Рішення № 89214028, 17.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2020 року м.Київ № 320/6278/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання дій протиправними та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування постанови від 08.05.2019 про відкриття виконавчого провадження № 59051451.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження, відповідно до якої стягується виконавчий збір винесена з порушенням граничних строків пред`явлення постанови до виконання чим здійснено грубе порушення норм чинного законодавства і законних прав і інтересів позивача.

20.11.2019 у судовому засіданні подано заперечення на адміністративний позов відповідно до якого, відповідач стверджує, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з додержанням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідач, проти позовних вимог заперечила надала пояснення аналогічні викладеним у запереченні на позовну заяву, додатково зазначивши, що сама справа розглядалася Департаментом державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, а виконавцеві лише була направлена постанова про стягнення виконавчого збору.

Крім того від учасників справи надійшли клопотання про подальший розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що постановою від 20.08.2014 серії ВП № 43620644 про стягнення з боржника виконавчого збору постановлено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 2 917336,38 грн та строк пред`явлення вказаної постанови до виконання становить 1 рік.

Відповідно до заяви про відкриття виконавчого провадження від 18.04.2019 № 58876860/20.1/24 відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України керуючись вимогами ст. 3, 5, 24, 26, 40, п. 3, 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5, направив на виконання вказану постанову про стягнення виконавчого збору від 20.08.2014 № 43620644.

08.05.2019 державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Герасименко Юлією Олегівною відкрито виконавче провадження про стягнення виконавчого збору, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 59051451.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404).

Частиною 1 ст. 1 Закону № 1404 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 Закону № 1404.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно із ч. 2 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404 постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.

Судом встановлено, що на дату винесення старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України оскаржуваної постанови, тобто 20.08.2014 та станом на момент розгляду справи судом, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору не була оскаржена в судовому порядку та не скасована.

Правомірність винесення такої постанови про виконавче провадження не є предметом розгляду даного спору.

Таким чином, відповідачем були вчинені дії, направлені на виконання постанови про стягнення з відповідача виконавчого збору у відповідності до вимог Закону №1404.

Стосовно доводів позивача щодо порушення строку пред`явлення виконавчих документів, а саме постанови про стягнення виконавчого збору суд зазначає наступне.

Статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" і ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404 стягнення виконавчого збору проводиться в межах "основного" виконавчого провадження, а тому відповідно постанову про стягнення виконавчого збору необхідно вважати пред`явленою до виконання.

Відповідно в період здійснення "основного" виконавчого провадження постанова про стягнення виконавчого збору автоматично є такою, що пред`явлена до виконання.

Той факт що постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з відповідача виконавчого збору відповідно до постанови 20.08.2014 не свідчить про пропуск строку звернення до суду, адже документ вже був прийнятий до виконання.

Відповідно до п. 8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 (далі Інструкція) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Разом з тим, п. 7 Розділу IX Інструкції передбачено, що при виконанні рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках, виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основна винагорода приватного виконавця та штрафи не стягнуто, виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно.

Суд наголошує, що підставою для звернення до суду було винесення відповідачем спірної постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору з грубим порушенням строків для пред`явлення виконавчого до документу до виконання.

Відтак з огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з додержанням норм чинного законодавства, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Головенко О.Д.