Рішення № 89185723, 12.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 року м. Київ № 826/8888/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурорапровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить:

- визнати, що рішення відповідача від 19.05.2016 №05/2-14050-10 не містить об`єктивної та всебічної перевірки та вирішення по суті факту заяви позивача від 28.04.2016 щодо зробленого суддею зауваження представнику Генеральної прокуратури України щодо його поведінки у судовому засіданні 28.04.2016, а тому, на думку позивача, має місце протиправна бездіяльність;

- визнати дії відповідача, що суперечать приписам п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» щодо їх права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву цього громадянина такими, що порушують право громадянина на означене право, а тому - протиправними;

- визнати лист відповідача від 19.05.2016 №05/2-14050-10 необґрунтованим, а тому - протиправним;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.05.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2016 у справі №826/8888/16, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №826/8888/16 (адміністративне провадження №К/9901/29402/18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вказані вище рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а матеріали даної справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що суди попередніх інстанцій не надали будь-якої правової оцінки та залишили поза увагою питання забезпечення відповідачем гарантованого ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» права позивача особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу, не дослідили механізму реалізації даного права, в результаті чого дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2019 адміністративну справу №826/8888/16 прийнято до свого провадження суддею Скочок Т.О., призначено останню до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у листі-відповіді відповідача на звернення ОСОБА_1 відсутні результати перевірки наведеного останнім факту, а відповідь надана не по суті звернення. Крім того, відповідачем безпідставно відмовлено заявнику у реалізації останнім права бути присутнім при розгляді його звернення.

11.03.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що під час розгляду звернення позивача останнє перевірено з витребовуванням технічного запису судового засідання в адміністративній справі №826/5202/16. Отже, як наголошено представником відповідача, під час розгляду звернення ОСОБА_1 безпосередньо досліджено усі події, які фактично відбулись у відповідному судовому засіданні. Натомість, була відсутня необхідність в участі заявника (позивача) під час розгляду звернення останнього. При цьому, за твердженням представника відповідача, зміст положень Закону України «Про звернення громадян» в частині права заявника бути присутнім під час розгляду звернення та особисто викладати аргументи особі, що перевіряє звернення, не є абсолютним та залежить від певних умов та обставин, зокрема, може бути реалізовано особою на власний розсуд у відповідності до його волі та бажання, однак лише у разі, якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає відповідне звернення за умови якщо такий порядок розгляду передбачено законодавством. Натомість, положення Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 27.12.2014 №9нг, не передбачено розгляду звернень на засіданнях, колегіально або в інший спосіб, який би давав можливість заявникові бути присутнім під час розгляду звернення останнього, з урахуванням того, що станом на момент розгляду даної справи судом питання щодо притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності відноситься до компетенції Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Слід також зазначити, що при вирішенні даної справи суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру», утому числі, шляхом заміни слів «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора».

При цьому, п.п. 3, 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 №351, опублікованого у газеті «Голос України» 23.12.2019, визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.

При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Відповідно, у даному випадку не мало місце правонаступництво Офісом Генерального прокурора за Генеральною прокуратурою України, оскільки відбулась лише зміна назви державного органу з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Таким чином, у межах спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заміни сторони її правонаступником. Проте, судом уточнюється найменування відповідача у справі, а саме: Офіс Генерального прокурора (надалі також - відповідач).

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 скеровано на адресу Генеральної прокуратури України скаргу від 28.04.2016 (за вх. №83 від 28.04.2016), в якій останній просив з`ясувати обставини порушення працівником Генеральної прокуратури України під час судового засідання 28.04.2016 у справі №826/5202/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною відповіді, зобов`язання вчинити дії в Окружному адміністративному суді м. Києва, притягнути вказаного працівника до відповідальності, дозволити позивачу особисто викласти аргументи особі, що перевірятиме дану скаргу.

Листом від 19.05.2016 №05/2-14050-10 Генеральною прокуратурою України серед іншого повідомлено ОСОБА_1 про те, що представник Генеральної прокуратури України у справі діяв на підставі довіреності керівника з використанням прав, передбачених ст.ст. 49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України. Засоби процесуального примусу, передбачені ст. 269 Кодексу адміністративного судочинства України, до нього судом не застосовувались, будь-яких листів та рішень суду щодо неналежної поведінки представника до Генеральної прокуратури України не надходило. Також у даному листі зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2016 у згаданій справі у задоволенні позову відмовлено повністю. Підстав для ініціювання питання про притягнення до відповідальності представника Генеральної прокуратури України не встановлено. Щодо розгляду звернення за особистою участю заявника повідомлено, що згідно зі ст.ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», особа може бути запрошеною до вирішення її заяви чи скарги лише у випадку проведення засідання, тобто колегіального розгляду. В інших випадках розгляд звернення проводиться без обов`язкового виклику і присутності заявника.

Вважаючи таку відповідь необґрунтованою, а власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, є Закон України «Про звернення громадян».

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян»).

Приписами ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Вказане узгоджується з положеннями ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», у силу яких органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев`ятої цієї статті.

Так, зі змісту мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №826/8888/16 зазначено, що судами попередніх інстанцій встановлено, що під час розгляду звернення позивача відповідачем безпосередньо досліджено події, які фактично відбулися в судовому засіданні шляхом перевірки відомостей технічного запису судового засідання від 28.04.2016 у справі №826/5202/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України.

За результатами оцінки встановлених обставин, орган, який вирішував подану позивачем скаргу, дійшов висновку про відсутність підстав для ініціювання питання про притягнення до відповідальності працівника Генеральної прокуратури України.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк повідомлено про результати розгляду його звернення, роз`яснено право на апеляційне оскарження судового рішення та право у разі незгоди на оскарження цієї відповіді вищестоящому керівнику або до суду.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновків, що відповідач в повній мірі виконав вимоги Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення позивача.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не надали будь-якої правової оцінки та залишили поза увагою питання забезпечення відповідачем гарантованого ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» права позивача особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу, не дослідили механізму реалізації даного права, в результаті чого дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відтак, з урахуванням позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 24.01.2019 у справі №826/8888/16, під час нового розгляду даної справи судом першої інстанції підлягає встановленню питання забезпечення відповідачем гарантованого ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» права позивача особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу.

Так, у листі від 19.05.2016 №05/2-14050-10 Генеральною прокуратурою України з посиланням на ст.ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» зазначено про те, що особа може бути запрошеною до вирішення її заяви чи скарги лише у випадку проведення засідання, тобто колегіального розгляду, а в інших випадках розгляд звернення проводиться без обов`язкового виклику і присутності заявника. Крім того, у відзиві представником відповідача наголошено, що положеннями Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 27.12.2014 №9нг, не передбачено розгляду звернень на засіданнях, колегіально або в інший спосіб, який би давав можливість заявникові бути присутнім під час розгляду звернення останнього.

З приводу викладеного суд звертає увагу, що розділом 8 Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 27.12.2014 №9нг (надалі - Інструкція, чинна станом на момент виникнення спірних правовідносин), визначено організацію особистого прийому в органах прокуратури

У той же час, суд зазначає, що розділом 8 Інструкції визначена організація особистого прийому в органах прокуратури.

При цьому, відповідно до п. 8.1 Інструкції, у Генеральній прокуратурі України особистий прийом громадян забезпечується управлінням організації прийому громадян та розгляду звернень у день їх звернення. За наявності підстав організовується прийом громадян працівниками структурних підрозділів та керівництвом Генеральної прокуратури України.

Особистий прийом керівництвом Генеральної прокуратури України здійснюється згідно із затвердженим Генеральним прокурором України графіком та встановленим порядком (п. 8.2 Інструкції).

З аналізу викладеного вбачається, що Інструкцією, чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено особистий прийом громадян з метою розгляду звернень останніх. При цьому, у силу наведених положень Закону України «Про звернення громадян» та Інструкції не передбачено такого розгляду виключно на засіданнях та/або колегіально.

На підстав викладеного суд виходить з того, що відповідачем безпідставно відмовлено у реалізації права позивача, передбаченого положеннями ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу.

Отже, дії Генеральної прокуратури України щодо не забезпечення ОСОБА_1 правом на особисте викладення аргументів особі, що перевіряла скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2016 (за вх. №83 від 28.04.2016), є протиправними, як наслідок, Офіс Генерального прокурора слід зобов`язати повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2016 (за вх. №83 від 28.04.2016), з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.

Щодо решти позовних вимог суд звертає увагу, що лист Генеральної прокуратури України від 19.05.2016 №05/2-14050-10 не є рішенням у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, відтак, не підлягає визнанню протиправним та/або скасуванню. Натомість, питання щодо об`єктивної та всебічної перевірки та вирішення по суті факту заяви позивача від 28.04.2016 наразі є передчасним, з огляду на зобов`язання Офісу Генерального прокурора повторно розглянути відповідну заяву (скаргу).

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП відомості у матеріалах справи відсутні, адреса: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо не забезпечення ОСОБА_1 правом на особисте викладення аргументів особі, що перевіряла скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2016 (за вх. №83 від 28.04.2016).

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 28.04.2016 (за вх. №83 від 28.04.2016), з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок