Ухвала суду № 89165168, 18.03.2020, Зіньківський районний суд Полтавської області

Зіньківський районний суд Полтавської області

________________

38100, м. Зіньків, вул. Соборності, 2. Тел.3-24-41/факс 3-11-95

Справа № 526/1410/19

Номер провадження 1-кп/530/11/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2020 р. Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., за участю прокурора Чубенка А.І., захисника обвинуваченої ОСОБА_1 , адвоката Кривов’яз М.С., розглянувши в підготовчому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області обвинувальний акт та додані до нього документи, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170130000065 від 18.01.2019 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Броварки, Гадяцького району, Полтавської області, проживаючої в АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, одруженої, освіта вища, працюючої лікарем стоматологом у ФОП « ОСОБА_2 », раніше не судимої у вчиненні кримінальних правопорушень,

ВСТАНОВИВ:

По кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12018170130000065 від 18.01.2019 року, відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 135, ч.2 ст. 286 КК України від захисника обвинуваченої ОСОБА_1 , адвоката Кривов’яз М.С. до початку судового засідання надійшли два клопотання через канцелярію Зіньківського районного суду Полтавської області про передачу арештованого майна в користування та відповідальне зберігання та про скасування арешту майна.

В першому клопотання вказано, що в провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12018170130000065, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України.

Згідно матеріалів кримінального провадження, 24 січня 2018 року працівники поліції вилучили належний ОСОБА_1 транспортний засіб, а саме автомобіль «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1 та слідчий передав його на відповідальне зберігання на спеціальний майданчик зберігання транспортних засобів на території Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області, що розташований за адресою: м. Гадяч, вул. Гетьманська, 10.

Лише, 17 квітня 2018 року, в порушення строків звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно з боку органу досудового розслідування, слідчим суддею Октябрського районного суду міста Полтави Бугрій В.М., постановлено ухвалу про накладення арешту на автомобіля «Форд Куга» д.н.з. НОМЕР_1 .

В судових засіданнях неодноразово ОСОБА_1 звертала увагу суду, що не має відношення до події, що їй інкримінується, оскільки 18 січня 2018 року не керувала автомобілем «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1 .

У відповідності до ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Проаналізувавши мотивувальну частину ухвали слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави Бугрій В.М. від 17.04.2018 року вбачається, що на даний час відпала потреба в сторони обвинувачення в зберіганні під своїм контролем арештований транспортний засіб, який піддається руйнуванню (корозія і т.д.).

ОСОБА_1 вважає, що відпала потреба арешту майна, оскільки автомобіль належним чином не зберігається на даний час, продовжує руйнуватись під впливом природних чинників, знаходячись без належних умов зберігання та регулярного технічного обслуговування.

Окрім того, володілець майна ОСОБА_1 , неодноразово зверталась до органу досудового розслідування з метою передачі їй у користування та відповідальне зберігання належного автомобіля «Форд Куга» д.н.з. НОМЕР_2 , однак отримувала необґрунтовану відмову.

У зв`язку із вищевикладеним, вважаємо за необхідне заявити клопотання про передачу в користування та відповідальне зберігання володільцю майна - ОСОБА_1 автомобіль «Форд Куга» д.н.з. НОМЕР_2 .

В другому клопотанні вказано, що в провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12018170130000065, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України.

Згідно матеріалів кримінального провадження, 24 січня 2018 року працівники поліції вилучили належний ОСОБА_1 транспортний засіб, а саме автомобіль «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1 та слідчий передав його на відповідальне зберігання на спеціальний майданчик зберігання транспортних засобів на території Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області, що розташований за адресою: м. Гадяч, вул. Гетьманська, 10.

Лише, 17 квітня 2018 року, в порушення строків звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно з боку органу досудового розслідування, слідчим суддею Октябрського районного суду міста Полтави Бугрій В.М., постановлено ухвалу про накладення арешту на автомобіль «Форд Куга» д.н.з. НОМЕР_1 .

Отже, починаючи з 24 січня 2018 року по теперішній час, ОСОБА_1 , позбавлена права на користування своїм рухомим майном.

В судових засіданнях неодноразово ОСОБА_1 звертала увагу суду, що не має відношення до події, що їй інкримінується, оскільки 18 січня 2018 року не керувала автомобілем «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1 .

У відповідності до ч. ч. 1, 5 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Ознайомившись з ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави Бугрій В.М. від 17.04.2018 року, ОСОБА_1 зрозуміла, що безпідставно позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

ОСОБА_1 вважає, що слідчий суддя ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02,2014 року: «за результатами аналізу судової практики застосування слідчими суддями такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна встановлено, що найчастіше ухвали слідчого судді скасовуються з таких причин: слідчий суддя не перевірив та не встановив наявність належних підстав для арешту майна; відсутність достатніх доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких слідчий просить накласти арешт, кримінального правопорушення; не встановлення розміру шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності; невідповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК; порушення слідчим строків на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна; розгляд клопотання слідчого про арешт майна за відсутності власника майна; накладення арешту на майно особи, яка не є підозрюваним у кримінальному провадженні».

Щодо відсутності правової підстави для арешту особистого майна ОСОБА_1 : метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або ж, якщо метою арешту майна є забезпечення конфіскації, то вартість арештованого майна має узгоджуватись із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали слідчий суддя не вказав, яка правова підстава накладення арешту на майно.

Щодо порушення законних прав та інтересів ОСОБА_1 як громадянина України

ОСОБА_1 вважає, що відпала потреба арешту майна, оскільки автомобіль належним чином не зберігається на даний час, продовжує руйнуватись під впливом природних чинників, знаходячись без належних умов зберігання та регулярного технічного обслуговування.

У відповідності до ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не була присутня під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, тому на даний час вирішила звернутись з даним клопотанням до судді у відповідності до ст.174 КПК України.

У відповідності до ч.3 ст.223 КПК України, слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмеженні або порушенні.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Заслухавши захисника обвинуваченої ОСОБА_1 адвоката Кривов’яз М.С. та обвинувачену ОСОБА_1 , які підтримали свої клопотання, прокурора, який просив відмовити по клопотаннях, потерпілих та представників потерпілих, які просили відмовити по даних клопотання та дослідивши наявні матеріали справи суд приходить до висновку.

Кримінальний процесуальнийкодекс України у пункті 18 частини 1 статті 3 визначає слідчого суддю як суддю суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Вказаний контроль здійснюється ним в тому числі й шляхом вирішення питань, пов`язаних з обмеженням конституційних прав і свобод таких осіб.

Стаття 64 Основного Закону України, прийнятого 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) гарантує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Крім того, як закріплює стаття 16 Кримінального процесуального кодексу України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження також здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим кодексом.

При цьому, з огляду на приписи пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 1 і 5 статті 9 кримінального процесуального кодифікованого закону України зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься законність, яка полягає у неухильному додержуванні вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства. При цьому кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З метою належного дотримання вимог, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слідчим суддям під час розгляду клопотань про арешт тимчасово вилученого майна слід враховувати правові позиції Європейського суду з прав людини, сформульовані ним, зокрема, у рішеннях «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року та у справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, де визначено, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Розглядаючи клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, слідчий суддя перш за все ураховує, що завданням кримінального провадження, визначеним у статті 2 Кримінального процесуального кодексу України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Постановляючи ухвалу, слідчий суддя також ураховує зміст частини 1 і пункту 7 частини 2 статті 131, а також частини 1 і 2 статті 132 вище зазначеного кодексу, відповідно до яких заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, застосовуються на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, з метою досягнення дієвості цього провадження.

Діюче законодавство у статті 190 Цивільного кодексу України визначає майно як особливий об`єкт та вважає ним окрему річ, сукупність речей, а також майнові права, що визнаються речовими правами та є неспоживаною річчю, а також обов`язки.

Одночасно з цим частина 2 статті 167 Кримінального процесуального кодексу України обумовлює як певне майно речі, документи, гроші тощо.

Так, стаття 179 Цивільного кодексу України роз`яснює, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Отже, норми права, які містяться у частинах 10 12 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України, роз`яснюють, що арешт може бути накладений у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. При цьому:

?не може бути арештоване майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів;

?заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна;

?заборона використання житлового приміщення особами, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

Приписами абзацу 1 частини 1 статті 170 кримінального процесуального кодифікованого закону України визначено, що арешт майна полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Одночасно абзац 2 цієї ж норми права вказує на те, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження тощо, а частина 2 зазначеної статті його метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч.1 ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Статтями 167, 168 КПК України визначено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у ч.2 ст.167 КПК України майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпеченн я збереження речових доказів.

Згідно ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні... ; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч.4 ст.173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Згідно ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З аналізу ст.100 КПК України вбачається, що речові докази повинні бути збережені до закінчення кримінального провадження.

В судовому засіданні встановлено, що автомобіль «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні, судове розслідування якого не завершено, тому на теперішній час існує необхідність в подальшому забезпеченні збереження вказаного майна. Крім того, в судовому засіданні не було встановлено переконливого обґрунтування того, що на даний час відпала потреба у дії такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. На разі судове розслідування триває, на вказаній стадії відсутні правові підставі, передбачені ст.100 ч. 9 та ч. 4 ст.174 КПК України для прийняття остаточного рішення у справі щодо розпорядження арештованим майном, яке являється предметом злочину, тому клопотання про скасування арешту майна заявлено передчасно та задоволенню не підлягає.

Стосовно того що відносно автомобіля «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1 відпала потреба арешту майна, оскільки автомобіль належним чином не зберігається на даний час, продовжує руйнуватись під впливом природних чинників, знаходячись без належних умов зберігання та регулярного технічного обслуговування то суд приходить до висновку , що захисник обвинуваченої ОСОБА_1 , адвокат КривовОСОБА_3 та саме обвинувачене не надали докази, на які посилалися.

Також суд бер до уваги, що по даному кримінальному провадженню, свідки не допитані, речові докази не досліджені, обвинувачена вказала у своєму клопотанні, що не керувала транспортним засобом а саме автомобілем «Ford Kuga» д.н.з. НОМЕР_1

Суд вважає за необхідне зазначити, що з викладеного вбачається, що, в даному випадку, втручання органів влади у захищене право не суперечить загальній нормі, зазначеній у ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 170-174, 350, 369-372, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

По клопотанню захисника обвинуваченої ОСОБА_1 , адвоката Кривов’яз М.С. до початку судового засідання надійшли два клопотання через канцелярію Зіньківського районного суду Полтавської області про передачу арештованого майна в користування та відповідальне зберігання та про скасування арешту майна – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко