Рішення № 89170448, 08.05.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

08.05.2020 Єдиний унікальний номер 205/1356/20

Провадження №2/205/1274/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Шавули В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 21.02.2020 р. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, у якому посилаючись на викладені обставини просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття відповідача з реєстрації за вказаною адресою

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2020р. відкрито провадження у вказаній справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримав, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8, ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу, оскільки надсилались за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, а також враховуючи відсутність заперечень позивача проти ухвалення заочного рішення судом відповідно до ст.ст.280, 281 ЦПК України ухвалено проводити розгляд справи у заочному порядку.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Позивач є власником 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування частини домоволодіння, посвідченого 09.11.198 року завідуючою ПДДНК Вишневською Н.П. за реєстровим № 1-6494, право власності зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР 29.10.1998 року, реєстраційний № НОМЕР_1 371-136 (а.с.9-15).

З 07.05.1999 року позивач перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2015 р. розірвано (а.с.16).

23.09.2017 р. позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » (а.с.8).

Згідно акту № 54 від 11.02.2020 року ОСОБА_2 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але в зазначеній квартирі більше 7-ми років не проживає, його особистих речей в будинку немає (а.с.17).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

У відповідності до ст.. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст.391 ЦК України, є право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з огляду на надані позивачем докази, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що саме позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , так як на підставі договору дарування 1/2 частин квартири від 09.11.1998 року, посвідченого завідуючою ПДДНК Вишневською Н. П . за реєстровим № 1-6494, саме ОСОБА_8 прийняла у дар Ѕ частину житлового будинку. Відомостей щодо зміни позивачем прізвища з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_5 », на момент розгляду справи не надано.

Таким чином, з урахуванням викладеного, за своїм власним переконанням, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 16, 316-319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279, 280-284 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені ст..ст. 284, 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.С. Шавула