Рішення № 89186201, 13.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1308/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/1308/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФО-П ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.01.2020 №ПЛ5754/168/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на ФО-П ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190 грн.

Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що постанова про накладення штрафу за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору є протиправною, оскільки раніше постановою Київського районного суду м. Полтави від 21.01.2020 ФО-П ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та піддано стягненню у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн за це ж порушення (за допущення працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту). 16.02.2020 позивач сплатив суму штрафу у розмірі 8500,00 грн через банківську установу, що підтверджується відповідною квитанцією. У зв`язку з чим вважає, що вже поніс визначену законом відповідальність за вчинене правопорушення. Тому накладення ще й фінансових санкцій за те ж саме правопорушення, на думку позивача, свідчить про притягнення його до подвійної відповідальності, що суперечить вимогам чинного законодавства. Крім цього, позивач звертає увагу на порушення відповідачем Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, оскільки Управління не повідомило ФО-П ОСОБА_1 про початок розгляду справи про накладення штрафу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 відмовлено ФО-П ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою судді цього ж суду від 13.03.2020 позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з ненаданням позивачем документів засвідчених у встановленому законом порядку.

Після усунення недоліків, ухвалою від 16.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

03.04.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на правомірність висновків акту інспекційного відвідування з огляду на встановлений факт допуску позивачем до роботи громадянки ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин, чим порушено приписи абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України. З приводу подвійної відповідальності зазначав, що отожнення штрафів за ст. 265 КЗпП України з адміністративною відповідальністю є неправильним, оскільки це різні види юридичної відповідальності. З приводу порушення порядку повідомлення про розгляд справи ФО-П ОСОБА_1 зазначав, що за чинною редакцією Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, факт отримання керівником акту інспекційного відвідування є достатньою підставою для розгляду справи про накладення штрафу у термін, визначений пунктом 3 цього ж Порядку (а.с. 50-53).

Розгляд даної справи, відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 26.05.2010, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вчинено запис за № 2 588 000 0000 025781. Основним видом економічної діяльності позивача за КВЕД є: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с. 9-11).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (надалі - Порядок №823).

За приписами пункту 2 цього Порядку, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

05.09.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Розпорядження за №649-р "Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення", яким Державній службі з питань праці, Державній фіскальній службі, Пенсійному фонду України, Національній поліції, іншим центральним органам виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування зобов`язано провести: починаючи з 5 жовтня 2018 р. в установленому порядку комплексні заходи, спрямовані на детінізацію зайнятості та доходів населення; до 5 жовтня 2018 р. інформаційно-роз`яснювальну кампанію про заплановані заходи та неприпустимість допуску до роботи найманих працівників без оформлення з ними трудових відносин.

Відповідно до підпункту 8 пункту 5 Порядку №823 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є, зокрема, доручення Прем`єр-міністра України.

На підставі зазначеної норми Порядку №823 начальником Управління Держпраці у Полтавській області С.Щербак був виданий наказ №259П від 26.11.2019, яким доручено головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів А.Черкаській та Я.Ягодовській провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю у діяльності ФО-П ОСОБА_1 (а.с. 54-55).

З метою проведення інспекційного відвідування посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області на підставі направлення на проведення заходу державного контролю від 26.11.2019 №2159 (а.с. 56) 26.11.2019 був здійснений вихід за місцем здійснення підприємницької діяльності ФО-П ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

В ході інспекційного відвідування зафіксовані наступні обставини.

"...Під час візиту державних інспекторів, на робочому місці продавця знаходилась особа жіночої статі, яка здійснювала продаж товару магазину (здійснювала приготування кави, продаж кави, жуйок тощо). Зазначена особа вільно володіла асортиментом товару та ціною на товар. На прохання державного інспектора зазначена особа представилася ОСОБА_2 .

Під час спілкування гр. ОСОБА_2 повідомила, що в даному магазині знаходиться на підміні ФОП ОСОБА_1 , також зазначила, що іноді виходить на підміну на прохання ФОП.

Від надання письмових пояснень гр. ОСОБА_2 відмовилася.

ФОП ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях зазначив: "... здійснюю діяльність за адресою АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 . 26.11.2019 громадянка ОСОБА_2 знаходилась за адресою АДРЕСА_1 займалася прибиральними роботами.".

26.11.2019 ФОП ОСОБА_1 надано Договір про надання послуг б/н від 20.11.2019, укладений між ФОП ОСОБА_1 , в подальшому "Замовник", з однієї сторони та ОСОБА_2 , в подальшому "Виконавець", з другого боку.

Відповідно до п. 2.1 Договору "Виконавець" зобов`язується надати послуги "Замовнику", а саме: комплексного прибирання приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, 50 км.м. та АДРЕСА_2, 30 кв.м .

Також, 26.11.2019 ФОП ОСОБА_1 надано посадову інструкцію продавця продовольчих товарів ОСОБА_4 (трудовий договір б/н від 06.05.2016 укладений між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_4 ) Відповідно до абз. 2 п. 1.3 Посадової інструкції, продавець продовольчих товарів знає та застосовує у своїй діяльності асортимент, кваліфікацію, характеристику, харчову цінність товарів, терміни зберігання товарів даної групи, роздрібні ціни на товар. Згідно п. 2.8 Посадової інструкції продавець продовольчих товарів нарізає, зважує і упаковує товари, підраховує вартість покупки, перевіряє реквізити чека, видає покупку.

В ході проведення інспекційного відвідування документи щодо оформлення трудових з гр. ОСОБА_2 не надано.

Враховуючи вище викладене, гр. ОСОБА_2 була допущена 26.11.2019 ФОП ОСОБА_1 до роботи продавця без належного оформлення трудових відносин."

За результатами інспекційного відвідування був складений акт інспекційного відвідування від 09.12.2019 №ПЛ5791/168/АВ (а.с. 12-20), який ОСОБА_1 отримав того ж дня, зазначивши, що акт не відповідає дійсності.

Листом від 13.12.2019 №02-12/8493 начальник Управління С.Щербак повідомив ФО-П ОСОБА_1 про початок розгляду справи про накладення штрафу згідно зі ст. 265 КЗпП України (а.с. 65). Лист позивач отримав 20.12.2019, про що свідчить підпис в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 65, зі звороту).

20.01.2020 начальник Управління Щербак С.Л. виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ5754/168/АВ/П/ТД-ФС, якою ФО-П ОСОБА_1 за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України в частині допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням керівника, притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 125 190,00 грн на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (а.с. 67).

Не погодившись із правомірністю даної постанови, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд її скасувати як протиправну з огляду на притягнення його до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення, що повністю суперечить ст. 61 Конституції України. Іншою підставою для скасування постанови вважає неповідомлення ОСОБА_1 про початок розгляду справи про накладення штрафу.

Перевіряючи твердження позивача про факт порушення відповідачем Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, суд виходить з такого.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.07.2013 №509 (надалі - Порядок №509).

Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку №509 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

За приписами пункту 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно з пунктом 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Як встановив суд, листом від 13.12.2019 №02-12/8493 начальник Управління повідомив ФО-П ОСОБА_1 про отримання 11.12.2019 акту інспекційного відвідування від 09.12.2019 №ПЛ5754/168/АВ, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформленого працівника, що дає підстави для розгляду справи про накладення штрафу згідно зі ст. 265 КЗпП України у термін, визначений п. 3 Порядку №509 (а.с. 65).

Вказаний лист позивач отримав 20.12.2019, про що свідчить підпис останнього у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 65).

Таким чином, твердження позивача про порушення відповідачем норм Порядку №509 в частині неповідомлення ОСОБА_1 про отримання документів, і як наслідок про початок розгляду справи про накладення штрафу, суд визнає безпідставними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи щодо виявленого в ході інспекційного відвідування порушення та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Як встановлено судовим розглядом, підставою для прийняття оскаржуваної постанови слугував висновок відповідача про допущення гр. ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 КЗпП України.

