Рішення № 89212209, 04.05.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3708/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Кравець В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: Шиндер І.В.; Снітко А.С. на підставі ордеру;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Шиндер Іллі Володимировича до приватного підприємства „Італ кераміка" про стягнення 445 000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шиндер Ілля Володимирович (далі по тексту - Шиндер І.В.) звернувся до господарського суду із позовною заявою до приватного підприємства „Італ кераміка" (далі по тексту - ПП „Італ кераміка") про стягнення заборгованості у загальному розмірі 445 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. в частині оплати вартості наданих позивачем послуг протягом періоду з 21.12.2016р. по 14.11.2019р.

ПП „Італ кераміка" повністю заперечувало проти задоволення заявлених позивачем позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Так, за переконанням відповідача, договір про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. є неукладеним, оскільки сторонами не було досягнуто умови щодо вартості (ціни) наданих позивачем послуг, що, в тому числі, виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 4 ст. 632 ЦК України. Крім того, відповідачем також було наголошено, що рахунки на оплату вартості наданих послуг протягом 2016р.-2019р. жодного разу з боку позивача виставлені не були, що свідчить про ухилення позивача від обов`язку погодити з відповідачем вартість наданих послуг. При цьому, оформлення митних декларацій та виставлення вимоги про сплату рахунків не можуть вважатися достатніми підставами для виникнення у відповідача грошового зобов`язання оскільки належні та допустимі докази на підтвердження вчинення позивачем необхідних дій з митного декларування та митного оформлення товару, об`єму та вартості наданих послуг в матеріалах справи відсутні; фактично митним оформленням товару відповідача займалася відповідальний працівник ПП „Італ кераміка". Відповідачем також було наголошено, що визначена позивачем вартість за оформлення однієї митної декларації у розмірі 2500,00 грн. є завищеною та не відповідає звичайній ціні на ринку за надання послуг аналогічного характеру. Варто також вказати, що відповідач заперечував факт часткової оплати вартості наданих позивачем послуг на суму 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 26.02.2020р. підготовче засідання по даній справі було закрито із призначенням справи до судового розгляду по суті 16.03.2020р. о 16:00 год. У судовому засіданні, яке відбулось 16.03.2020р., судом було оголошено перерву до 06.04.2020р. о 14:00 год. При цьому, у судовому засіданні, яке відбулось 06.04.2020р., судом було оголошено перерву до 04.05.2020р. о 14:00 год., у зв`язку з неявкою відповідача, про що останнього було повідомлено відповідною ухвалою.

Враховуючи відсутність передбачених ст. ст. 202, 216 ГПК України правових підстав для відкладення судового засідання або оголошення перерви, а також приймаючи до уваги ненадходження до господарського суду повідомлення від ПП „Італ кераміка" щодо неможливості прибуття у судове засідання, призначене для розгляду справи по суті на 04.05.2020р. о 14:00 год., керуючись завданням господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення даного спору за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення позивача та його представника, господарський суд встановив наступне.

13.12.2016р. між ПП „Італ кераміка" (Замовник) та Шиндер І. В . (Виконавець) було укладено договір (доручення) про надання послуг по декларуванню товару №13122016, відповідно до пп. 1.1 п. 1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується: а) за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) Замовника, а також товарів інших юридичних осіб, які вповноважили Замовника виконувати певні дії по відношенню до цих товарів, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню в Одеській митниці, а також надавати інші, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю Замовника послуги; б) вчиняти самостійно від свого імені за рахунок і за дорученням Замовника в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України дії, пов`язані з декларуванням і митним оформленням товарів Замовника; в) для митного оформлення отримувати оригінали та копії товаросупровідних документів, які надходять разом з товаром до зони митного контролю вантажів, що переміщуються залізничним та автомобільним транспортом, представляти інтереси Замовника, виступати від його імені та отримувати оригінали та копії документів в Одеській ТПП, Державній ветеринарній та карантинній службах в Одеській обл., Державній хлібній інспекції.

Згідно з пп. 2.1 п. 2 договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. Виконавець зобов`язаний здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у порядку, встановленому чинним законодавством України; правильно нараховувати митні платежі; подавати на вимогу Замовника для ознайомлення ліцензію на посередницьку діяльність митного брокера; зберігати комерційну таємницю, яка міститься в документах Замовника; попереджувати Замовника про встановлені заборони чи обмеження щодо розпорядження товарами у випадках, якщо митне оформлення не завершено.

