Рішення № 89186791, 12.05.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/614/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Борозенської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області про визнання протиправної відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність,

встановив:

10 березня 2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) по Борозенської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області (далі - відповідач, Борозенська сільська рада) про визнання протиправної відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме:

- визнати протиправною відмову Борозенської сільської ради Велико-олександрівського району Херсонської області, викладену в рішенні тридцять третьої сесії сьомого скликання Борозенської сільської ради від 21.02.2020 року №1196 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,8452 га (кадастровий номер 6520983700:02:001:0105) із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради в зв`язку з тим, що на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради за межами населених пунктів с. Нова Кубань та с. Стариця відсутня схема землеустрою і техніко - економічні обґрунтування використання та охорони земель.

- зобов`язати Борозенську сільську раду Великоолександрівського району Херсонської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,8452 га (кадастровий номер 6520983700:02:001:0105) із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради.

Ухвалою суду від 12 березня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що, реалізуючи свої законне право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності позивачка 10.12.2019 року звернулася до відповідача в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України з відповідною заявою про виділення їй земельної ділянки площею 1,8452 га на території Борозенської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області. Рішенням 33 сесії 7 скликання Борозенської сільської ради «Про надання відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради» №1196 від 21.02.2020 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмова обґрунтована тим, що на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради за межами населених пунктів с. Нова Кубань та с. Стариця відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель. Позивач вважає відмову відповідача необґрунтованою і безпідставною, а його дії протиправними, оскільки вони вчинені не у спосіб, передбачений ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, внаслідок чого відповідач порушив законне право позивачки на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності. Відповідач у своїй відмові не вказав якій конкретно підставі, викладеній в ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не відповідає клопотання та додані до нього додатки. З посиланням на норми Земельного кодексу України Закону України обґрунтовує правомірність своїх вимог. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про визнання протиправної відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

01 квітня 2020 року відповідач надав суду відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Статтею 45 Закону України «Про землеустрій», визначено, що схеми землеустрою адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспектив щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання й охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського господарства, розвитку сіл. 29.10.2017 року була створена Борозенська об`єднана територіальна громада , до складу якої увійшла шляхом приєднання бувша Новокубанська сільська рада (с.Нова Кубань та с.Стариця). Згідно наказу № 134 від 05.06.2018 року Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області було передано Борозенській сільській раді з державної у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2494,6591 га, в тому числі землі бувшої Новокубанської сільської ради загальною площею 134,2479 га, які на момент передачі не були надані у власність або користування. Земельна ділянка площею 1,8452 га (кадастровий номер 6520983700:02:001:0105), вказана позивачем в заяві, передана в комунальну власність Борозенської сільської ради наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області з цільовим призначенням 01.08 (для сінокосіння та випасання худоби). З цільовим призначенням 01.03 (для ведення особистого селянського господарства) на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради земельні ділянки відсутні. Для визначення можливості змінити цільове призначення земельної ділянки з 01.08 (для сінокосіння та випасання худоби) на 01.03 (для ведення особистого селянського господарства) Борозенській сільській раді, як власнику земельних ділянок, необхідна схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель за межами населених пунктів с.Нова Кубань та с. Стариця. Все це, на думку відповідача, є підставами для повної відмови у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступне.

17 грудня 2019 року позивач направила на адресу відповідача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8452 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Борозенської сільської ради Велико-олександрівського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідним розміром та місцерозташуванням.

Заява отримана відповідачем 14.02.2020 року за №192, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції на копії заяви позивача.

Рішенням 33 сесії 7 скликання Борозенської сільської ради «Про надання відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради» №1196 від 21.02.2020 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відмова обґрунтована тим, що на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради за межами населених пунктів с. Нова Кубань та с. Стариця відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права - порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.

Положеннями статті 144 Конституції України установлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог частини першої статті 59 Закону № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною першою статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Частиною другою статті 78 Земельного кодексу України установлено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Положеннями пунктів «а» та «б» статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з вимогами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Як встановлено судом, п.1 рішення 33 сесії VII скликання Борозенської сільської ради «Про надання відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради» №1196 від 21.02.2020 року, позивачеві відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8452 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Борозенської сільської ради.

