Рішення № 89187107, 12.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 року м. Київ № 640/18975/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання протиправними дії та зобовязання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача при вирішенні звернення позивача як дискримінаційні щодо перерахунку пенсії яке було подано до відповідача;

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в контексті ст. 24 Конституції України;

зобов`язати відповідача відповідно до ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснити з 01.10.2017 перерахунок позивачу пенсії з інвалідності, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактичною виплаченою пенсією за період з 01.10.2017 до моменту здійснення перерахунку.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так позивач пояснює, що вона брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, як ліквідатор ЧАЕС, оскільки працювала на ЧАЕС під час усунення наслідків аварії.

Зазначає наступне.

01.02.1982 наказом від 28.01.1982 № 25 переведена крановщиком в м. Прип`ять Чорнобильського району Київської область в «Південьатомдержбуд» Управління будівництва Чорнобильської АЕС МЕіЕ «Головатомбуд СРСР».

З 13.11.1987 працювала кладовщиком погрузочно-розгрузочного цеху на Виробничому об`єднані «Комбінат».

31.01.1990 відповідно до наказу № 92дс звільнена на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП по переводу на НПО «Прип`ять».

01.02.1990 згідно з наказом № 174лс переведена на посаду кладовщика залізнично дорожнього цеху підприємства НПО «Прип`ять» Мінатоменергопром СРСР.

01.10.1991 згідно з наказом № 614 від 01.10.1991 переведена прийомщиком з/д цеху на даному підприємстві.

18.06.1994 відповідно до наказу № 425 від 21.06.1994 переведена прийомщиком в цех переробки та зберігання матеріальних цінностей ПМТС.

30.11.1995 згідно з наказом Мін.Чорнобиля України № 130 НПО «Прип`ять» ПМТС реорганізовано в Чорнобильське держпідприємство матеріально технічного постачання.

29.04.1997 відповідно до наказу № 79лс від 10.04.1997 звільнена за станом здоров`я на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок отримання групи інвалідності із-за роботи в радіації.

Позивач наголошує, що факт отримання дози радіації та втрати здоров`я підтверджується наступними документи: 1) довідкою № 73 від Управління виробничої технічної комплектації ЧАЕС про те, що була зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 № 1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 № 663-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку № 1, затвердженим постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 № Ц73 з 13.11.1987 по 04.07.1986 та по 30.10.1987; 2) довідкою № 300 від МАЕ СРСР ВО «Комбінат» про те, що була зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 № 1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 № 663-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку № 1, затвердженим постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 з 13.11.1987 по 31.12.1987 та по 01.01.1988; 3) довідкою № 54 від Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Чорнобильське ДПМТП № 24208876. про те, що була зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 № 1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 № 663-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 з 01.01.1988 по 31.01.1990; 4) трудовою книжкою ОСОБА_1 . 5) довідкою від 01.10.2017 про заробіток у 1987-1988 на ЧАЕС; 6) розрахунком стажу 1976-1997; 7) розпорядженням № 156411 від 20.06.2018 про розрахунок пенсії ОСОБА_2 та 8) відповіддю від 24.10.2018 № 211-1789 про дози отриманого опромінення ОСОБА_1 від ДСП «Екоцентр».

Крім іншого акцентує увагу суду на те, що нею 31.07.2018 було подано запит до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» (ДСП «ЧСК») про отримання копій наказів і отримано відповідь від 09.08.2018 № 212-2254 з додатками, які є доказами її трудових відносин саме у зоні з підвищеною радіацією.

Позивач зазначає, що у своєму звернені від 05.07.2018 до відповідача вона зазначила, що має право на пенсійне забезпечення відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян. які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і відповідач не заперечує проти її права отримувати пенсію у відповідності до зазначеного вище Закону.

Посилаючись на норми ст. 8 Конституції України позивач наголосила, що Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.

Пояснює, що при внесені змін при прийнятті нової редакції ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не були дотримані вимоги ст. 8 Конституції України, оскільки дані норми суперечать ст. 24 Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».

За словами позивача, відбулися дискримінаційні дії, оскільки за родом її діяльності під час ліквідації аварії на ЧАЕС вона працювала зважувальником ж/д цеху, прийомоздатчиком і кладовщиком на ліквідації наслідків аварії, отримала дозу радіації і стала інвалідом 2 групи.

Позивачка звертає увагу суду на те, що відповідач не визнає її право, гарантоване статтею 24 Конституції України, а саме: будучи цивільною особою мати право на пенсію як і для військовослужбовців за ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посилаючись на те, що під час ліквідації аварії на ЧАЕС вона не проходила строкової служби, у зв`язку з чим позивачка вважає таку дію відповідача незаконною і дискримінаційною.

Обґрунтовує свої порушені права посиланням на ст. 2 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

При цьому, позивачка звертає увагу суду на те, що вона не є суб`єктом права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України і не може самостійно звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням, проте ч. 3 та ч. 4 ст. 7 КАС України таке право надано суду. Додає, що суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акти, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Зазначає, що ст. 129 Конституції України прямо дозволяє суду керуватися принципом верховенства права.

За висновком позивача оскільки, стаття 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 застосовується з 01.10.2017, то вважає, що у неї з`явилося право на перерахунок пенсії саме з 01.10.2017.

Наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Кабінету Міністрів України № 851 перерахунок її пенсії повинен був проведений Пенсійним фондом України з 01.10.2017 самостійно без подання заяви. Натомість оскільки відповідачем перерахунок зроблено не було, а, на думку позивача, вона є такою особою, що має право на перерахунок пенсії, то вказаний перерахунок має бути проведений починаючи з 01.10.2017.

Підсумовуючи викладене позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У письмових поясненнях позивачка звернула увагу суду на рішення Конституційний Суд України № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 у справі № 3-14/2019 та, відповідно додала, що відсутні підстави передбачені ч. 4 ст. 7 КАС України щодо звернення суду до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позиція відповідача.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі посилаючись на той факт, що позивач приймала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не під час проходження дійсної строкової служби, у зв`язку з чим відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача відповідно до вимог ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки ОСОБА_1 не відповідає усім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на вказаний перерахунок.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 10.11.2018 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку ст. 263 КАС України - спрощеного (письмового) провадження.

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням громадянина (громадянки), який (яка) постраждав (постраждала) внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), серія НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки від 11.03.2020 Серії КИЕ НОМЕР_3 , виданої Спеціалізованою радіологічною медико-соціальною експертною комісією під час повторного огляду, з 01.04.2002 встановлено 3 групу інвалідності безстроково у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності (3 група), пов`язанню з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

10.07.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії в якій, зокрема, просила ГУ ПФУ здійснити їй з 01.10.2017 перерахунок та виплату пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» («Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи»).

Листом від 22.08.2018 № 65071/02 ГУ ПФУ відмовило ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з тих підстав, що з 01.10.2017 проведений перерахунок пенсій особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. При цьому, ГУ ПФУ в м. Києві зазначило, що згідно наявних в матеріалах пенсійної справи документів не вбачається проходження ОСОБА_1 військової служби, з огляду на що відсутні підстави для призначення пенсії відповідно до ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Разом з тим, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначається Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, статтею 1 вказаного Закону передбачено, що цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» («Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи») пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (у редакції Закону України від 05 жовтня 2006 року № 231-V) передбачалось, що пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.

Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством України для осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків) або відповідно до статті 54 цього Закону.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Як слідує з наведеного, частина 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ регулювала порядок обчислення пенсії тільки однієї категорії осіб, а саме: осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.

Разом з тим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» статтю 59 Закону викладено у наступній редакції:

Пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається відповідно до статті 51цього Закону.

Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), або відповідно до статті 54 цього Закону.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Тобто, проаналізувавши частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII та після внесення цим Законом зміст, суд зазначає, що вносячи зміни до частини 3 цієї статті, законодавець на виконання мети та основних завдань закону розширив перелік осіб, які мають право на обчислення пенсії у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановивши у переліку окрім осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, ще й інших осіб, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Відтак, аналізуючи статтю 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення до неї змін Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII, суд зазначає, що частини 1 вказаної статті визначає загальне правило, відповідно до якого пенсія будь-якого військовослужбовця, який брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, призначається із розміру грошового забезпечення останнього.

Частина 2 зазначеної статті визначає відповідну категорію військовослужбовців, які отримують пенсію по інвалідності, а також членів їх сімей, які отримують пенсію у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Тоді як частина 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає окрему категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, об`єднаних фактом того, що відповідна участь здійснювалась у період проходження строкової військової служби.

При цьому, суд зауважує, що дія статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» поширюється на осіб військовослужбовців, які відповідають наступним критеріям:

1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або

2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або

3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не допускається):

1) особа має статус особи з інвалідністю;

2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях;

3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалах від 08.05.2018 у справі № 820/1148/18 (провадження № Пз/9901/33/18), від 21.05.2018 у справі № 816/1159/18 (провадження № пз/9901/37/18), від 11.06.2018 у справі № 820/2589/18 (провадження № пз/9901/39/18), від 11.06.2018 у справі № 825/1922/18 (провадження № пз/9901/41/18), від 13.06.2018 у справі № 812/1094/18 (провадження № Пз/9901/43/18) та у постановах від 11.12.2018 у справі № 822/1346/18 (провадження № К/9901/62803/18), від 06.03.2019 у справі № № 2540/2495/18 (№ К/9901/68404/18) та від 24.04.2019 по справі № 806/1867/18 (провадження № К/9901/68301/18).

Водночас, словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 р. N 1-р(II)/2019), що, однак, не спростовує того, що вказані положення ст. 59 все одно застосовуються до військовослужбовців.

Разом з тим, проаналізувавши трудову книжку ОСОБА_1 та наявні в матеріалах справи документи, суд зазначає, що наказом від 15.08.1978 № 1449от (запис № 11 у трудовій книжці позивача від 13.09.1974) прийнята на роботу в МЕіЕ «Головатомбуд СРСР» «Южатомєнергострой» Управління будівництва Чорнобильської АЕС крановиком 5 розряду.

Наказом від 26.01.1981 № 13от переведена на дільницю ПРБ крановиком 5 розряду.

Наказом від 28.01.1982 № 25 (запис № 13 у трудовій книжці позивача від 13.09.1974) переведена з 01.02.1982 крановиком на кранову дільницю.

04.07.1986 переведена на дільницю ПРБ такелажником (запис № 14).

15.09.1986 переведена на дільницю ПРБ вагарем (запис № 15).

01.02.1987 переведена в УПТК на дільницю ПРР вагарем (запис № 16).

Відповідно до наказу від 30.01.1987 № 29от з 01.11.1987 звільнена за власним бажанням (запис № 17).

З 13.11.1987 по 31.01.1990 працювала кладовщиком погрузочно-розгрузочного цеху на Виробничому об`єднані «Комбінат».

В той же час, відповідно до загальновідомих обставин аварія на ЧАЕС сталася 26.04.1986.

Тобто, судом встановлено, що у період з 26.01.1981 по 1990 ОСОБА_1 не проходила військову службу, не була військовослужбовцем під час ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим з аналізу вищенаведених правових норм чинного законодавства та встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ при розгляді питання (відповідь від 22.08.2018) за звернення позивача від 10.07.2018 про перерахунок та виплату пенсії відповідно до частина 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не мав правових підстав для такого перерахунку.

Крім іншого варто додатково звернути увагу на те, що назва статті 59 «Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи» Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» свідчить про те, що така стаття поширюється виключно на військовослужбовців, які проходили службу під час ліквідації наслідків Чорнобильної катастрофи..

В той же час, відповідно до статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до примітки статті 10 вказаного Закону до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

При цьому, частиною 7 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Громадяни України в добровільному порядку можуть проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань. Порядок відбору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави та порядок звільнення із служби визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 9 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Тобто, військовослужбовцями є не лише особи які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження дійсної строкової служби, а й інші військовослужбовці, що призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань, які брали участь наслідків ліквідації аварії Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї та стали особами з інвалідністю.

Так, вищезгаданим рішенням Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Відтак, з 25.04.2019 частина 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має наступний зміст: особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Тобто, залишається незмінним статус осіб, до яких підлягають застосування положення частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», такі особи під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи мають бути: (1) військовослужбовцем та (2) проходити службу.

Визнання неконституційним словосполучення «дійсної строкової» у частині 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не може мати наслідком зобов`язання відповідача до вчинення певних дій за період до 25.04.2019, з огляду на що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в контексті ст. 24 Конституції України та вимоги зобов`язального характеру задоволенню не підлягають.

Відтак, за відсутності у позивача статусу військовослужбовця під час проведення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, за відсутності доказів наявності такого статусу, відсутності доказів проходження позивачкою військової служби (у т.ч. строкової), правові підстави для застосування до позивача положень ст. 59 вищезгаданого Закону - відсутні.

Що ж стосується доводів відносно дискримінації цивільних осіб, які на думку позивача мають право отримувати пенсії як військовослужбовці, слід зазначити, що відповідно до положень ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відтак, Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій з боку держави.

До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, зокрема, у Збройних Силах України (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Необхідність додаткових гарантій як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям, реалізуючи таким чином вищезгадані положення Конституції України.

Зокрема, громадяни України, які перебувають на військовій службі та працюють у правоохоронних органах (далі - військовослужбовці та працівники правоохоронних органів), зобов`язані виконувати свої професійні обов`язки і в неробочий час або поза службою.

Крім цього, до військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у випадках, передбачених Конституцією України, у законодавчому порядку запроваджено певні обмеження окремих конституційних прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Так, на підставі частини першої статті 33 Конституції України у частині четвертій статті 17 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що військовослужбовці та працівники Збройних Сил України можуть бути обмежені у свободі пересування, вільному виборі місця проживання та праві вільно залишати територію України. Згідно з положеннями частини другої статті 36 Конституції України законом України "Про Збройні Сили України" (частина перша статті 17) встановлено, що військовослужбовці не можуть бути членами політичних партій та громадських організацій, які мають політичну мету (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Військовослужбовці та працівники правоохоронних органів також обмежені у встановлених Конституцією України правах на підприємницьку діяльність (стаття 42), працю (стаття 43) та інших, пов`язаних із забезпеченням собі і своїй родині максимально досяжного (відповідно до своїх здібностей) рівня життя, та на захист своїх економічних і соціальних інтересів. Зокрема, на підставі положень частини другої статті 42, частини четвертої статті 44 Конституції України Законом України "Про Збройні Сили України" (частина сьома статті 17) заборонено брати участь у страйках відповідно військовослужбовцям та рядовому, начальницькому складу, робітникам і службовцям державної пожежної охорони (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" регулюються відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Системний аналіз вказаних спеціальних норм Конституції України та Законів України дає підстави для висновку, що визначені ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» положення відносно пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій військовослужбовцям при виконанні конституційного обов`язку при проходженні державної служби особливого характеру, а відтак реалізація цих додаткових конституційних гарантій військовослужбовцям за приписами положень ст. 59 зазначеного Закону аж ніяк не свідчить про дискримінаційність положень ст. 59 зазначеного Закону до інших осіб, у т.ч. цивільних.

Враховуючи наведене, суд не вбачає в діях ГУ ПФУ вчинення жодних дій, які б свідчили про дискримінацію позивача в контексті положень ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яке (ГУ ПФУ) не мало правових підстав для такого перерахунку.

Доводи учасників справи та надані ними матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відтак, враховуючи те, що судом не встановлено порушень прав, свобод чи інтересів в контексті заявлених підстав та предмету позову, беручи до уваги, що відповідач діяв правомріно по відношенню до позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін