Ухвала суду № 89158651, 12.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3879/20

У Х В А Л А

12 травня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Інституту Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» до ОСОБА_1 в якому позивач просить:

- зобов`язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) відшкодувати на користь Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" код ЄДРПОУ 26614030 (65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8) витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 88 069, 38 грн. та 2 102 грн. судового збору.

Разом із позовом позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду у зв`язку з поважною причиною, зазначивши, що 29.05.2018 року за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Інституту Військово-Морських сил Національного Університету "Одеська морська академія" (далі - Інститут) до ОСОБА_1 про відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, Приморським районним судом м. Одеси відкрито провадження у цивільній справі № 522/4735/18.

19.11.2019 Приморський районний суд м. Одеси на підставі заяви Військового прокурора Одеського гарнізону виніс ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16 з якої вбачається, що дана категорія справ, як така, що пов`язана з проходженням публічної служби, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

На даний час Військовим прокурором Одеського гарнізону не здійснено заходів щодо захисту інтересів держави в особі Міністерства оборони України, Інституту Військово- Морських сил Національного Університету "Одеська морська академія" шляхом подання адміністративного позову до ОСОБА_1 про відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, тому Інститут відповідно до вимог КАС України має право самостійно здійснювати захист своїх інтересів.

Розглянувши подане клопотання суддя приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Як, вбачається із поданого адміністративного позову ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту (Наказ начальника ІВМС "ОМА" № 46 від 05.03.2018 р.).

В поданому клопотанні позивач вказує, що 29.05.2018 року Військова прокуратура Одеського гарнізону звернулась до Приморського районного суду м. Одеси в інтересах Інституту Військово-Морських сил Національного Університету "Одеська морська академія" до ОСОБА_1 про відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах (цивільна справа № 522/4735/18).

19.11.2019 Приморський районний суд м. Одеси на підставі заяви Військового прокурора Одеського гарнізону закрив провадження у справі посилаючись на постанову Великої Палати Верховного суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16.

Отже, у строк з 29.05.2018 року до 19.11.2019 року справа перебувала на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси.

Адміністративний позов зареєстрований 06.05.2020 р. за вхід. № 3866/20.

З 19.11.2019 року до 06.05.2020 року пройшло майже шість місяців, однак заявником не наведено доводів та не надано доказів, які дії вчинялись з метою отримання відшкодування витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 88 069, 38 грн.

Отже, суддя не приймає визначену заявником підставу, у заяві як поважну причину пропуску строку звернення до суду, оскільки у спірних правовідносин необхідно позивач не наводить доводів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду у період з 19.11.2019 р. по 06.05.2020 р.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія Юкос" проти Росії" Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа "Безруков проти Росії", п. 34).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа "Салов проти України"), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа "Сутяжник проти Росії", п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії" та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи з викладеного, суддя вважає, що позивачем не визначено поважної причини пропуску строку звернення до суду, який складає 3 місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, оскільки період часу з 19.11.2019 року по 06.05.2020 року ніяким чином позивачем не обґрунтовано.

З огляду на викладене суддя не приймає визначені заявником підстави, у клопотанні, як поважні причину пропуску строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.