Підставою для відмови у рішенні зазначено «на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради за межами населених пунктів с. Нова Кубань та с. Стариця відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель».

Отже, приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач вказав на порушення позивачем приписів ч.7 ст.118 ЗК України, але в чому саме виявилось таке порушення сільська рада не зазначила.

Суд звертає увагу відповідача, що ЗК України не знає такого правового інституту як «відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель», натомість ч.7 ст.118 ЗК України пов`язує відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з таким правовим інститутом, як невідповідність клопотання та доданих до нього графічних матеріалів «схемі землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць».

З наведеного суд робить висновок, що першочерговим елементом в даному випадку є наявність вже існуючої схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, а також факт невідповідності поданого клопотання та графічних матеріалів цій схемі та техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель.

Застосовуючи принцип правової визначеності, як одну із визначальних вимог до рішень суб`єкта владних повноважень, суд вказує, що рішення про відмову у наданні дозволу позивачеві має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних підстав для цього.

Вимогами частини другої статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

В рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, Європейський суд вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За результатами аналізу змісту статей 118, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України «Про землеустрій» вбачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту приймається уповноваженим органом державної влади згідно з визначеною законом процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та підпорядковане меті - можливості надання громадянину земельної ділянки у власність або користування.

В силу положень частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

В даній справі відповідач не навів конкретних передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим клопотанням та доданими до нього документами і графічними матеріалами.

Посилання відповідача на відсутність на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради за межами населених пунктів с. Нова Кубань та с. Стариця схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель суд не бере до уваги, оскільки така відсутність не є підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, які перелічені в ч.7 ст.118 ЗК України.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені в оскарженому рішенні суд дійшов висновку, що дана відмова не є мотивованою, оскільки ймовірна невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Суд, під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних та деталізованих мотивів такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

Тому суд дійшов висновку, що відмова Борозенської сільської ради, викладена в рішенні тридцять третьої сесії сьомого скликання Борозенської сільської ради від 21.02.2020 року №1196 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,8452 га (кадастровий номер 6520983700:02:001:0105) із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради в зв`язку з тим, що на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради за межами населених пунктів с. Нова Кубань та с. Стариця відсутня схема землеустрою і техніко - економічні обґрунтування використання та охорони земель є протиправною.

Втім, суд повинен забезпечити позивачу ефективний спосіб правового захисту.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Конвенційний принцип "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Оскільки результатом розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 17.12.2019 року є рішення 33 сесії VII скликання Борозенської сільської ради «Про надання відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради» №1196 від 21.02.2020 року, то ефективним захистом прав та інтересів позивача є визнання протиправним та скасування цього рішення, а не проста констатація протиправності, викладеної в ньому відмови.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,8452 га (кадастровий номер 6520983700:02:001:0105) із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради суд враховує наступне.

Суд повинен захистити права та інтереси позивача, уникаючи втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

З метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить інформації в якому аспекті бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, що в свою чергу позбавляє суд можливості з`ясувати і ретельно перевірити наявність усіх обставин та умов, за яких суб`єкт владних повноважень-відповідач може прийняти те рішення, до якого суд його зобов`язує.

Крім цього суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а та від 29.08.2019 у справі №540/2441/18.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 139 КАС України, з урахуванням частини задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Борозенської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області про визнання протиправної відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 33 сесії VII скликання Борозенської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області «Про надання відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради» №1196 від 21.02.2020 року.

Зобов`язати Борозенську сільську раду Великоолександрівського району Херсонської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,8452 га (кадастровий номер 6520983700:02:001:0105) із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Нова Кубань на території Борозенської (Новокубанської) сільської ради, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Борозенської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 26348982, 74152, Херсонська область, Великоолександрівський район, с. Борозенське, провул. Мічуріна,1) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 420,40 грн. шляхом безспірного списання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя І.І. Войтович

кат. 109020100