Рішення № 89185807, 13.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2108/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша Володимира Миколайовича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2595 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини А2595 (далі - ВЧ А2595, відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини А2595 у відношенні до ОСОБА_1 , щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 01.08.2019 рік;

- стягнути з Військової частини А2595 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.08.2019 рік, з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців у сумі 126854,41 грн.;

- стягнути з Військової частини А2595 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Ухвалою від 17.03.2020 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. До 01.08.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України у ВЧ №2595. Проте, протягом січня 2016 - серпня 2018 років ВЧ А2595 протиправно, на переконання позивача, не виплачувалася йому індексація грошового забезпечення. У зв`язку з цим в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ВЧ із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення. Вказує, що зі свого боку ВЧ на вищенаведену заяву було надано лише довідки про доходи ОСОБА_1 за 2016 - 2018 роки. Іншими словами, ОСОБА_1 фактично було відмовлено у здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Позивач вважає, що така відповідь ВЧ щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення є протиправною і необґрунтованою. Позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

ВЧ А2595 надала відзив на позовну заяву (вх. №19102 від 09.04.2020). На спростування позовних вимог відповідач вказує, що ВЧ А2595 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України, а Законами України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про Державний бюджет України 2018 рік» виплата індексації не передбачалась. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Зазначено, що фінансування ВЧ А2595 з січня 2016 року по лютий 2018 року за цими статтями не здійснювалося, а тому грошове забезпечення, що виплачувалося позивачу не індексувалося (індексація не виплачувалася і не нараховувалася).

Позивач надав відповідь на відзив (вх. №20174 від 16.04.2020). Щодо заперечень відповідача зазначає, що оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитися від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у ВЧ А2595.

Наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 30.07.2019 №35-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з наказом командира ВЧ А2595 (по стройовій частині) від 01.08.2019 №166 з 01.08.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, в тому числі з котлового харчування по загальновійськовій нормі (обід) з 02.08.2019.

З Довідок про доходи ОСОБА_1 від 18.12.2019 №№278, 279, 280 вбачається, що в період служби з січня 2016 по листопад 2018 вбачається, що позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Тобто, станом на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини - 01.08.2019, з ним не було проведено усіх розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, а також вважаючи що йому з березня 2018 року по серпень 2019 року нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося без урахування фіксованої величини індексації, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу з січня 2016 року по листопад 2019 року не виплачувалась індексація його грошового забезпечення.

При цьому, як слідує з матеріалів справи підставами для невиплати індексації грошового забезпечення позивача за вищевказаний період зазначено:

- за період з січня 2016 року по лютий 2018 року - відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, у зв`язку з чим відповідач індексацію грошового забезпечення не проводив;

- за період з березня 2018 року по листопад 2018 року - у зв`язку зі збільшенням розміру посадових окладів усіх категорій військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки індексація грошового забезпечення провадиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. З огляду на те, що величина індексу споживчих цін у квітні - грудні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не провадилась.

Відповідач крім того зазначає, що вже в грудні 2018 року індекс споживчих цін перевищив 103%, що стало підставою для виплати особовому складу індексації.

Надаючи оцінку наведеним підставам для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, суд вважає за доцільно зазначити наступне наступне.

Стосовно невиплати індексації за період з січня 2016 року по лютий 2018 року то суд керується таким.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина 6 статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Також, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2018 року є на переконання суду не обґрунтованими.

Стосовно посилань відповідача на вказівки директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України та роз`яснення Міністерства соціальної політики України, суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки такі не є нормативно-правовими актами, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який відповідно має вищу юридичну силу.

Щодо невиплати відповідачем індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року по листопад 2018 року суд зазначає таке.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Дана постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2015 по 31.12.2018, починаючи з березня 2018 року посадовий оклад позивача збільшився та становив 3260,00 грн. (до березня 2018 року посадовий оклад позивача становив 760,00 грн.).

Відповідно до абзацу першого пункту п`ятого Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, враховуючи норми пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення у зв`язку з підвищенням посадового окладу позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення йому не нараховується.

Разом з тим, згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року по листопад 2018 року не було.

За таких обставин, за період з березня 2018 року по грудень 2018 року грошове забезпечення позивача індексації не підлягає.

З огляду на наведене, суд не встановив протиправності дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по листопад 2018 року, оскільки у вказаний період у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

При цьому у позовній заяві, ОСОБА_1 просить стягнути індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.08.2019 рік.

Як вбачається з матеріалів справи та позивачем не спростовано, за період з 01.01.2016 року по 01.08.2019 рік, починаючи з грудня 2018 року по серпень 2019 року позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація його грошового забезпечення.

Таким чином, за період з 01.12.2018 по 01.08.2019 відповідач нараховував та виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, а тому такі його дії за вказаний період у спірних правовідносинах не можуть бути оцінені судом як протиправні.

При цьому, суд критично ставиться до доводів позивача про те, що згідно проведеного розрахунку величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року становила 253,3%, а сума нарахованої індексації - 4463,15 грн., у зв`язку з чим нарахування індексації за період з березня 2018 року по серпень 2019 року здійснювалося відповідно до законодавства, проте без урахування фіксованої величини індексації у сумі 2530,84 грн., оскільки наявний у матеріалах справи розрахунок індексації за січень 2016 - серпень 2019 року старшого прапорщика ОСОБА_1 (джерела інформації: 1.БУХГАЛТЕР.ua; 2.БУХГАЛТЕР com.ua; 3. Зарплата@online.) не може вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження вказаної обставини, позаяк несе лише інформативний характер. Тобто з долученого розрахунку вбачається, що він сформований позивачем за допомогою відповідної програми, з внесенням до неї для проведення відповідного обрахунку суми індексації того базового місяця індексації та тієї суми, що підлягає індексуванню, які на думку позивача, повинні бути застосовані у даному випадку.

Разом з тим вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.08.2019 рік, з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців у сумі 126854,41 грн. задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому, суд зазначає, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а тому вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача встановити базові місяці для обчислення індексації не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача є протиправними саме за період з січня 2016 року по листопад 2018 року, оскільки саме в межах цього періоду відповідачем безпідставно, за відсутності до цього правових підстав не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення позивача є , а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в цій частині.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.

Сукупно беручи до уваги вищенаведене, суд прийшов до висновку підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині, а отже позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7000 гривень витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме: витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.

Згідно акту виконаних робіт від 03.03.2020 розрахунок витрат на правничу допомогу здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість години - 1000 грн., (7 год.х1000 грн.=7000 грн.). Сума до оплати за виконану роботу становить 7000 грн.

Щодо розрахованої суми суд зазначає, що дана адміністративна справа згідно положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.

Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год., оформлення заяви від імені Клієнта у ВЧ А2595 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення та адвокатського запиту - 1 год., опрацювання нормативно - правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення - 1 год., пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців - 1 год., здійснення математичних розрахунків індексації грошового забезпечення клієнта - 1.5 год., складання позовної заяви - 2 год. суд вважає завищеним, з огляду, зокрема, на те, що правова позиція щодо предмету позову у даній справі висловлена Верховним Судом у постанові від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, при цьому ні заявлена заява від імені Клієнта, ні адвокатський запит до матеріалів справи не долучено.

За таких обставин на думку суду, враховуючи вищевикладене, та, зважаючи на те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 7000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 2000 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А2595 у відношенні до ОСОБА_1 , щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А2595 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини А2595 (80600, Львівська область, м. Броди, вул. Храпая, 1; ЄДРПОУ 07567158) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя В.М. Сакалош