Рішення № 89205331, 02.08.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17490/18

пр. № 2/759/2350/19

02 серпня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва,

під головування судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Фещук Т.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Лозаріді О.А. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач ОСОБА_3 у листопаді 2018 р. звернулась з позовом до відповідачів, в якому просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 1830000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті її чоловіка ОСОБА_4 , внаслідок артобстрілу ІНФОРМАЦІЯ_2 пос. Скелевое,смт. Луганське Артемівського району Донецької області, під час проведення військових дій. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 невстановленими особами здійснено терористичний акт (а саме - артилерійський обстріл), в результаті якого в смт. Скелевое, смт. Луганське Артемівського району Донецької області, загинув громадянин України ОСОБА_4 , який є чоловіком позивача. Відповідно до довідки про причину смерті № 95 від 24.01.2015 р. причиною смерті ОСОБА_4 є вибухові осколкові поранення грудної клітки з ушкодженням серця внаслідок артилерійського обстрілу. За фактом вчинення терористичного акта, внаслідок якого загинув ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 СВ УСБУ в Донецькій області проводиться досудове розслідування. Відповідні відомості внесено до ЄРДР за №12014050150001521 від 23.01.2015 р. з правовою кваліфікацією діяння за ч.3 ст. 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини). Позивач вважає, що внаслідок загибелі її чоловіка ОСОБА_4 вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди, яка полягала у незворотніх моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю її чоловіка внаслідок терористичного акту, а також незабезпеченням Державою Україна в особі КМУ права на життя, гарантованому ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 27 Конституції України. Втрата позивача є довічною та непоправною та з урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків , виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, вона оцінює розмір спричиненої моральної шкоди в 1800000,00 гривень. Моральні страждання ОСОБА_3 знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю її чоловіка. Вказані події позначились не тільки погіршенням фізичного здоров`я, але й руйнуванням психічного здоров`я та позначилось на погіршенні соціальних зв`язків.

Ухвалою суду від 08.11.2018 року позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

11.12.2018 р. до суду надійшов відзив представника відповідача Державної казначейської служби України, в обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що Держава або державні органи неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відносно позивачів не вчиняли, тому підстав відшкодовувати шкоду за рахунок Державного бюджету України з Державної казначейської служби України не має. Крім того, зазначив, що на даний час відсутній обов`язок по відшкодуванню шкоди за рахунок держави у зв`язку з тим, що не встановлено факту наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненою позивачеві шкодою.

21.01.2019 р. до суду надійшов відзив представника відповідача Кабінету Міністрів України , в якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі ,посилаючись на те, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, яким заподіяно шкоду, в порядку встановленому законом. КМУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки визначені законодавством завдання та повноваження Кабінету Міністрів України не передбачають проведення виплат коштів, внаслідок терористичного акту. тому позовні вимоги до КМУ є необґрунтованими та не доведеними. Тільки вироком суду може бути визначена кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення, однак на час розгляду даної цивільної справи судом, такий вирок відсутній, а за вказаним фактом здійснюється досудове розслідування , що є складовою кримінального провадження та передує судовому розгляду справи. На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в позові.

Представник КМУ ОСОБА_5 , проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов, просила відмовити в задоволенні позову.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного.

Судом встановлені таке.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є чоловіком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 11.11.1995 р (а. с. 19)

ІНФОРМАЦІЯ_2 невстановленими особами було здійснено терористичний акт (артилерійський обстріл), в результаті якого в смт. Скелевое, смт. Луганське Артемівського району Донецької області, загинув громадянин України ОСОБА_4 .

Причиною смерті стали вибухові осколкові поранення грудної клітки з ушкодженням серця (а.с. 21).

Факт смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в Донецькій області підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с. 20).

Як вбачається з витягу ЄРДР та довідки від 13.04.2018 р. за вказаним фактом 23.01.2015 р. СВ УСБУ в Донецькій області внесено відповідний запис в ЄРДР за № 12014050150001521 з правовою кваліфікацією діяння за ч.3 ст. 258 КК України(терористичний акт, який призвів до загибелі людини).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Крім того, обов`язок держави на належну охорону права особи на життя передбачений ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Більше того, усталена практика Європейського суду з прав людини чітко визначає, що стаття 2 Конвенції зобов`язує державу не лише утримуватися від умисного чи незаконного позбавлення життя, а й вживати належних заходів для того, щоб захистити життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією (п.32 рішення у справі " Горовенки та Бугара проти України").

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, крім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.

Дана підстава відповідальності держави за завдану моральну шкоду незалежно від її вини також кореспондується із положеннями Цивільного кодексу України, зокрема - п. 3 ч.2 ст. 1167 ЦК (з огляду на наявність ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

При таких обставинах та, виходячи із системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення АТО, є завдання такої шкоди на території АТО та внаслідок АТО.

Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд в постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 243/8302/16-ц та в постанові від 11 липня 2018 року у справі №219/11736/16-ц.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочата антитерористична операція.

Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275 затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено смт. Луганське Артемівського району Донецької області.

Факт загибелі ОСОБА_4 внаслідок отримання вибухових травм під час артобстрілу ІНФОРМАЦІЯ_2 в пос. Скелевое,смт. Луганське Артемівського району Донецької області, що є тимчасово окупованою територією у повній мірі підтверджується матеріалами справи.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції сталася серія вибухів, внаслідок чого позбавлені життя мирні жителі.

Факт наявності душевних страждань позивача, яких вона зазнала у зв`язку зі смертю чоловіка за вищевказаних обставин, також у повній мірі підтверджується матеріалами справи та медичною документацією.

При таких обставинах, факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок смерті чоловіка також є таким, що встановлений, належним чином доведений.

Посилання представників відповідачів на те, що в Україні не прийнятий відповідний закон, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», на підставі якого передбачається процедура виплати компенсації моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів, не є обґрунтованим.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту та закріплено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При цьому у п.82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.

Отже, суд приходить до висновку, що відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод.

Іншими словами, відсутність відповідного «процедурного» закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача щодо отримання відшкодування моральної шкоди від держави на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Крім того, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішеннях у справі «Кечко проти України» та у справі «Бурдов проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд вважає необхідним також звернути увагу, що при розгляді справи з подібними правовідносинами, у рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має обєктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій не встановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

Посилання ж на достатність дій держави щодо належної підтримки громадського порядку і безпеки та захисту життя людей є безпідставними, оскільки прямо спростовуються фактичними обставинами, що є предметом розгляду цього цивільного спору.

Щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 2 п. 5, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Доказів на спростування зазначених висновків відповідачі суду не надали.

Зважаючи на викладене, суд, враховуючи вимоги об`єктивності, розумності й справедливості, вважає достатнім визначити розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_3 у розмірі 1800000,00 грн., спричиненої внаслідок смерті ОСОБА_4 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІН НОМЕР_3 ) 1830000 (один мільйон вісімсот тридцять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення.

Учасники справи мають можливість отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.

Головуючий Сенько М.Ф.