Ухвала суду № 89158624, 12.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1736/20

У Х В А Л А

12 травня 2020 року

м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання по справі за позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі Представництво Президента України в АРК). Позивач по справі просить: - визнати протиправною бездіяльність Представництва Президента України в АРК із заповнення його - ОСОБА_1 трудової книжки під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав його звільнення згідно КЗпПУ з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення; - зобов`язати Представництво Президента України в АРК доповнити запис його - ОСОБА_1 трудової книжки стосовно звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, із визначенням конкретної норми КЗпПУ, а саме ч. 3 ст.38 як правової підстави його звільнення згідно КЗпПУ, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в АРК від 05.12.2018 року №44-к/року; зобов`язати Представництво Президента України в АРК сплатити йому - ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу після звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АРК запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у його трудовій книжці.

Згідно з ч.9 ст.171 КАС України в ухвалі про відкриття провадження у справі зазначається, крім іншого, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Позовна заява була прийнята до розгляду та відкрите провадження по справі ухвалою суду від 16.03.2020 року. Також позивачу був поновлений пропущений строк звернення до суду та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (т.1 а.с.118-120).

Статтею 258 КАС України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін починається через тридцять днів з дня відкриття провадження.

14.04.2020 року за вх.№15549/20 (т.1 а.с.207-215) до суду надійшов відзив Представництва Президента України в АРК на позов, в якому відповідачем також були викладені клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Вказані клопотання також містяться у наступних заявах відповідача - заперечення проти заяви позивача від 01 та 14 квітня 2020 року (вх.№16970/20 від 28.04.2020 року, т.2 а.с.39-43), клопотанні про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (вх.№16971/20 від 28.04.2020 року, т.2 а.с.45-47), заперечення на відповідь на відзив (вх.№16973/20 від 28.04.2020 року, т.2 а.с.49-59).

Крім того, 04.05.2020 року за вх.№17486/20 (т.2 а.с.114-120) до суду надійшла заява Представництва Президента України в АРК про подання додаткових доказів та пояснень по справі, в якій відповідач просив долучити письмові докази по справі, а саме копію листа Офісу Президента України від 21.04.2020 року та копію заяви ОСОБА_1 від 30.11.2018 року, а також знов викладене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Позивач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні клопотань відповідача та свої мотиві навів у наступних заявах: відповідь на відзив відповідача (вх.№15804 від 15.04.2020 року, т.1 а.с.223-247); пояснення щодо заперечень відповідача проти заяви позивача від 01 та 14 квітня 2020 року (вх.№17178/20 від 30.04.2020 року, т.2 а.с.90-99); заперечення проти клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (вх.№17179/20 від 20.04.2020 року, т.2 а.с.102-111); заперечення щодо заяви відповідача про подання додаткових доказів та пояснень (вх.№17373/20 від 01.05.2020 року, т.2 а.с.149-168).

Також позивачем 15.04.2020 року в додаток до відповіді на відзив надана заява від 14.04.2020 року про збільшення позовних вимог та викладення їх в новій редакції (вх.№15804/20 від 15.04.2020 року, т.2 а.с.1-6), на прийнятті яких наполягав у поясненнях щодо заперечень відповідача проти заяви позивача від 01 та від 14 квітня 2020 року (вх.№17178 від 30.04.2020 року, т.2 а.с.90-99). До заперечень щодо заяви відповідача про подання додаткових доказів та пояснень (вх.№17373/20 від 01.05.2020 року, т.2 а.с.149-168) позивач надав заяву від 01.05.2020 року, в який виклав позовні вимоги у новій редакції та просив поновити строк на їх прийняття, оскільки про необхідність їх уточнення дізнався 30.04.2020 року (вх.№17373/20 від 01.05.2020 року, т.2 а.с.170-172).

У заяві від 03.05.2020 року (вх.№17773/20 від 06.05.2020 року, т.2 а.с.176-177) позивач знов просив поновити строк на уточнення позовних вимог поданих до суду та водночас просив за будь-яких обставин винести рішення по справі з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України, за якою суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В обґрунтування клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відповідач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивачем заявлено вимоги майнового характеру, що, з урахуванням рівня отримуваної ним заробітної плати на посаді Постійного Представника , перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач вважав вказане клопотання представника відповідача таким, що не підлягає задоволенню та звернув увагу суду на те, що у відповідач нічим не заперечує частину його заяви від 14.04.2020року, а саме щодо обмеження суми позовних вимог, за якою на відповідача покладалися відповідні майнові зобов`язання, але з тим щоб загальна сума виплат йому - ОСОБА_1 у цій справі не перевищила чотириста п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За ч. 3 ст. 3. КАСУ кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Крім того, відповідач жодних розрахунків, які б дозволили відповідачу обґрунтувати цю тезу належним чином, у клопотанні та в усіх інших документах, наданих до суду у справі 420/1736/20 не наводиться. Твердження у клопотані є абстрактним та нічим не підкріпленими.

Розглянувши матеріали справи, що стосуються заявленого відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч.3 ст.257 КАС України суд при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 2 ст.257 КАСУ встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Частина 4 ст.257 як і ч.4 ст.12 КАС України встановлює перелік справ які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

Дана справа №420/1736/29 не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України).

Посилання представника відповідача на те, що вказана справа підпадає під перелік ч.4 ст.12 КАС України є неспроможним. У переліку наявні справи щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач не оскаржує будь-якого рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Що стосується справ щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вказана норма кореспондується з ч.5 ст.21 КАС України, відповідно до якої вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Таким чином, вказані вимоги про відшкодування шкоди, жодним чиноим не стосуються вимог позивача щодо зобов`язання відповідача сплатити йому - ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу після його звільнення до часу належного заповнення запису про звільнення з посади Представника у трудовій книжці.

З урахуванням критеріїв встановлених ч.3 ст.257 КАС, а також того, що дана справа №420/1736/29 не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України), суд ухвалою суду від 16.03.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Суд вважає, що при визначенні ухвалою суду від 16.03.2020 року порядку розгляду справи - за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін враховані характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі.

Відповідачем також заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що позивач за захистом своїх прав звернувся у березні 2020 року, тобто після спливу більше 14 місяців після свого звільнення з посади Постійного Представника, яке відбулось 7 грудня 2018 року.

Трудову книжку із записом про звільнення з посади Постійного Представника наступного формулювання «Звільнений з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою заявою, ст. 38 КЗпПУ позивачу, у відповідності до ст. 47 КЗпП України, Представництвом була видана та ним отримана в день звільнення - 7 грудня 2018 року, що позивачем у позовній заяві не заперечується.

Таким чином датою початку перебігу строку для звернення до суду є саме 7 грудня 2018 року. Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В Ухвалі про відкриття провадження у справі вирішуючи питання про необхідність поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду суд посилався на зазначені позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом наступні начебто поважні причини пропуску цього строку: «Позивач вказує, що він як внутрішньо переміщена особа після звільнення займався пошуком роботи та заробітку для забезпечення життєдіяльності його сім`ї в період спливу строку на звернення до суду за позовом, окрім того, позивач виявляє бажання отримати доступ до правосуддя.».

Представник відповідача вважає, що ці обставини об`єктивно не могли перешкоджати позивачеві звернутися до суду за захистом свої прав, оскільки з грудня 2018 по березень 2020 року місце проживання позивача не змінювалося, тобто факт наявності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи ніяким чином не міг вплинути на об`єктивну можливість звернутися до суду в строк визначений КАС України. Щодо пошуку роботи, то слід звернути увагу суду на те, що згідно наступного запису в трудовій книжці позивача, який слідує за записом про звільнення з посади Постійного Представника вже на третій день після звільнення (10.12.2018р) позивач працевлаштований до Інституту законодавства Верховної Ради України на посаду головного наукового консультанта відділу європейського права та міжнародної інтеграції. Таким чином, з урахування обставин працевлаштування на самому початку перебігу строку позовної давності, вбачається, що позивач вводить суд в оману та не має належного обґрунтування пропуску строку звернення до суду з незалежних від нього обставин.

Також представник відповідача звертає увагу на те, що обіймаючи посаду Постійного Представника, позивач мав достатній життєвий і професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, у тому числі знав про те, що спір, який виник з приводу припинення проходження публічної служби, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та для звернення до суду КАС України встановлено місячний строк.

Критичній оцінці також підлягають доводи позивача зазначені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суд, що начебто лише після отримання відповідей від Офісу Президента України та Представництва йому стало відомо про порушення його прав, оскільки як свідчить правозастосовна практика Верховного суду (справа №9901/65/20) визначені процесуальним законом строки, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого порушеного права, якщо він дійсно зацікавлений у його поновленні.

Позивачем не наведено належних та допустимих доказів вчинення будь-яких дій в період з грудня 2018 по січень 2020 року спрямованих на оскарження на його думку протиправних дій та бездіяльності посадових осіб Представництва.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

З огляду на вищевикладене та у зв`язку з фактом відсутності об`єктивних поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду для захисту своїх начебто порушених прав, на підставі п. 4 ст. 123 та п. 8 ч. 1 статті 240 КАС України, позовна заява позивача підлягає залишенню без розгляду.

Позивач вважав вказане клопотання таким, що не підлягає задоволенню, та зазначив, що у відзиві містяться спроби заперечити тези ухвали у справі 420/1736/20 від 16.03.2020 року, якою було поновлене пропущений строк звернення до суду. Позивач вказує, що низка тез стосується саме фактично спроби оскарження відповідачем зазначеного формулювання винесеної ухвали, а не оскарження по суті відповідних тез його заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом, яка була подана до суду 13.03.2020 року разом із примірником цієї заяви для відповідача.

Але суд, приймаючи ухвалу від 16.03. 2020 р. у частині поновлення пропущеного строку звернення до суду, ґрунтувався на тезах заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та вказав, що «позивач виявляє бажання отримати доступ до правосуддя».

Водночас згідно практики Європейського Суду з прав людини стосовно тлумачення ч. 1 ст. 6 Конвенції у вимірі обґрунтованості судового рішення, ця норма не може бути витлумаченою як така, що вимагає від суду пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін, отже питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» 1994 р., п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» 1994 р., п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» 2010 р.).

Позивач вважає, що належна аргументація відповідача проти поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом мала б серед іншого містити аналіз відповідних тез заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом від 13.03.2020 року, виклад інших обставин, що у відзиві не відображене.

Розглянувши матеріали справи, що стосуються заявленого відповідачем клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, вивчивши думку сторін викладену ними в наданих до суду заявах, суд дійшов висновку, що поновлення строку звернення до суду при відкритті провадження за позовом, який був пред`явлений позивачем щодо вирішення питання правильного оформлення запису у трудовій книжки вирішено судом у відповідності до вимог КАС України, статті 6 Конвенції Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Дійсно у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Поновляючи строк звернення до суду позивачу з повозом щодо вирішення питання правильного оформлення запису у трудовій книжки, суд виходив з наявності такого права позивача на вирішення питання щодо правильності оформлення запису у трудовий книжки.

Таким чином, суд вважає, що не підлягає задоволенню клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

04.05.2020 року за вх.№17486/20 (т.2 а.с.114-120) до суду надійшла заява Представництва Президента України в АРК про подання додаткових доказів та пояснень по справі, в якій відповідач просив долучити письмові докази по справі, а саме копію листа Офісу Президента України від 21.04.2020року та копію заяви ОСОБА_1 від 30.11.2018 року.

У заяві зазначено, що у межах встановлених судом строків Представництвом подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 та заперечення на відповідь на відзив, у яких вказувалось, що у зв`язку з тим, що позивач у позовній заяві вказує про подання ним до Адміністрації Президента України «інших варіантів заяв» Представництвом 25.03.2020 р. направлено запит до Офісу Президента України з проханням повідомити на підставі якої заяви ОСОБА_1 (якщо заяв було декілька) Президентом України видано Указ №405/2018, а також повідомити, які ОСОБА_1 в заяві, що стала підставою для його звільнення, були зазначені (якщо були зазначені) мотиви звільнення за власним бажанням та, за можливості, надати копію вказаної заяви ОСОБА_1 .

На момент подання заперечення відповідь від Офісу Президента України на запит ще не була отримана. Таким чином подання зазначених доказів у справі одночасно з поданням вищевказаних заяв по суті справи було унеможливлено із незалежних від Представництва причин.

24.04.2020 року Представництвом отримано від Офісу Президента України лист разом з доданою до нього копією заяви ОСОБА_1 про звільнення, у звязку з чим користуючись ст.44 КАС України представник відповідача просить залучити докази до справи.

Позивач ОСОБА_1 у запереченнях щодо заяви відповідача про надання додаткових доказів у справі (т.2 а.с. 149-168) просив залишити заяву відповідача у справі 420/1736/20 від 27.04.2020 року про подання додаткових доказів та пояснень, а також додані до цій заяви матеріали без розгляду, не залучати додані до цієї заяви відповідачем документи в якості доказів у справі 420/1736/20 як неналежні, недопустимі та недостовірні. Крім того, заява подана у неналежний строк, а причини порушення таких строків на думку позивача полягають у недобросовісності та/або недбалості відповідача й тому не є поважними.

Розглянувши матеріали справи, що стосуються заявленого відповідачем клопотання про подання додаткових доказів, в якій відповідач просив долучити письмові докази по справі, а саме копію листа Офісу Президента України від 21.04.2020 року та копію заяви ОСОБА_1 від 30.11.2018 року, суд дійшов висновку про його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.44 КАС України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Статтею 79 КАС України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд вважає, що представник відповідача заздалегідь повідомив суд про направлення запиту на отримання додаткових доказів, надавши копію запиту до відзиву (т.1 а.с.219) та надання їх до суду при отриманні. Таким чином, відповідачем була обґрунтувана неможливість їх подання у строквстановлений КАС України, з причин, що не залежали від нього.

Також враховуючи зміст ст.ст.44,47 КАС України суд вважає, що підлягає задоволенню клопотання позивача про уточнення змісту позовних вимог, викладених у заяві від 01.05.2020 року, а саме остаточними вимогами позивача є:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Представництва Президента України в АРК із заповнення трудової книжки ОСОБА_1 під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення; зобов`язати Представництво Президента України в АРК доповнити запис трудової книжки ОСОБА_1 стосовно його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, із визначенням конкретної норми КЗпПУ, а саме конкретної частини його статті 38, такої, як ч.3 цієї статті, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 05 грудня 2018 року № 44-к/р;

- зобов`язати Представництво Президента України в АРК сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу після його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АРК запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у трудовій книжці ОСОБА_1 та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпПУ, але з тим щоб загальна сума виплат Представництвом Президента України в АРК ОСОБА_1 у цій справі не перевищила чотириста п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. ст. 44,47,79, 257,262,248 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити Представництву Президента України в Автономній Республіці Крим у задоволенні клопотань про розгляд справи №420/1736/20 за правилами загального позовного провадження, про залишення без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду позову ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Задовольнити клопотання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про долучення доказів до справи та долучити до матеріалів справи копію листа Офісу Президента України від 21.04.2020 року та копію заяви ОСОБА_1 від 30.11.2018 року.

Прийняти заяву позивача ОСОБА_1 у порядку ст.47 КАС України про викладення позовних вимог у новій редакції.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включено до апеляційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Суддя Е.В.Катаєва