Позиція відповідача про порушення ФО-П ОСОБА_1 вимог частини третьої статті 24 КЗпП України зводиться лише до виявленого під час проведення інспекційного відвідування факту допуску гр. ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин в приміщенні магазину, що належить позивачу за адресою: АДРЕСА_1 .

У свою чергу позивач надав копію постанови Київського районного суду м. Полтави від 21.01.2020 у справі №552/6879/19 за матеріалами адміністративної справи, що надійшли від Управління Держпраці у Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 41 КУпАП (фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) (а.с. 24).

Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 8 500,00 грн.

Постанова Київського районного суду м. Полтави від 21.01.2020 у справі №552/6879/19 набрала законної сили 01.02.2020.

Даною постановою суду зафіксовано факт визнання ОСОБА_1 своєї вини у судовому засіданні, у зв`язку з чим суд і дійшов висновку про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Крім того, факт допуску гр. ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин в приміщенні магазину підтверджується копією відеозапису фіксування ходу інспекційного відвідування, наданого відповідачем до відзиву.

Відтак, вину ОСОБА_1 у порушенні вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, диспозиція якої передбачає відповідальність, зокрема, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), суд визнає доведеною.

Виходячи з факту притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП, позивач у позовній заяві наголошував на тому, що застосування до ФО-П ОСОБА_1 ще й фінансових санкцій, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на підставі тієї ж постанови Управління від 20.01.2020 №ПЛ5754/168/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є нічим іншим, як подвійним притягненням до відповідальності за одне й те ж правопорушення, що суперечить імперативу статті 61 Конституції України.

Однак, суд не погоджується з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

У справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 КУпАП Конституційний Суд України у своєму Рішенні №7-рп/2001 від 30.05.2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначив, що визначення діянь, які є, зокрема адміністративними правопорушеннями, не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Суб`єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи. Закони, що не включені в установленому порядку до КУпАП, можуть встановлювати адміністративну відповідальність фізичних осіб. Вказані у статті 38 КУпАП строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства, оскільки вона визначає строки накладення адміністративних стягнень лише на громадян та посадових осіб.

У пункті 3 мотивувальної частини цього ж Рішення Суд зазначив, що у численних законодавчих актах, які встановлюють відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства у публічних сферах, у тому числі валютного та податкового, не дається прямої вказівки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про "фінансові санкції", "штрафи", "заходи впливу", "заходи впливу та санкції" тощо. Більше того, при встановленні у цих законодавчих актах відповідальності громадян і посадових осіб за правопорушення у зазначених сферах прямо вказується на її адміністративний характер та порядок притягнення до відповідальності саме таких осіб згідно з нормами КУпАП. Тому твердження суб`єкта права на конституційне звернення, що Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" прямо встановлює адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення валютного законодавства є непереконливим (абзац п`ятий).

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення зроблено аналіз генезису інституту адміністративної відповідальності, де зазначено, що певний період у правовій науці та законодавстві суб`єктами адміністративного проступку визнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Проте в умовах панування державної форми власності накладення штрафів на юридичних осіб втрачали будь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцільності визнання підприємств, установ та організацій суб`єктами адміністративної відповідальності, що знайшло нормативне закріплення в Указі Президії Верховної Ради Союзу РСР від 21.06.1961 "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" та аналогічному Указі Президії Верховної Ради Української РСР від 15.12.1961. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адміністративних штрафів на підприємства, установи та організації. Саме цю концепцію було реалізовано у прийнятому 07.12.1984 Кодексі Української РСР про адміністративні правопорушення, за яким суб`єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина Кодексу). Ця позиція законодавця залишилася незмінною, свідченням чого є численні доповнення, які вносились до КУпАП протягом усього часу його дії, в тому числі і Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 05.04.2001, метою прийняття якого було приведення Кодексу у відповідність з Конституцією і законами України. Законами про внесення змін до Загальної та Особливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались нові склади адміністративних правопорушень та адміністративні стягнення за них, суб`єктом відповідальності за ці правопорушення визнавались лише фізичні особи.

Тому припис частини третьої статті 2 КУпАП, згідно з яким "положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до Кодексу", стосується лише законів, що встановлюють адміністративну відповідальність фізичних осіб" (пункт 4 мотивувальної частини).

Тобто, вказаним Рішенням фактично встановлюється, що відповідальність юридичних осіб, визначена іншими, ніж КУпАП, законами України, не є адміністративною. Це самостійний вид відповідальності, хоча предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, і передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою.

Водночас зазначені висновки Конституційного Суду України слід брати до уваги з урахуванням змін з 2001 року чинного законодавства, зокрема й КУпАП.

Так, на момент прийняття зазначеного Рішення нормами КУпАП не передбачалася відповідальність юридичних осіб: відповідно до статті 27 КУпАП, чинного на той момент, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Натомість, згідно з положеннями цієї ж статті чинного КУпАП, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення (зміни внесені Законом України від 14.07.2015 №596-VIII у зв`язку з регулюванням відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, адміністративну відповідальність несе не правопорушник, а відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб).

І хоча наведене може розцінюватись як крок до зміни підходів в усвідомленні законодавцем правової природи адміністративної відповідальності, наявність у частині третій статті 265 КЗпП України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, підводить до логічного висновку про те, що ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним.

До того ж, за змістом частини другої статті 265 КЗпП України суб`єктами відповідальності за цією статтею є виключно юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю. Натомість суб`єктами адміністративної відповідальності за нормами КУпАП можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи; батьки (за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років); і в окремих випадках - юридичні особи.

Отже, накладення на юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюється поняттям "притягнення до адміністративної відповідальності".

Відтак, твердження позивача про порушення відповідачем імперативу статті 61 Конституції України в частині притягнення особи до відповідальності двічі за одне й те ж порушення суд визнає необґрунтованими та не приймає такі до уваги.

З огляду на встановлені обставини та норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд не знаходить ознак протиправності спірної постанови, у зв`язку з чим твердження сторони позивача протилежного змісту суд відкидає, як безпідставні.

Проте, суд не може залишити поза увагою останні законодавчі зміни в частині підходів до відповідальності за порушення правил оформлення трудових відносин, які сталися під час розгляду судом даної справи.

Так, Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-IX (набув чинності 02.02.2020), зокрема, внесено зміни до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України - абзац другий замінено двома новими абзацами.

Відповідно до абзаців другого та третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

- вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Метою таких змін, на переконання суду, є ліквідація економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу руйнування малого та середнього бізнесу в Україні у зв`язку із застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій.

Отже, відповідно до чинного на момент розгляду справи законодавства про працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вперше, в тому числі фізичною особою - підприємцем, яка використовує найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Тобто, законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що "за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.".

Таким чином, до ФО-П ОСОБА_1 за вперше вчинене правопорушення у вигляді фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) має бути застосовано попередження.

Враховуючи викладене, постанова Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.01.2020 №ПЛ5754/168/АВ/П/ПТ/ТД-ФС підлягає скасуванню у порядку застосування судом частини першої статті 58 Конституції України та Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-IX.

Скасування в такому порядку акту індивідуальної дії не передбачає визнання його протиправним.

Відтак, вимога позивача про визнання оскаржуваної постанови від 20.01.2020 №ПЛ5754/168/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами протиправною задоволенню не підлягає, оскільки, така прийнята відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

За викладених обставин, позов ФО-П ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Оскільки скасування нормативного акту індивідуальної дії в порядку застосування правила про зворотну дію закону в часі не передбачає відшкодування судових витрат, то підстави для їх розподілу в даному випадку відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.

Постанову начальника Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.01.2020 №ПЛ5754/168/АВ/П/ПТ/ТД-ФС скасувати.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень та пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Б. Супрун