Ухвала суду № 89186297, 30.04.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

30 квітня 2020 року м. Рівне №460/1206/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дудар О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДепартаменту патрульної поліції про стягнення частини невиплаченого грошового забезпечення, компенсації, В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Департаменту патрульної поліції (далі – відповідач) про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку.

Позивач просить суд стягнути з відповідача:

- заборгованість з грошового забезпечення у виді доплати за службу у нічний час в розмірі 3780,00грн;

- компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні позивача, а також на момент подання позову, відповідачем не виплачено останньому кошти за службу в нічний час, що є частиною грошового забезпечення поліцейського.

Ухвалою суду від 28.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Департаментом патрульної поліції подано відзив на позовну заяву, у якому, зокрема, відповідач зазначає, що адміністративний позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без розгляду.

Ухвалою від 16.04.2020 суд перейшов до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву, оцінивши доводи й аргументи сторін щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі – Закон №108/95-ВР) передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2 цього ж Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону №108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП України).

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У резолютивній частині цього ж рішення Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення ч.2 ст.233 КЗпП України, у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону №108/95-ВР необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім цього, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, положення ч.2 ст.233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Оскільки середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування ч.3 ст.233 КЗпП України відсутні.

При цьому суд виходить із того, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі №805/1917/17-а, яка в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено у серпні 2017 року, а з позовом про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся до суду у лютому 2020 року, тобто з пропущенням установленого КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, не надано доказів поважності причин пропуску такого строку, позовну заяву в цій частині належить залишити без розгляду.

Керуючись статтями 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення з урахуванням пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Ухвалу суду складено 30 квітня 2020 року

Суддя Дудар О.М.