Рішення № 89178497, 26.02.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3051/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Рябцовій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

26 січня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , згідно вимог якого останній просив, з урахуванням збільшення та зменшення позовних вимог, стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 34047020, адреса місцезнаходження 01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 36-Б) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2 097 дол. США (дві тисячі дев`яносто сім) 76 центів, з яких 1601 дол. США. 44 центи безпідставно збережені грошові кошти та 496 дол. США 32 центи відсотки за користування грошовими коштами та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що 24 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 182-0201001/ФКВ-08.

Відповідно до умов Договору, Позикодавець надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 90 000 доларів США 00 центів з розрахунку 14,3 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 24 січня 2008 року по 23 січня 2023 року.

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувалося порукою, відповідно до укладеного Договору поруки № 182 - 0201001/ZФПОР-08 від 24 січня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 (поручитель) та ОСОБА_1 (боржник), згідно з яким поручитель поручаються перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 182 -0201001/ФКВ - 08 від 24 січня 2008 року.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь AT «Дельта Банку», відповідно до п. 4. 1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, Укрпромбанк передає ( відступає ) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора ( стає новим кредитором ) у зазначених зобов`язаннях, а згідно з п. 4. 2 внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку прав вимоги до боржників, Дельта Банку переходить ( відступається ) право вимагати (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Таким чином, ПАТ « Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 182 - 0201001 / ФКВ - 08 від 24 січня 2008 року.

Позивач зазначає, що він протягом всього часу дії договору належним чином виконував свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів, разом з тим, у липні 2018 року він дізнався про наявність заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 753/16403/15-ц за позовом Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даним рішенням позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" були задоволені в повному обсязі та стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 101 812,86 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 96960,80 грн., сума заборгованості за відсотками - 4852,06 грн. Дане рішення набрало законної сили 28.12.2015.

Отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження № 56693067 та інформацію про рахунок для сплати заборгованості по виконавчому провадженні від приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Бердар Миколи Миколайовича, позивач в добровільному порядку виконував вищенаведене рішення суду та сплатив грошові кошти в розмірі 113 036,60 грн. (включаючи основну винагороду приватного виконавця в розмірі 10 181,27 грн. та витрати на виконавче провадження в розмірі 269,00 грн.).

У зв`язку з повним виконанням рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року, виконавче провадження № 56693067 на даний час завершено. Однак, на звернення позивача, відповідач не надав останньому довідку про відсутність заборгованості по кредитному договору №182-0201001/ФКВ від 24 січня 2008 року.

Зі змісту даного рішення вбачається, що сума боргу розрахована та відповідно стягнута за рішенням суду станом на 31 серпня 2015 року. У розрахунку заборгованості, наданого відповідачем, а саме: в графі «сплачено відсотків» зазначено, зокрема, що з 01 вересня 2015 року по 01 липня 2018 року позивачем сплачувалися грошові кошти, спрямовані на погашення відсотків за кредитом.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що, так як відсотки по кредиту позивачем сплачувалися у доларах з перерахунком на гривню, то розмір сплачених відсотків у гривнях визначено виходячи з середнього курсу за період нарахування, розрахованого відповідно до даних сайту https://minfin.com.ua/ua/currency/nbu/usd/.

Однак, не будучи обізнаним про звернення відповідача до суду з позовом, позивач продовжував сплачувати грошові кошти на користь банку в рахунок погашення належних платежів, що підтверджується квитанціями. Лише у липні 2018 року позивач дізнався про наявність вищенаведеного рішення (через більше ніж 2 роки після його винесення рішення).

Таким чином, за той період позивач сплатив на користь банку 41 138,16 грн. Позивач вказує, що відповідачу було достеменно відомо, як про розгляд справи в суді, так і оплату позивачем грошових коштів, в якості погашення кредиту за час розгляду справи.

За вказаних обставин, позивач вважає, що за користування його грошовими коштами, відповідач має сплатити кошти. Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» володіє належними позивачу грошовими коштами без достатньої правової підстави. Не зважаючи на виконання вищенаведеного судового рішення, у добровільному порядку відповідач не здійснив повернення позивачу отриманих від останнього грошових коштів, що послугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Печерського районного сулу м. Києва від 24.01.2019 відкрито провадження у справі та визначено її розглядати за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано право не пізніше п`ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у разі неподання у встановлений судом строк яких, відповідач мав право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведення, що пропустив строк з поважних причин.

18.02.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позичальником умови Кредитного договору не виконувались належним чином, а тому банк змушений був звернутися до суду з позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості, яка станом на 31.08.2015 р. становила 101 812 грн. 86 коп. Вказані вимоги банку задоволені в повному обсязі, проте станом на 12.02.2019 р. загальна заборгованість за Кредитним договором 0201001/ФКВ-08 від 24.01.2008 р. у гривневому еквіваленті становить 94 262 грн, тобто не є поверненою в повному обсязі, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними.

18.02.2019 до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог.

24.04.2019 до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав з рахуванням заяви про збільшення та зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, заяв, клопотань до суду не подано, за вказаних обставин суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Судовим розглядом встановлено, що 24 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі-Позичальник) було укладено кредитний договір № 182-0201001/ФКВ-08 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, Позикодавець надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 90 000 доларів США 00 центів з розрахунку 14,3 % річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 24 січня 2008 року по 23 січня 2023 року.

Виконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувалося порукою, відповідно до укладеного Договору поруки № 182 - 0201001/ZФПОР-08 від 24 січня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 (Поручитель) та ОСОБА_1 (Боржник), згідно з яким Поручитель поручаються перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань за кредитним договором № 182 -0201001/ФКВ - 08 від 24 січня 2008 року.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь AT «Дельта Банку», відповідно до п. 4. 1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, Укрпромбанк передає ( відступає ) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора ( стає новим кредитором ) у зазначених зобов`язаннях, а згідно з п. 4. 2 внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку прав вимоги до боржників, Дельта Банку переходить ( відступається ) право вимагати (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Таким чином, ПАТ « Дельта Банк » набуло право вимоги за кредитним договором № 182 - 0201001 / ФКВ - 08 від 24 січня 2008 року.

31.08.2015 р. ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості за договором № 182 - 0201001 / ФКВ - 08 від 24 січня 2008 року, яка становила 101 812 грн. 86 коп.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі №753/16403/15-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 31.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 101 812( сто одна тисяча вісімсот дванадцять) гривень 86 копійок.

У зв`язку з повним виконанням рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року, виконавче провадження № 56693067 на даний час завершено, що підтверджується роздруківкою з реєстру виконавчих проваджень.

За вказаних обставин слід дійти висновку, що на підставі судового рішення у примусовому порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором № 182 - 0201001 / ФКВ - 08 від 24 січня 2008 року, яка була наявна станом на 31.07.2015, а відтак посилання сторони позивача на те, що на його звернення відповідач не надав довідку про відсутність заборгованості по кредитному договору №182-0201001/ФКВ від 24 січня 2008 року, являється безпідставним, враховуючи при цьому, що згідно розрахунку заборгованості, станом на 12.02.2019, у позивача перед відповідачем за вказаним кредитним договором наявна заборгованість у розмірі 94 262, 48 грн.

Окрім іншого, як на правову підставу для звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Проте, в даному випадку суд вважає вказану вимогу безпідставною та такою, що не узгоджується з фактичними обставинами справи, виходячи з наступного.

Так, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що у липні 2018 року йому стало відомо про наявність рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та про відкрите виконавче провадження, а до цього часу належним чином виконував умови договору та сплачував належні платежі по погашенню кредитної заборгованості, в тому числі і на час розгляду справи в суді та в якості доказів надав суду:

1. Квитанцією № 65725196 від 30 листопада 2015 року - на суму 700,00 грн.

2. Квитанцією № 67145533 від 23 грудні 2015 року - на суму 800,00 грн.

3. Меморіальним ордером № 67145598 від 23 грудня 2015 року - на суму 1249,93 грн.

4. Квитанцією № 7758971 від 19 квітня 2016 року (меморіальний ордер № 7758973 від 19 квітня 2016 року) - на суму 1500,00 грн.

5. Квитанцією № 9578025 від 01 червня 2016 року (меморіальний ордер № 9578027 від 01 червня 2016 року) - на суму 1400,00 грн.

6. Квитанцією № 10677443 від 01 липня 2016 року (меморіальний ордер № 10677445 від 01 липня 2016 року) - на суму 1500,00 грн.

7. Квитанцією № 11799760 від 03 серпня 2016 року (меморіальний ордер № 11799762 від 03 серпня 2016 року) - на суму 1500,00 грн.

8. Квитанцією № 12747972 від 01 вересня 2016 року (меморіальний ордер № 12747974 від 01 вересня 2016 року) - на суму 1500,00 грн.

9. Квитанцією № 15026832 від 22 листопада 2016 року (меморіальний ордер № 15026834 від 22 листопада 2016 року) - на суму 1500,00 грн.

10. Квитанцією № 5424262 від 29 лютого 2016 року (меморіальний ордер № 5424264 від 29 лютого 2016 року) - на суму 1400,00 грн.

11. Квитанцією № 2582967 від 28 квітня 2017 року (меморіальний ордер № 2582969 від 28 квітня 2017 року) - на суму 1500,00 грн.

12. Квитанцією № 1168312 від 23 лютого 2017 року (меморіальний ордер № 1168314 від 23 лютого 2017 року) - на суму 1600,00 грн.

13. Квитанцією № 133861 від 05 січня 2017 року (меморіальний ордер № 133863 від 05 січня 2017 року) - на суму 1500,00 грн.

14. Квитанцією № 1254608 від 06 березня 2018 року - на суму 3 972,31 грн.

15. Квитанцією № 5319355 від 25 червня 2018 року - на суму 3 935,84 грн.

16. Квитанцією № 5611877 від 19 липня 2018 року - на суму 100,00 грн.

При дослідженні зазначених платіжних документів, судом дійсно встановлено факт того, що позивач вносив грошові платежі для погашення кредитної заборгованості, починаючи з 30 листопада 2015 року по 19 липня 2018 року, проте це не підтверджує той факт, що позивач погашав в добровільному порядку кредитну заборгованість, яка була стягнута в примусовому порядку на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі №753/16403/15-ц, так як вказаним судовим рішенням стягнуто заборгованість станом на 31.07.2015, а долучені до матеріалів справи квитанції підтверджують факт виконання умов кредитного договору уже після 31.07.2015.

Окрім цього, суд відноситься критично до посилання позивача на те, що під час розгляду даної справи в суді, він був відсутній, так як йому не було відомо про судовий розгляд даної справи, оскільки судова кореспонденція направлялася на адресу: АДРЕСА_1 , та поверталася з відміткою: "за закінченням встановленого строку зберігання", так як фактично за даною адресою позивач не проживає.

Вказані обставини можуть свідчити про те, що позивач у позапроцесуальний спосіб намагається оскаржити рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі №753/16403/15-ц.

Наряду з вказаним, суд вважає за необхідне зазначити, що при зверненні до Печерського районного суду м. Києва позивач зазначив ту ж адресу: АДРЕСА_1 та судова повістка повернулася до суду з відміткою: "за закінченням встановленого строку зберігання".

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. ( ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 статті 12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦП України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування..

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Так, позивачем було пред`явлено вимоги про повернення коштів, які на думку позивача утримуються безпідставно відповідачем та у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовуються такі вимоги, зазначив докази, що стверджують позов.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Проте, за встановлених обставин справи стороною позивача порушено третій ступінь, а саме подання доказів, оскільки останнім не було подано суду належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог. Так, позивачем не надано документів, які підтверджують про безпідставне утримання відповідачем коштів.

При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

За викладених обставин справи та норм законодавства суд приходить до висновку, що сторона позивача не довела обставини, на які вона посилалася, оскільки доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - Приватне акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича: 01133, Київ, вул. Щорса, 36-б, код ЄДРПОУ 34047020.

Повний текст судового рішення складено 26.02.2020

Суддя Т.Г. Ільєва