Ухвала суду № 89215079, 12.05.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

12 травня 2020 року справа № 580/1526/20

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетингові технології” до виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Маркетингові технології” (далі — позивач) з позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Порядок розміщення зовнішньої реклами в м. Черкаси, затверджений рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради №752 від 17.06.2009, в частині:

- встановлення п`ятирічного строку дії дозволу, передбаченого пунктами 4.2 та 6.3.6 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Черкаси, затвердженого рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради №752 від 17.06.2009;

- встановленого триденного строку в другому абзаці пункту 6.1.2, в частині встановленого п`ятиденного строку в третьому абзаці пункту 6.1.2, в частині встановленого п`ятиденного строку в п`ятому абзаці пункту 6.1.5, в частині встановленого тримісячного строку в першому абзаці пункту 6.1.3, в частині встановленого п`ятнадцятиденного строку в пункті 6.3.1, в частині встановленого п`ятиденного строку в першому абзаці пункту 6.3.2;

- вчинення дій заявником щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, передбачених четвертим абзацом пункту 6.1.2, першим абзацом пункту 6.1.5, пунктом 6.2.5, пунктом 6.2.6.

Згідно з ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права або законні інтереси.

Відповідно до ст. 168 Кодексу адміністративного судочинства України позов пред`являється до адміністративного суду шляхом подання позовної заяви.

Згідно з пунктами 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача у контексті критеріїв за частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт – акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, що встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18 зазначила, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні – до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) – індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Позивачем у позовній заяві, зазначено, проте не обґрунтовано твердження, що оскаржуване рішення є нормативно – правовим актом, не зазначено які саме загальні правила регулювання однотипних відносин встановлює, змінює, припиняє (скасовує) оскаржуване рішення.

Водночас мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що оскаржуване рішення суперечить деяким положенням Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, а відтак порушує права та законні інтереси позивача в питаннях отримання дозволів, що спонукало позивача до суду з відповідним позовом до Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради, управління інспектування Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради за № 651 від 31.07.2018 “Про демонтаж рекламоносіїв ТОВ “Маркетингові технології”; визнання протиправною бездіяльності Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради та виконавчого комітету Черкаської міської ради щодо ненадання дозволу ТОВ “Маркетингові технології” на розміщення рекламоносіїв (сітілайтів); визнання протиправними дій управління інспектування Черкаської міської ради щодо виконання рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради за № 651 від 31.07.2018 року “Про демонтаж рекламоносіїв ТОВ “Маркетингові технології” та демонтажу рекламоносіїв (сітілайтів), належних ТОВ “Маркетингові технології” та розміщених за адресами: по бульв. Шевченка біля будинку № 352, по бульв. Шевченка в районі перехрестя з вул. Пастерівська, по бульв. Шевченка за перехрестям з вул. В`ячеслава Чорновола.

Водночас рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №580/3113/19 вказаний вище позов задоволено частково: визнано протиправними дії управління інспектування Черкаської міської ради щодо виконання рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради за № 651 від 31.07.2018 року “Про демонтаж рекламоносіїв ТОВ “Маркетингові технології” та демонтажу рекламоносіїв (сітілайтів), належних ТОВ “Маркетингові технології” та розміщених за адресами: по бульв. Шевченка біля будинку № 352, по бульв. Шевченка в районі перехрестя з вул. Пастерівська, по бульв. Шевченка за перехрестям з вул. В`ячеслава Чорновола; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Згідно з вказаним рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №580/3113/19 06.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Маркетингові технології” звернулось до керівника робочого органу із заявою про погодження та видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами рекламоносіїв (сітілайт тип 3). Підтвердженням подачі Товариством вказаної заяви та документів є відмітка про дату їх прийняття (вхідний від 06.08.2019 № 61948-3Р управління надання адміністративних послуг), що є підтвердженням подачі заяви та документів адміністратору. Водночас, оскільки в матеріалах справи №580/3113/19 відсутнє рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради про прийняття рішення про видачу документ дозвільного характеру або про відмову у видачі дозволу, суд ухвалюючи рішення у справі №580/3113/19 дійшов до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Маркетингові технології” відповідно до частини шостої статті 4-1 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” набуло права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності після закінчення встановленого строку на прийняття відповідного рішення, а тому, на переконання суду, визнання протиправною бездіяльності Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради та виконавчого комітету Черкаської міської ради щодо ненадання дозволу ТОВ “Маркетингові технології” на розміщення рекламоносіїв (сітілайтів) ніяким чином не порушує права позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. “Порушене право”, за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес”: - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним”.

Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, що якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).

Відтак позивачем у позовній заяві не зазначено обґрунтування порушених прав оскаржуваним рішенням, не надано доказів на підтвердження таких порушень, не зазначено, чим порушено права позивача.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного суду України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів оскаржуваним рішенням з дня звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетингові технології” до керівника робочого органу із заявою про погодження та видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами рекламоносіїв (сітілайт тип 3) — 06.08.2019.

Водночас з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 06.05.2020, тобто з пропуском строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Між тим, позивачем не подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та не обґрунтовано поважність причин пропуску цього строку, як і не надано доказів того, що строк звернення до суду не пропущено.

Враховуючи викладене, суддя встановив, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, що має наслідком на підставі ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 4, 5, 8, 121, 122, 159, 160, 161, 168, 169, 241, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетингові технології” до виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині – залишити без руху.

Надати позивачу для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви строк тривалістю десять днів з дня отримання копії даної ухвали, але, відповідно до вимог пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України, не пізніше закінчення строку карантину.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Кульчицький