Рішення № 89186583, 12.05.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 травня 2020 р. № 520/3105/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, код ЄДРПОУ 24976272) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0501 шодо ненарахування та невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 по справі № 520/10880/19, а саме за період з 21.12.2016 по 25.12.2019;

зобов`язати військову частину А 0501 нарахувати та виплатити середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року по справі №520/10880/19, а саме за період з 21.12.2016 по 25.12.2019 у сумі 408243 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що приписи статей 116, 117 КЗпП України, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження в порядку ст. 257 КАС України.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав того, що передбачені законодавством про працю норми оплати праці і порядок вирішення трудових спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Крім того відповідач зазначив, що відповідно до підпункту 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Оскільки позивач погодився зі звільненням, він не має права на виплату.

Дослідивши матеріали позову та відзиву, враховуючи положення частини 4 статті 78 КАС України, суд встановив наступні обставини.

Позивач з 01.08.1993 р. по 21.12.2016 р. проходив військову службу в Збройних Силах України у в/ч А0501 та отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 16.09.2015 року.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 654 позивача 07.12.2016 року звільнено у запас за станом здоров`я та з 21.12.2016 він виключений зі списків частини на підставі наказу командира в/ч пп. В 6250 (А0501) № 281 від 21.12.2016.

Під час виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки.

Зазначена обставина була предметом розгляду по справі №520/10880/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0501 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі 520/10880/19 адміністративний позов задоволено, в т.ч. зобов`язано військову частину А 0501 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 грудня 2016 року.

На виконання вищезазначеного рішення суду 10.02.2020 відповідачем сплачено суму компенсації у розмірі 21463.76 грн.

Позивач вважає, що відповідач повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки за період з 21.12.2016 по 25.12.2019 у сумі 408243.00 грн.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25 березня 1992 року №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони від 07.06.2018 № 260

Суд зазначає, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 у справі 2340/4192/18

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2019 у справі 520/10880/19, просить стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 21.12.2016 по 25.12.2019.

Матеріалами справи підтверджено, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 у сумі 21463.76 грн. виплачена позивачеві 10.02.2020, тобто відповідачем фактичний розрахунок з позивачем при звільненні проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на підставі статті 117 КЗпП України.

Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі 821/1083/17, від 29.04.2020 у справі 821/569/17.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року по справі №520/10880/19, а саме за період з 21.12.2016 по 25.12.2019 у сумі 408243 грн., суд зазначає що принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та виходять за межі завдань адміністративного судочинства

У зв`язку із чим, суд приходить до висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині позову.

Проте, враховуючи положення ст.9 КАС України, беручи до уваги те, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 10.02.2020, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2016 по день фактичного розрахунку 10.02.2020

Частинами 1 та 2 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших витрат позивачем не надано.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 229, 243-246, 250, 255, 258, 295, 297 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21.12.2016 по 10.02.2020.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Роз`яснити учасникам справи, що обчислення строків, визначених в рішенні, здійснюється із врахуванням приписів Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)".

Суддя Зоркіна Ю.В.