Положеннями п. 3 договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. визначено, що розрахунки за митне оформлення товарів та іншого майна Замовника, а також послуги надані Виконавцем згідно даного договору сплачуються згідно рахунків. Виконавець може сплачувати всі необхідні платежі по ВМД замість Замовника.

Відповідно до пп. 7.1-7.2 п. 7 договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. у випадку встановлення недоцільності або неможливості виконання договірних зобов`язань зацікавлена сторона вносить пропозицію про дострокове припинення дії цього договору, але не раніше ніж через 10 днів після отримання письмового повідомлення про дострокове припинення. Одностороння відмова від виконання зобов`язань за договором не допускається. Цей договір діє з 13.12.2016р. до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

14.11.2019р. Шиндер І.В. звернувся до ПП „Італ кераміка" із вимогою №46/14/01, відповідно до якої позивач, посилаючись на умови договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., а також на оформлення в інтересах відповідача 180 митних декларацій та їх декларування в митних органах, просив сплатити вартість наданих послуг згідно виставлених рахунків у загальному розмірі 450 000,00 грн. При цьому, до вимоги про сплату вартості наданих послуг позивачем було додано рахунки на оплату у кількості 18 штук та акт звірки взаємних розрахунків на 8 аркушах.

Як вбачається зі складеного Шиндер І.В. акту звірки взаємних розрахунків, підписаного лише з боку позивача, останнім протягом періоду з грудня 2016р. по листопад 2019р. було оформлено 180 митних декларацій. При цьому, вартість оформлення однієї декларації була визначена позивачем у розмірі 2500,00 грн., що, в тому числі, підтверджується виставленими позивачем ПП „Італ кераміка" рахунками-фактурами /том 1, а. с. 24-41/.

При цьому, на підтвердження факту надання послуг за договором про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. позивачем було надано суду відповідні митні декларації /том 1, а. с. 42-250; том 2, а. с. 1-118, том 3, а. с. 71-80/.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ПП „Італ кераміка" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 445 000,00 грн., позивачем було наголошено, що в порушення прийнятих ПП „Італ кераміка" на себе зобов`язань за договором про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. відповідачем було лише частково оплачено вартість наданих позивачем послуг на суму 5000,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду із даними позовними вимогами. При цьому, за твердженням позивача, визначена останнім вартість за оформлення однієї митної декларації у розмірі 2500,00 грн. відповідає звичайним цінам, що склались на ринку за надання послуг аналогічного характеру, на підтвердження чого позивачем було надано суду підписані з іншими особами акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) по декларуванню товарів та відповідні митні декларації, складені позивачем в інтересах таких осіб.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Приписами ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За результатами надання правової оцінки умовам договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами по справі договір має змішаний характер, оскільки містить як елементи договору про надання послуг, так і договору доручення.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що прийняті на себе за умовами договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. зобов`язання з боку Шиндер І.В. виконувались належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи митними деклараціями на оформлення товарів. При цьому, судом також було встановлено, що факт виконання позивачем зобов`язань за вказаним договором підтверджується 178 митними деклараціями, наявними в матеріалах справи, оскільки 2 із зазначених позивачем митних декларацій відсутні та фактично позивачем надані не були.

Згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як вбачається з укладеного між сторонами по справі договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг визначена не була. При цьому, умовами п. 3 договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. сторонами було погоджено, що розрахунки за митне оформлення товарів та іншого майна Замовника, а також послуги надані Виконавцем згідно даного договору сплачуються згідно рахунків. Наведені положення дозволяють господарському суду дійти висновку, що безпосередня вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг повинна визначатись у виставлених позивачем рахунках.

З матеріалів справи вбачається, що 14.11.2019р. Шиндер І.В . звернувся до ПП „Італ кераміка" із вимогою №46/14/01 про сплату заборгованості за надані послуги згідно умов договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. При цьому, до вимоги позивачем були додані рахунки, з яких вбачається, що вартість оформлення однієї митної декларації була визначена у розмірі 2500,00 грн. Проте, вимога позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про наявність правових підстав для визначення вартості наданих позивачем послуг відповідно до виставлених позивачем рахунків.

При цьому, господарський суд відхиляє посилання ПП „Італ кераміка" щодо необхідності визначення вартості наданих позивачем послуг у порядку ч. 4 632 ЦК України, якою передбачено, що у випадку якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору, та на підставі наданих відповідачем договорів доручення, укладених із іншими контрагентами, актів наданих послуг та виставлених рахунків.

Підприємницька діяльність є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а, отже, суб`єкти господарювання наділені правами самостійно визначати вартість робіт, послуг, які надаються на певному ринку.

Так, відповідачем в якості прикладу було надано суду договір №СБС/2017/02 від 10.07.2017р. з додатком, відповідно до якого відповідачем та його контрагентом було самостійно визначено перелік та вартість послуг за договором.

З цього приводу суд зазначає, що під час укладення договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. сторонами було визначено інші умови, які є для них істотними, до яких, зокрема, вимога про оплату вартості послуг передбачена сторонами на підставі виставлених позивачем рахунків.

Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що наданий відповідачем договір №СБС/2017/02 від 10.07.2017р., як не відображає звичайні ціні, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., так і не може бути врахований судом під час вирішення питання щодо вартості наданих позивачем послуг згідно договору №13122016 від 13.12.2016р.

Викладене свідчить про правомірність визначення вартості наданих позивачем ПП „Італ кераміка" послуг згідно договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р. відповідно до виставлених позивачем рахунків, що прямо передбачено положеннями п. 3 договору.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених Шиндером І.В. до ПП „Італ кераміка" позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача заборгованості за надані послуги у загальному розмірі 440 000,00 грн. (178 митних накладних *2500,00 грн. - 5000,00 грн. = 440 000,00 грн.).

Господарський суд зауважує, що оскільки позивачем у поданій до суду позовній заяві було заявлено до стягнення заборгованість з урахуванням всієї кількості складених митних декларацій, то суд, відповідно, враховуючи фактичну кількість митних декларацій у розмірі 178 штук, а також посилання позивача на оплату відповідачем вартості наданих послуг на суму 5000,00 грн., вважає за доцільне та правомірне стягнути із відповідача саме різницю між загальною вартістю наданих послуг та сумою, яка, за твердження позивача, була оплачена відповідачем, незважаючи на заперечення відповідача щодо перерахування вказаної суми на рахунок позивача.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявлених позивачем позовних вимог, господарський суд вважає за необхідне також надати правову оцінку доводам відповідача щодо не укладення договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., у зв`язку з відсутністю у такому договорі ціни.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018р. по справі №338/180/17 за позовом товариства до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів та за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості дійшла висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Зважаючи на встановлені обставини у справі №338/180/17, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторонами був укладений.

З огляду на викладене господарський суд відхиляє посилання відповідача щодо не укладення договору про надання послуг (доручення) по декларуванню товарів №13122016 від 13.12.2016р., у зв`язку з відсутністю у такому договорі ціни, оскільки, як було встановлено судом, договір фактично виконувався сторонами, а, отже, він не може бути визнаний неукладеним, що відповідає висновкам, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. по справі №338/180/17.

Господарським судом також критично оцінюються доводи відповідача щодо ухилення позивача від обов`язку виставляти рахунки на оплату протягом періоду з 2016р.-2019р. як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки згідно вимог ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Наведене дозволяє суду дійти висновку про виникнення у відповідача обов`язку оплатити вартість наданих позивачем послуг після виставлення позивачем рахунків на оплату у листопаді 2019р.

Крім того, судом відхиляються доводи відповідача про недоведеність позивачем факту надання послуг за договором №13122016 від 13.12.2016р., у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення позивачем необхідних дій з митного декларування та митного оформлення товару, об`єму та вартості наданих послуг, оскільки на підтвердження факту надання послуг позивачем було надано суду відповідні митні декларації. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження спростування обставин надання послуг за договором №13122016 від 13.12.2016р. або формального складання позивачем декларацій без реального надання послуг митного оформлення товару відповідачем суду надано не було. Доводи ПП „Італ кераміка" про фактичне оформлення товару відповідальним працівником відповідача також спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: митними деклараціями.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених фізичною особою-підприємцем Шиндер Іллею Володимировичем до приватного підприємства „Італ кераміка" позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача заборгованості у розмірі 440 000,00 грн. В решті позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства „Італ кераміка" /65014, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 32, ідентифікаційний код 35641104/ на користь фізичної особи-підприємця Шиндер Іллі Володимировича / АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 / заборгованість у розмірі 440 000,00 грн. /чотириста сорок тисяч грн. 00 коп./, судовий збір у розмірі 6 674,12 грн. /шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 12 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Рішення господарського суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 травня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна