Рішення № 89182015, 13.05.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 травня 2020 року Справа № 903/179/20

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/179/20 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" до фізичної особи-підприємця Сидорука Василя Антоновича про стягнення 9201,89 грн.,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" надіслало на адресу суду позов до фізичної особи-підприємця Сидорука Василя Антоновича про стягнення 9201,89 грн.

Заява обґрунтована тим, що зобов`язання відповідача по оплаті за відшкодування витрат Балансоутримувачу є позадоговірним, оскільки витрати, що понесені балансоутримувачем отримані відповідачем за рахунок іншої особи (ВСП "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" АТ "Українська залізниця"), а самі послуги щодо утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат та понесених витрат з оплати комунальних послуг отримані за відсутності для цього правових підстав, оскільки дані послуги надавалися відповідачу за відсутністю укладеного договору з позивачем.

Ухвалою суду від 13.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду отримав 16.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4200200811523.

Строк для подання відзиву - до 31.03.2020 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (орендар) та підприємцем Сидоруком В.А. укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №515 (а.с.21-24).

02.07.2014 між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця» в особі начальника відокремленого підрозділу «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3» Галько Павлом Богдановичем (надалі - Балансоутримувач) та фізичною особою-підприємцем Сидорук Василем Антоновичем (далі - Орендар) укладено Договір № 87/БУ-З про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат та понесених витрат з оплати комунальних послуг (до основного Договору оренди нерухомого майна № 515 від 04.12.2009) (далі - Договір, а.с.26).

Відповідно до п.1.1 Договору, балансоутримувач здійснює утримання окремого індивідуально визначеного нерухомого майна, нежитлового приміщення будівлі гаража з господарськими будівлями станції Ковель, що розташована за адресою: Волинська область м. Ковель, вул. О. Олеся, 19 і перебуває на балансі відокремленого підрозділу «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3 загальною площею 488,7 м. кв., з естакадою 20,2 м. кв. та парканом 240,3 м. кв., а також утримання прилеглої території, а Орендар відшкодовує витрати Балансоутримувача на амортизаційні відрахування, витрати ра сплату податку на землю, експлуатаційні витрати та комунальні послуги пропорційно до займаної ним площі.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що понесені балансоутримувачем щомісячні витрати по утриманню приміщення, зайнятого Орендарем вартість наданих послуг, відображаються в розрахунку понесених витрат та наданих послуг, який до 20 числа кожного місяця разом направляється Орендарю поштовим зв`язком для оплати.

Оплата згідно актів виконаних робіт Орендарем проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Балансоутримувача протягом 10 днів місяця з дня отримання рахунків (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору, строк дії даного договору починається з моменту дії договору оренди державного майна № 515 від 04.12.2009 та діє протягом терміну дії основного договору оренди.

Додатковим договором № 1 до Договору від 01.09.2016, № 2 від 18.07.2017 внесено зміни до Договору та зазначено, що стороною договору є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі начальника виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та заступника начальника виробничого підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.28-30).

Відповідно до додаткового договору до договору оренди нерухомого майна від 04.12.2009 № 515 (а.с.25), у розділ 10 «Строк чинності, умови зміни та припинення Договору» пункт 10.1 викладено в наступній редакції «Цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно». Тобто, термін дії як основного договору оренди нерухомого майна від 04.12.2009 № 515, так, відповідно і Договору № 87/БУ-З про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат та понесених витрат з оплати комунальних послуг закінчився 30 червня 2018 року.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), наказу № 362 від 22.05.2017 «Про деякі питання діяльності ПАТ «Укрзалізниця», наказу № 7 від 20.06.2017 «Про введення в дію положення про виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» виробничий структурний підрозділ «Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 01.07.2017 реорганізовано шляхом приєднання у виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Цензор будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у складі юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 «Юридичний статус підрозділу» «Положення про виробничий структурний підрозділ «Рівненсько - Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Положення, а.с.10 на звороті - 13), затвердженого наказом філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця» від 19.07.2019 за № 167 (а.с.10), виробничий структурний підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця» є виробничим структурним підрозділом філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія) входить до її складу, знаходиться у виробничому та адміністративному підпорядкуванні Філії та функціонального структурного підрозділу «Львівська дирекція» філії та діє від імені Товариства. Підрозділ не має статусу юридичної особи або відокремленого підрозділу Товариства, не підлягає державній реєстрації та здійснює делеговані Товариством, Філією та Дирекцією повноваження відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Філії.

Згідно з п. 7.1.4 Положення про виробничий структурний підрозділ «Рівненсько- Тернопільське територіальне управління» філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця», підрозділ має право в інтересах Товариства, за дорученням Філії та Дирекції, в межах наданих Товариством та Філією повноважень, встановлених цим Положенням, Положенням про Філію, Положенням про Дирекцію, Статутом Товариства, рішеннями органів Товариства відповідно до встановленого у Товаристві порядку вчиняти дії, необхідні для здійснення Підрозділом фінансово-господарської діяльності, а саме: представляти інтереси Товариства, філії та усіх без виключення її- структурних (функціональних та виробничих) підрозділів у судах усіх інстанцій та юрисдикцій, в тому числі в судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах, вести претензійно-позовну роботу, пов`язану з виконанням судових рішень та інших виконавчих документів (а.с.13 на звороті).

В пункті 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.6-7), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 зазначено, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 № 938 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця», затверджено нову редакцію статуту товариства.

Як слідує з матеріалів справи, на момент подання позовної заяви, майно перебуває на балансі виробничого структурного підрозділу «Рівненсько - Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.12.2008 (а.с.36), витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 21935411,(а.с.37)), витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 14401406, а.с.38)), свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.04.20017 (а.с.39), свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.12.2008 (а.с. 40) та витягу Зведеного переліку майна ДТГО «Львівська залізниця», що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого Міністром інфраструктури України А.М. Пивоварським від 18.08.2015 (а.с.41-42)), власником нерухомого майна - будівлі гаража з господарськими будівлями загальною площею 488,7 кв. м. з естакадою (20,2 кв. м.) та парканом (240,3 кв.м.) залізничної станції Ковель, що знаходиться за адресою: м. Ковель вул. О.Олеся, 19, є ПАТ «Укрзалізниця».

Позивач повідомляв відповідача по справі листом від 27.04.2018 (а.с.31) про те, що термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018, майно необхідно повернути балансоутримувачу шляхом підписання акту приймання-передачі. Вказаний лист відповідач отримав 28.05.2018, що підтверджується підписом ФОП Сидорук В.А. в реєстрі вручення орендарям заяви про припинення дії договорів оренди (а.с.32).

Однак, Відповідач надалі продовжує користуватися орендованим майном, майно не повернув, акт приймання передачі не надав, що підтверджується актом обстеження нерухомого майна від 09.08.2018 (а.с.33).

Як слідує з доводів позивача та матеріалів справи, відповідачу по справі було виставлено наступні рахунки № 441 від 31.03.2019 на суму 4600,94 грн., №1041 від 27.06.2019 на суму 4 600,94 грн., №1632 від 30.09.2019 на суму 4 600,94 грн., №868/2197 від 28.12.2019 на суму 4 600,94 грн. (а.с.46, 48, 50, 52).

Відповідач частково здійснив оплату даних послуг на суму 9201,88 грн. (по рахунку № 441 від 31.03.2019, №1632 від 30.09.2019), що підтверджується випискою з банку за 03.04.2019 та за 26.09.2019 (а.с.44, 45).

Таким чином, сума заборгованості ФОП Сидорук В.А. перед Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» становить 9201,89 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що зобов`язання Відповідача по оплаті за відшкодування витрат Балансоутримувачу є позадоговірним, оскільки дані витрати, що понесені Балансоутримувачем, отримані відповідачем за рахунок іншої особи (ВСП «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця»), а самі послуги щодо утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат та понесених витрат з оплати комунальних послуг отримані за відсутністю для цього правових підстав, оскільки дані послуги надавалися відповідачу за відсутністю укладеного договору з позивачем (закінчився строк дії договору).

Таким чином, враховуючи, що позивачем починаючи з березня 2019 по грудень 2019 здійснено нарахування по відшкодуванню земельного податку, згідно виставлених рахунків, що додаються, відшкодування витрат здійснювалося після закінчення строку дії договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат №87/БУ-З від 02.07.2014 та понесених витрат з оплати комунальних послуг, станом на дату розгляду справи договір не укладений, сума заборгованості не сплачена.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язала повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 9201,89 грн.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Сидорук Василя Антоновича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (одержувач коштів: виробничий структурний підрозділ «Рівненсько- Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» ІВАN № НОМЕР_2 , МФО 322669 Філія Головного управління по АТ Ощадбанк м. Київ, код ЄДРПОУ 41149437, податковий номер: 400758126555) - заборгованість в сумі 9201,89 грн. (дев`ять тисяч двісті одна грн. 89 коп.) та 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар