупно обіймав посади щодо яких застосовується Закон України "Про очищення влади". Відповідач вказував про надуманість доводів позивача та зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у період відпустки позивача з дотриманням вимог люстраційного законодавства щодо строків звільнення та не суперечило вимогам трудового законодавства. Також відповідач стверджував про безпідставність доводів позивача, що люстраційне законодавство не поширюється на посадових осіб територіальних підрозділів податкової міліції, оскільки позивач перебував на посадах державного службовця, на які поширювались усі обмеження, що й на інших державних службовців. З вказаних підстав відповідач стверджує, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства без порушень конституційних прав позивача, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Ухвалою суду від 12.11.2014 р. відкрито провадження у справі, а 19.11.2014 р., на підставі клопотання відповідача, справу призначено до колегіального розгляду.

В судовому засіданні 05.12.2014 р. судом усною ухвалою витребувано у відповідача особову справу позивача та положення про податкову міліцію, у зв`язку із чим відкладено розгляд справи.

16.01.2015 р. позивач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, в зв`язку з необхідністю зібрати та надати суду додаткові докази, у зв`язку із чим ухвалою суду від 16.01.2015 р. зупинено провадження по справі до 06.02.2015 року.

Під час судового засідання 06.02.2015 р. суд прийняв ухвалу про звернення до Верховного Суду України із клопотанням для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме: пп.1 п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади" положенням статей 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст.43, ст.58, частині 2 ст.61, частині 1 ст.64, частині 1 ст.68 Конституції України в їх системному взаємозв`язку.

Крім того, в судовому засіданні 06.02.2015 р. суд прийняв ухвалу про зупинення провадження у справі №824/3134/14-а до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до Ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 у справі №824/3134/14-а, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.

10.02.2015 р. позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 06.02.2015 р. про зупинення провадження по справі. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 р. ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.02.2015 р. залишено без змін.

12.04.2016 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі. Чернівецький окружний адміністративний суд листом від 15.04.2016 р. повідомив позивача про відсутність підстав для поновлення провадження у справі.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 28.09.2016 р. №61-р проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку із звільненням головуючого судді по справі з посади судді.

Ухвалою суду від 29.09.2016 р. адміністративну справу №824/3134/14-а прийнято до свого провадження суддею О.П. Лелюком.

27.10.2016 р. ухвалою суду призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі №824/3134/14-а.

18.11.2016 р. проведено автоматичну зміну складу колегії суддів, у зв`язку із закінченням повноважень судді - члена колегії при розгляді адміністративної справи №824/3134/14-а.

В судовому засіданні 18.11.2016 р. судом допущено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області його правонаступником - Чернівецькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Чернівецькій області.

Ухвалою суду від 18.11.2016 р. у задоволенні заяв позивача про поновлення та про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування наказу та поновлення на роботі відмовлено.

27.11.2017 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 18.12.2017 р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування наказу та поновлення на роботі відмовлено.

10.04.2018 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 29.05.2018 р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування наказу та поновлення на роботі відмовлено.

03.07.2018 р. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку із закінченням повноважень судді - головуючого по справі.

Ухвалою суду від 17.07.2018 р. прийнято адміністративну справу №824/3134/14-а до свого провадження суддею Т.М. Брезіною.

06.11.2018 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.

Ухвалою суду від 14.11.2018 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення провадження у справі №824/3134/14-а.

17.09.2019 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.

Ухвалою суду від 19.09.2019 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення провадження у справі №824/3134/14-а.

24.10.2019 р. до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.

Ухвалою суду від 05.11.2019 р. призначено розгляд клопотання представника позивача про поновлення провадження в адміністративній справі №824/3134/14-а до судового засідання.

В судовому засіданні 18.11.2019 р. розглянуто клопотання представника позивача про поновлення провадження в адміністративній справі №824/3134/14-а. Представник відповідача заперечував проти поновлення провадження по справі. Ухвалою суду від 18.11.2019 р. клопотання представника позивача задоволено, поновлено провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду на 09.12.2019 року.

В судове засідання 09.12.2019 р. з`явився представник позивача та представник відповідача. Представник позивача в судовому засіданні звернувся до суду із усним клопотанням про заміну відповідача по справі №824/3134/14-а Чернівецької ОДПІ Головного управління ДФС у Чернівецькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області.

Ухвалою суду від 09.12.2019 р., з урахуванням ухвали від 20.12.2019 р., замінено відповідача по справі - Чернівецьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Чернівецькій області на його правонаступника - Головне управління ДФС у Чернівецькій області.

В судовому засіданні 23.12.2019 р. прийнято ухвалу про витребування з ініціативи суду додаткових доказів по справі та відкладено розгляд справи. Розгляд справи призначено на 23.01.2020 року.

Підготовче судове засідання 23.01.2020 р. не відбулось, у зв`язку із неявкою учасників справи, на підставі чого розгляд справи призначено на 17.02.2020 року.

Підготовче судове засідання 17.02.2020 р. не відбулось, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, на підставі чого розгляд справи призначено на 02.03.2020 року.

Підготовче судове засідання 02.03.2020 р. не відбулось, у зв`язку із перебуванням члена колегії суддів у відпустці. Розгляд справи призначено на 04.05.2020 року.

04.05.2020 р. в судове засідання з`явились усі учасники справи. За результатами судового засідання усною ухвалою суд закрив підготовче провадження в адміністративній справі та призначив розгляд справи по суті на 05.05.2020 року.

В судове засідання 05.05.2020 р. з`явились усі учасники справи. За результатами розгляду справи по суті спору, позивач та представник позивача підтримали заявлений позов, в той час як представник відповідача заперечував проти його задоволення.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що позивач 29.07.1997 р. по 14.10.2014 р. працював в податкових органах на різних посадах, серед яких: з 01.12.2008 р. по 01.03.2010 р. на посаді заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області, з 02.03.2010 р. по 17.02.2012 р. на посаді першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області, з 18.02.2012 р. по 29.12.2012 р. на посаді першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби в Чернівецькій області. З 13.06.2014 р. по 24.10.2014 р. займав посаду начальника управління інформаційних технологій та обліку платників ДПІ у м. Чернівцях. (том 1 а.с. 13-16).

До матеріалів справи додано послужний список ОСОБА_1 з 28.05.1990 р. по 17.02.2012 р. та атестаційний лист, затверджений 04.12.2012 року. Також додано послужний список архівної особової справи позивача із зазначенням нагород і заохочень, де відсутні відомості про дисциплінарні стягнення. (том 1 а.с. 18-22, 129-130).

Матеріали справи містять лист Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 02.12.2014 р. про керівні посади ДПА у Чернівецькій області, серед яких зазначено, зокрема: перший заступник начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Чернівецькій області; перший заступник начальника управління податкової міліції Державної податкової служби у Чернівецькій області. (том 1 а.с 51-52).

Також матеріали справи містять довідку про результати перевірки відомостей щодо ОСОБА_1 , як особи до якого застосовується Закон України "Про очищення влади", у зв`язку із тим, що позивач у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. обіймав посади щодо яких застосовується законодавства про очищення влади. (том 1 а.с. 37-38).

Судом встановлено, що згідно з витягу з наказу №192-В від 17.10.2014 р. ОСОБА_1 надано основну відпустку за робочий рік на 16 календарних днів з 20.10.2014 р. по 04.11.2014 року. (а.с. 12).

24.10.2014 р. наказом ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №135-0 від 24.10.2014 р. звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників, з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади" (п.7.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України). (том 1 а.с. 11).

Крім того, 24.10.2014 р. відповідач надіслав ОСОБА_1 лист про необхідність з`явитись для отримання трудової книжки та подачі декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за період з 01.01.2014 р. по 24.10.2014 р., у зв`язку із звільненням з роботи відповідно до Закону України "Про очищення влади". (том 1 а.с. 40).

До матеріалів справи додано: Положення про управління податкової міліції Державної податкової служби в Чернівецькій області, затвердженого наказом ДПС у Чернівецькій області від 23.03.2012 р. №76; Положення про управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області, затвердженого наказом ДПА у Чернівецькій області від 22.07.2009 р. №269 та від 15.01.2009 р. №15; розподіл обов`язків між керівництвом УПМ ДПА в Чернівецькій області та між керівництвом УПМ ДПС в Чернівецькій області; посадова інструкція першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Чернівецькій області ОСОБА_1; Положення про ГУ ДФС у Чернівецькій області, затверджене наказом ДФС України від 01.02.2019 р.№80. (том 1 а.с. 66-113, том 2 а.с. 134-146).

В матеріалах наявна довідка про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за серпень 2014 р. - вересень 2014 р. на загальну суму 6712,70 гривень. Також матеріали справи містять довідку, в якій визначено середньоденну заробітну плату в сумі 157,70 гривень. (том 2 а.с. 160, 186, 187).

Матеріали справи містять інформацію від 28.01.2020 р., отриману з Офісу Генерального прокурора, в якій повідомляється про відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 . (том 2 а.с. 208).

Також матеріали справи містять повідомлення Міністерства юстиції України від 07.02.2020 р. про те, що підставою для включення позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", стала інформація щодо особи, яка була звільнена відповідно до пп.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади". ( том 2 а.с. 210-215).

Судом встановлено, що спірні правовідносини полягають в перевірці правомірності наказу ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №135-0 від 24.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників.

До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Судом встановлено, що 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" № 1682-VII (далі - Закон № 1682), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 1682 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682 протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з статтями 2, 3 Закону № 1682 передбачений перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682 заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно з ст. 4 Закону № 1682 встановлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява). Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.

Згідно з п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 7-2 ч. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади".

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що положення Закону № 1682 не передбачають альтернативи для керівника органу до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.

Тобто, за наявності заборони, зазначеній в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, перевірка відносно цих осіб не проводиться, оскільки відомості про наявність критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 Закону № 1682, встановлюються на підставі даних особової справи.

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Судом встановлено, що станом на час прийняття наказу №135-0 від 24.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників, позивач перебував в основній відпустці з 20.10.2014 р. по 04.11.2014 р., що підтверджується витягом з наказу №192-В від 17.10.2014 року. (а.с. 12).

Таким чином, позивача звільнено з роботи з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України, що свідчить про протиправність та незаконність оскаржуваного наказу про звільнення.

Крім того, на підставі аналізу вказаних норм права, суд дійшов висновку про порушення й інших прав позивача на працю, зважаючи на наступне.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів, Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

За приписами ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У відповідності до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В силу вимог ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 62 Конституції України визначає, що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Суд зауважує, що положеннями Закону України "Про очищення влади" фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які перебували (перебувають) на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України "Про очищення влади".

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.

З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства, суд вважає, що приписами Закону України "Про очищення влади" створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України "Про очищення влади" строку.

Наведене, на думку суду, вказує на неузгодженість положень Закону України "Про очищення влади" із вимогами ч.2 ст. 38 Конституції України.

Суд звертає увагу, що заборона перебування на посадах, визначених в ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч. 2 ст. 1 Закону № 1682), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ст. 61 Конституції України.

Суд зазначає, що положення п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. 3 Закону України "Про очищення влади", мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України "Про очищення влади", якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України "Про очищення влади" мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Натомість, суд наголошує, що без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження, Законом "Про очищення влади" запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку із зайняттям цими посадовими особами вказаних посад у передбачений Законом "Про очищення влади" період часу, призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною 1 статті 62 Конституції України.

Аналіз норм Закону України "Про очищення влади" дає підстави стверджувати, що вказаним законом фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

До того ж приписами Закону № 1682 встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як, вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить також про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України "Про очищення влади") не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі) та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні, визначений принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен допускатися на загальних умовах рівності до державної служби.

Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У п. "а" ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості". (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").

У рішенні по справі "Турек (Turek) проти Словаччини" (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00, Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації. Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів ( п. 115 вказаного рішення).

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів щодо вчинення позивачем будь-яких дій чи бездіяльності, інших заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Крім того, з Офісу Генерального прокурора 28.01.2020 р. отримано інформацію, в якій повідомляється про відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 .

Натомість, спірний наказ про звільнення позивача з посади базується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, а тому такий наказ не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, отже, є таким, що порушуює закріплені Конституцією гарантовані права позивача та належать до скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України", в якому Суд зазначає: "заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_2, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію".

Також, ЄСПЛ у рішенні по справі "Полях та інші проти України" зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_2. ЄСПЛ у § 324 даного рішення визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників, оскільки не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, ЄСПЛ у рішенні по справі "Полях та інші проти України" дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Суд звертає увагу, що скільки рішення ЄСПЛ від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" є судовою практикою, відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, наявні правові підстави для його врахування судом у спірних правовідносинах.

Відтак, доводи відповідачів про законність звільнення позивача на підставі Закону України "Про очищення влади" без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст. 2 наведеного Закону суд вважає необґрунтованими та безпідставними, такими, що порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого не можуть бути враховані судом.

Отже, з наведених підстав суд приходить до висновку про протиправність наказу №135-0 від 24.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників, та наявність підстав для його скасування.

Щодо уточнених позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 у податковому органі на рівнозначній посаді, суд зазначає наступне.

Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав, що правила пункту 1 статті 40 КЗпП при ліквідації підприємства, установи, організації можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи висновок суду про протиправність та скасування оскаржуваного наказу, а також беручи до уваги вимоги ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд дійшов висновку, що позивача необхідно поновити на посаді, яку він займав на момент звільнення.

При цьому, позивач наполягав, що його необхідно поновити в ГУ ДФС в Чернівецькій області, який згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перебуває в стані припинення та не ліквідований на момент прийняття рішення по даній справі.

З вказаних підстав суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді та приймає рішення про поновлення ОСОБА_1 в Головному управлінні ДФС України у Чернівецькій області на посаді начальника управління інформаційних технологій та обліку платників з 25.10.2014 року.

Суд звертає увагу, що решта доводів учасників справи не спростовує висновків суду щодо наявності підстав для скасування наказу ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №135-0 від 24.10.2014 р. та поновлення позивача на роботі.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

В матеріалах справи міститься довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якої вбачається, що позивачу нараховано заробітну плату за серпень 2014 та за вересень 2014 на загальну суму 6712,70 гривень. Також матеріали справи містять довідку, в якій визначено середньоденну заробітну плату в сумі 157,70 гривень. (том 2 а.с. 160, 186, 187).

Судом встановлено, що кількість робочих днів у серпні 2014 р. становила 20 днів, а у вересні 22 дні. Таким чином, середньомісячне число робочих днів складає 21 день (42 днів за серпень та вересень/2).

З матеріалів справи встановлено, що період вимушеного прогулу позивача з 24.10.2014 року (день наступний за днем звільнення) по 05.05.2020 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) середньомісячне число робочих днів за час вимушеного прогулу складає 1373 днів.

З вказаного слідує, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) за період з 24.10.2014 р. по 05.05.2020 р. в сумі 216522,10 грн (157,70 грн*1373 середньомісячне число робочих днів). При цьому, до негайного виконання підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць, що становить 3311,70 грн (157,70 грн * 21 середньомісячне число робочих днів).

Одночасно суд наголошує, що відповідно до п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність звільнення позивача з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників. Натомість суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді та приймає рішення про поновлення ОСОБА_1 в Головному управлінні ДФС України у Чернівецькій області на посаді начальника управління інформаційних технологій та обліку платників з 25.10.2014 року.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №135-0 від 24.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління інформаційних технологій та обліку платників.

3. Поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні ДФС України у Чернівецькій області на посаді начальника управління інформаційних технологій та обліку платників з 25.10.2014 року.

4. Стягнути з Головного управління ДФС України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 216522,10 грн.

5. В решті позову відмовити.

6. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3311,70 грн підлягає до негайного виконання.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 травня 2020 р.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління ДФС України у Чернівецькій області (вул.. Героїв Майдану, 200А, м. Чернівці, 58013, код ЄДРПОУ 39392513).

Головуючий суддя Т.М. Брезіна

Судді В.К. Левицький

П.Д. Дембіцький