Рішення № 89184295, 13.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року Справа № 160/2825/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу

(недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

12.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Кам`янського управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 16.11.2018 року №Ф-850-55 на суму 8 075,54 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10.02.2020 року №Ф-850-55 на суму 21 549,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 01.12.2017 року по 24.01.2020 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте підприємницької діяльності фактично не здійснювала та жодних доходів не отримувала, при цьому, із серпня 2015 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 29.10.2018 року по дату звернення до суду є найманим працівником за трудовими договорами, із заробітної плати якого роботодавцями сплачувався єдиний соціальний внесок.

08.04.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

17.04.2020 року від представника позивача надійшли копія довідки про трудовий та страховий стаж позивача та копія довідки за формою ОК-5 від 16.04.2020 року.

04.05.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного позову, оскільки позивач, незалежно від того, чи здійснювалась ним підприємницька діяльність, зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок в розмірі мінімального страхового внеску. Також, зазначив що посилання на те, що роботодавцями позивача, протягом періоду, за який винесено спірні вимоги, сплачувався єдиний соціальний внесок, є необґрунтованими, оскільки види діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця не співпадають.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 01.12.2017 року по 24.01.2020 року ОСОБА_1 перебувала на обліку доходів і зборів, як фізична особа-підприємець.

У зв`язку із наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску:

- 16.11.2018 року Кам`янським управлінням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-850-55 про сплату боргу (недоїмки) на суму 8075,54 грн. за період 2017 року та 1-3 квартали 2018 року;

- 10.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, яке є правонаступником Кам`янського управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-850-55 на суму 21 549,44 грн., яка включила суму узгодженої та не погашеної недоїмки за попередньою вимогою у розмірі 8075,54 грн. та нарахування за період з 4 кварталу 2018 року по 4 квартал 2019 року.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.01.2020 року становить 21 549,44 грн.

Разом з тим, із серпня 2015 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 29.10.2018 року по 31.03.2019 року працювала на посаді оператора заправних станцій структурного підрозділу «Автозаправна станція №04-05 «Криворізька» ТОВ «ЦЕНТУРІОН-ДІСТРІБЮШН», також, з 01.04.2019 року по дату звернення до суду із даним позовом працювала на посаді оператора заправних станцій структурного підрозділу «Автозаправна станція №04-05 «Криворізька» ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ»

З огляду на те що, протягом періоду, за який винесені спірні вимоги єдиний соціальний внесок сплачений за позивача відповідним органом соціального захисту населення та роботодавцями позивача, вищевказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач вважає протиправними та звернувся до суду з цим позовом про їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимог з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2019 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та була найманим працівником, а її роботодавці сплачували за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Закономвизначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та у постанові від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18).

Як вбачається із трудової книжки позивача та індивідуальних відомостей про застраховану особу, зазначених в довідці форми ОК-5 від 16.04.2020 р., роботодавцями ОСОБА_1 : Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТУРІОН-ДІСТРІБЮШИН" (код ЄДРПОУ- 41048714) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ" сплачено страхові внески за позивача за період з 29.10.2018 року по 31.12.2019 року.

Також, матеріали вказаної довідки свідчать про те, що, Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ- 03192365) сплачено страхові внески за позивача за період з 01.01.2017 року по 23.08.2018 року, протягом якого ОСОБА_1 одержувала допомогу по догляду за дитиною віком до трьох років.

Згідно абзаців 7 та 12 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.

Як передбачено абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абз. 7 п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Крім того, відповідно до ч.1 с. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Головним управління ДПС у Дніпропетровській області у відзиві на позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим, відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТУРІОН-ДІСТРІБЮШИН", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ" та Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховували та сплачували управління соціального захисту населення та роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

У даному випадку, врахування та прийняття позиції податкового органу призвело б до подвійного стягнення з позивача ЄСВ, що суперечить вимогам законодавства та положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А N 98).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ під час винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) не дотримано критерій "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску управлінням соціального захисту населення та роботодавцями позивача.

Разом з тим, судом встановлено, що оскаржувані вимоги винесені у зв`язку із наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017-2019 роки, проте, єдиний соціальний внесок сплачено за позивача за періоди з 01.01.2017 року по 23.08.2018 року та з 29.10.2018 року по 31.12.2019 року.

Таким чином, за період з 24.08.2018 року по 28.10.2018 року єдиний соціальний внесок за позивача сплачено не було.

Таким чином, з огляду на положення п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, позивач був зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного соціального внеску за вказаний період не меншу за розмір мінімального страхового внеску, який у 2018 році становив 819,06 грн. в місяць.

Згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Проаналізувавши індивідуальні відомості про застраховану особу, зазначені в довідці форми ОК-5 від 16.04.2020 р. судом встановлено, що у 2018 році позивачем не сплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 1822,20 грн.

На підставі вищевикладеного, оскільки вимога №Ф-850-55У від 16.11.2018 року, винесена за 2017 рік та 3 квартали 2018 року, а вимога №Ф-850-55 від 10.02.2020 року включає нарахування суми узгодженої та не погашеної недоїмки за попередньою вимогою та нарахування за період з 4 кварталу 2018 по 4 квартал 2019 року, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки): №Ф-850-55У від 16.11.2018 року - повністю, №Ф-850-55 від 10.02.2020 року - в частині недоїмки у розмірі 19 727,24 грн.

У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем частково доведено правомірність прийнятих вимог про сплату боргу (недоїмки), а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №13 від 11.03.2020 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 420,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), винесену Кам`янським управлінням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 16.11.2018 року №Ф-850-55 на суму 8 075,54 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 10.02.2020 року №Ф-850-55 в частині недоїмки у розмірі 19 727,24 грн. (дев`ятнадцять тисяч сімсот двадцять сім гривень двадцять чотири копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв