Рішення № 89185748, 13.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/2729/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини Т 0110 Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини Т 0110 Міністерства оборони України, в якому просить суд стягнути з Військової частини Т 0110 Міністерства оборони на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.11.2019 по 26.03.2020 в сумі 87249,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом Голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 10.10.2019 № 58 позивача звільнено з військової служби у запас Збройних сил України, у зв`язку із закінченням строку контракту. Наказом командира Військової частини Т0110 від 01.11.2019 № 89 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення. Проте, станом на день звільнення позивачу не виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно, відтак позивач звернувся із позовом до суду. Згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду визнано протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі, зобов`язано Військову частину Т0110 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки №24/4 від 01.11.2019. Відповідач виконав рішення суду та перерахував на картковий рахунок грошові кошти двома платежами: 11.03.2020 - 29650,78 грн, 27.03.2020 - 6609,86 грн. Таким чином, вказує, що позивач має право на стягнення середнього заробітку з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.11.2019 по 26.03.2020 в сумі 87249,86 грн.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 06.05.2020 (вх. № 22831). Зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Вина відповідача у не виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відсутня, що виключає відповідальність передбачену ст. 117 КЗпП України, оскільки виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік. Окрім того, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

06.05.2020 представник відповідача подав клопотання (вх. № 22834), в якому просить у разі якщо суд прийде до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України, врахувати висновки про застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц та стягнути суму середнього заробітку в розмірі ймовірних приблизних майнових витрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити (розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя) на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за листопад 2019 року - березень 2020 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Наказом Голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 10.10.2019 № 58 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних сил України відповідно до пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини Т 0110 від 01.11.2019 № 89 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Червоноградського МВК Львівської області.

30.08.2019 ОСОБА_1 подав рапорт до Військової частини Т0110, в якому останній у зв`язку із звільненням з військової служби просив командування військової частини виплати йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.

01.11.2019 військовою частиною видано позивачу довідку №24/4 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 .

Однак, така грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.

02.12.2019 Військовою частиною Т0110 надано відповідь на звернення позивача щодо грошової компенсації за неотримане речове майно, у якій зазначено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених на відповідний рік. Залишок грошових коштів на виплату такої компенсації станом на 01.11.2019 складає 0 гривень 00 копійок. Відтак, виплата даної грошової компенсації за неотримане речове майно у поточному році (2019 р.) - є неможливою.

Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації за неотримане речове майно протиправною, звернувся із позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.007020 від 21.01.2020, з врахуванням ухвали про виправлення описки у судовому рішення від 19.02.2020, позов задоволено повністю; визнано протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі; зобов`язано Військову частину Т0110 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019, що належить до видачі в розмірі 36721,46 грн.

Вказане рішення та ухвала набрали законної сили.

Згідно з виписками з карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач виплатив ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019, що належить до видачі в розмірі 36721,46 грн двома платежами: 11.03.2020 на суму 29560,78 грн, 27.03.2020 на суму 14830,02 грн.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день день виключення із списків, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Військової частини Т 0110 Міністерства оборони середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон України № 2011-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Разом з тим, суд звертає увагу, що частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що 01.11.2019 військовою частиною видано позивачу довідку №24/4 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 . Однак, така грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.

Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації за неотримане речове майно протиправною, звернувся із цим позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.007020 від 21.01.2020, з врахуванням ухвали про виправлення описки у судовому рішення від 19.02.2020 позов задоволено повністю; визнано протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі; зобов`язано Військову частину Т0110 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019, що належить до видачі в розмірі 36721,46 грн.

Згідно з виписками з карткового рахунку ОСОБА_1 відповідач виплатив ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки № 24/4 від 01.11.2019, що належить до видачі в розмірі 36721,46 грн двома платежами: 11.03.2020 на суму 29560,78 грн, 27.03.2020 на суму 14830,02 грн.

Суд зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.

З огляду на наведене, відсутні правові підстави для застосування до Військової частини Т 0110 Міністерства оборони України відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки до дня фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція щодо незастосування ст.117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження належних при звільненні виплат, викладена Верховним Судом у постановах від 27.06.2018 (справа №810/1543/17), від 10.04.2019 (справа №823/1919/16), від 18.11.2019 (справа №0940/1532/18), від 28.01.2020 (справа № 822/2663/15), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Окрім того, вказана позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адмністративного суду від 30.03.2020 у справі № 1.380.2019.003696 (справа № 857/14053/19).

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку про наявність у цій справі спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, а відтак позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.11.2019 по 26.03.2020 в сумі 87249,86 грн. в розумінні статті 117 КЗпП України є безпідставними. Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не оґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати, зокрема, витрати позивача на професійну правову допомогу, відповідно до ст. 139 КАС України не стягуються.

Керуючись статтями 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини Т 0110 Міністерства оборони України (вул. Листопадового Чину, 10, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 33252672) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 13.05.2020.

Суддя Костецький Н.В.