Рішення № 89215011, 14.05.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/434/20

РІШЕННЯ

іменем України

14 травня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія №58" про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія №58" про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна з 03.05.2018 року по 03.01.2020 року у розмірі 591019,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент звільнення зі служби йому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. Відповідач лише 03.01.2020 року на виконання рішення суду провів розрахунок по виплаті вказаної грошової компенсації у розмірі 26459,84 грн. Оскільки остаточний розрахунок був здійснений 03 січня 2020 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, на думку позивача, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.

Державною установою "Замкова виправна колонія №58" поданий відзив, у якому у задоволенні позову просить відмовити. Покликається на те, що компенсація середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку діє виключно у правовідносинах за трудовим договором та не розповсюджується на спірні правовідносини. Крім цього покликається на те, що компенсація вартості за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення, відтак немає підстав для стягнення середнього заробітку в порядку ст.117 КЗпП України.

У відповіді на відзив позивач зазначає про необґрунтованість доводів відповідача, покликається на те, що оскільки спеціальним законодавством не встановлена відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум грошового забезпечення, норми статей 116-117 КЗпП України поширюються на спірні правовідносини.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач висловив аргументи, що були наведені у відзиві, які, на його думку, свідчать про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 03.05.2018 року по 03.01.2020 року.

Вирішуючи спір, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України. Згідно з наказом начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" від 02 травня 2018 року №18/ОС-18 ОСОБА_1 , заступника начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та комунально-побутового забезпечення, звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з довідкою №21 від 26.05.2018 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 , загальна сума до виплати складає 26 459,84 грн.

29 березня 2019 року позивач звернувся до в. о. начальника державної установи «Замкова виправна колонія №58» із заявою про надання інформації щодо нарахування компенсації за речове майно, яке не було видане йому під час проходження служби в органах ДКВС України. Також просив вказати причини невиплати коштів та наполягав на виплаті йому цієї компенсації.

Листом від 29.03.2019 за №11-2-19/К-2 відповідач повідомив, що заборгованість по грошовій компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 26 459,84 грн. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року грошова компенсація за невидане речове майно виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Причиною невиплати заборгованості є відсутність бюджетних асигнувань на вказану мету.

Позивач звернувся до суду для отримання цих коштів.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 року по справі № 560/2040/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року скасоване, ухвалене нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність державної установи "Замкова виправна колонія № 58" щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості неотриманого речового майна у розмірі 26459,84 грн. Також суд зобов`язав державну установу "Замкова виправна колонія № 58" виплатити грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна у розмірі 26459,84 грн. і у задоволенні позову в іншій частині відмовив.

На виконання рішення суду відповідачем 27.12.2019 року та 28.12.2019 року було здійснено виплату позивачу грошової компенсації вартості неотриманого речового майна у розмірі 26459,84 грн., що підтверджується у тому числі копією останньої квитанції АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 , код квитанції 1822-3399-0828-6317 від 28.12.2019 року.

Виплату усієї суми компенсації позивач не оспорює.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ). Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ( Указ Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 року у справі №825/598/17 з приводу аналогічного спору зазначив, що нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні передбачений у статті 117 КЗпП України.

На думку Верховного Суду, доводи роботодавця стосовно того, що несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, є безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку. Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зважаючи на це, на час прийняття наказу про звільнення ОСОБА_2 з державної установи "Замкова виправна колонія №58" відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

Суд звертає увагу на те, що виплата компенсації повинна була бути здійснена під час остаточного розрахунку зі служби незалежно від того, чи звертався позивач з відповідною окремою заявою про виплату (рапортом) чи ні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з копією (дублікатом) квитанції АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 , код квитанції 1822-3399-0828-6317 від 28.12.2019 року, остаточний розрахунок з позивачем був проведений роботодавцем саме 28.12.2019 року, хоча частково кошти дійсно надійшли на картку позивача 03.01.2020 року. Разом з тим, вини роботодавця у цьому не встановлено, відтак суд погоджується з обґрунтованістю заперечень відповідача в цій частині.

Суд також погоджується з тим, що позивачем помилково було включено до наданого ним розрахунку виплату, яка відповідно до законодавства ( постанова КМУ № 100 від 08.02.1995) не повинна була включатись до нього ( одноразова матеріальна допомога у квітні 2018), відтак розрахунок середнього заробітку, проведений позивачем, не є коректним в частині, що не дозволяє суду з ним погодитись в цілому, зобов`язавши нарахувати до виплати саме ту суму коштів, яку позивач зазначає у позовній вимозі.

Натомість, оскільки судом встановлено, що виплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно була проведена з порушенням встановлених строків, а не у день звільнення, а позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача коштів, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за усі дні затримки розрахунку ( по день фактичного розрахунку) відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, передбаченого законом.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити частково.

Зобов`язати Державну установу "Замкова виправна колонія №58" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку щодо виплати вартості неотриманого речового майна ( по день фактичного розрахунку 28.12.2019 року) виходячи із середньої заробітної плати, розрахованої відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, передбаченого законом.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 14 травня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Державна установа "Замкова виправна колонія № 58" (вул. Гагаріна, 2, Ізяслав,Хмельницька область,30300 , код ЄДРПОУ - 08564771)

Головуючий суддя І.С. Козачок