Рішення № 89158190, 05.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1400/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України (Управління справами) про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить:

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України (Управління справами) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 133 календарних дні невикористаних щорічних відпусток;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України (Управління справами) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України (Управління справами) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 24 березня 2015 року по 28 серпня 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України О .С . Мусія . Відповідно до розпорядження першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-К від 27 серпня 2019 року її звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України О.С. Мусія з 29 серпня 2019 року у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України (пункт другий статті 36 Кодексу законів про працю України). Зазначає, що при звільненні з посади їй виплачено заробітну плату за серпень 2019 року та одноразову грошову допомогу у розмірі однієї заробітної плати.

Також позивач стверджує, що за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України вона не використала 133 календарних дні відпустки, що підтверджується розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-К від 27 серпня 2019 року. Зауважує, що згідно вказаного розпорядження та додатку до нього при звільненні з посади їй мала бути виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, але в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Враховуючи наведене, з метою досудового врегулювання спору, 05 вересня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила виплатити недоотриману грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат та компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток за період роботи з 24 березня 2015 року по 29 серпня 2019 року у кількості 133 дні, однак у жовтні 2019 року отримала відмову, яка мотивована відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата Мусія О.С. на момент звільнення щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Щодо виплати недоотриманої грошової допомоги у розмірі двох заробітних плат зазначено, що така допомога виплачена у повному обсязі.

Дії відповідача щодо відмови у виплаті недоотриманої грошової допомоги у розмірі двох заробітних плат та компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток за період роботи з 24 березня 2015 року по 29 серпня 2019 року у кількості 133 дні позивач вважає протиправними та такими, що порушують її права на гарантовані виплати при звільненні (складові заробітної плати) з наступних підстав.

Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України, позивач зазначає, що таку допомогу їй виплачено не у повному обсязі, оскільки частиною другою статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР визначено, що у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України. При цьому, статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено виплату такої одноразової грошової допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України. З цього приводу позивач звертає увагу на те, що норми статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України є чинними та на протязі 2014-2019 років не були приведені у відповідність до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», а тому були актуальними на час її звільнення. Крім того, на думку позивача, норми Закону України «Про статус народного депутата України» не містять положень щодо захисту трудових прав помічника-консультанта народного депутата України.

Щодо відмови у виплаті компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток за період роботи з 24 березня 2015 року по 29 серпня 2019 року у кількості 133 дні позивач зазначає, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні, а тому не може ставитись у залежність від наявності фонду оплати праці. На думку позивача, доводи відповідача про відсутність бюджетних коштів на виплату такої компенсації є необґрунтованими, оскільки відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі «Кечко проти України» органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину для невиконання свої зобов`язань.

Також позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з нею повний розрахунок у день її звільнення відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідно до положень чинного законодавства України правовий статус, умови діяльності, особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР. Вказані законодавчі акти є спеціальними для цієї категорії публічних службовців.

Зазначає, що, виходячи зі змісту статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статей 3.1, 3.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, який самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Саме народний депутат України визначає, хто з його помічників консультантів прикріплюється для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а хто - до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Відповідач вказує, що постановою Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 року №1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. Тобто, на думку відповідача, Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо.

Таким чином, відповідач вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, в даному випадку - народним депутатом України VІІІ скликання Мусієм О.С. та позивачем.

Відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» такі бюджетні призначення не були передбачені. Звертає увагу на те, що Апарат Верховної Ради України не має права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зауважує, що на момент звільнення позивача з посади 29 серпня 2019 року економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Мусія О.С. було недостатньо для того, щоб здійснити виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у повному обсязі. Також відповідач вважає, що, як видно із розрахункового листка позивача за серпень 2019 року з нею був проведений розрахунок у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів, які працювали у штаті народного депутата України Мусія О.С .

Щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України, відповідач зазначає, що таку виплату було нараховано та проведено відповідно до норм частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у розмірі середньої місячної заробітної плати, а тому, на його думку, вимога позивача про нарахування та виплату їй недоотриманої одноразової грошової допомоги у розмірі двох заробітних плат є необґрунтованою.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідач зазначає, що через відсутність економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Мусія О.С. , а також за відсутності у Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» відповідних бюджетних призначень у Апарату Верховної Ради України, який не є роботодавцем відносно позивача, а отже не мав законних підстав для виплати їй компенсації за невикористану щорічну відпустку, відсутня вина щодо її невиплати у контексті норм статті 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що проявив належну дбайливість та доклав максимум зусиль у межах своїх повноважень щодо вирішення питання про виплату позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку.

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 19 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 06 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №3886 від 30 березня 2015 року «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивача з 24 березня 2015 року зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Мусія О.С. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» в порядку переведення із Сокальської районної державної адміністрації Львівської області та присвоєно сьомий ранг державного службовця.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №1614-к від 11 травня 2016 року «Про переведення ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України «Про державну службу» позивача з 05 травня 2016 року переведено за її згодою на посаду помічника-консультанта народного депутата України Мусія О.С. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».

Відповідно до Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання Мусія О.С. звільнено з займаної посади 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), підстава: пункт 2 частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР. Також у вказаному розпорядженні зазначено провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України». Згідно вказаного розпорядження кількість невикористаних днів основної щорічної відпустки позивача становить 133 дні.

Відповідно до розрахункового листа за серпень 2019 року позивачу виплачено грошові кошти всього на суму 13340,62 грн., з яких: заробітна плата - 6507,62 грн.; одноразова грошова допомога у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України - 6833,00 грн.

05 вересня 2019 року позивач звернулася до першого заступника керівника апарату - керуючого справами апарату Верховної Ради України Боднара П.О. із заявою, у якій просила:

- виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат;

- виплатити компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 24 березня 2015 року по 29 серпня 2019 року (понад 130 днів).

Листом Апарату Верховної Ради України (Управління справами) від 27 вересня 2019 року № 15/25-1578(172321) позивача повідомлено про неможливість здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з тим, що «Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам виплачуються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення (станом на 29.08.2019) економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Мусія О .С. була відсутня».

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у виплаті недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України у розмірі двох заробітних плат та компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток за період роботи з 24 березня 2015 року по 29 серпня 2019 року у кількості 133 дні протиправними та такими, що порушують її права на гарантовані виплати при звільненні (складові заробітної плати) позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Предметом спору у даній справі є оцінка наявності підстав для виплати позивачу: недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України у розмірі двох заробітних плат, компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток за період роботи з 24 березня 2015 року по 29 серпня 2019 року у кількості 133 дні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України (Управління справами) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 133 календарних дні невикористаних щорічних відпусток суд зазначає наступне.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною першою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Як слідує з матеріалів справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №3886 від 30 березня 2015 року «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивача з 24 березня 2015 року зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Мусія О.С. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» в порядку переведення із Сокальської районної державної адміністрації Львівської області та присвоєно сьомий ранг державного службовця.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання Мусія О.С. звільнено з займаної посади 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) на підставі пункту другого частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України восьмого скликання Мусієм О.С .

Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.

При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» такі бюджетні призначення не були передбачені.

З цього приводу, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Крім того, як вже було зазначено судом вище, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд оцінює критично та відхиляє їх.

Разом з тим, відповідно до наявної у матеріалах справи копії Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» та додатку до нього станом на день звільнення з посади позивач мала 133 дні невикористаної щорічної основної відпустки.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи слідує, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.

Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України №15/25-1578 (172321) від 27 вересня 2019 року така компенсація не була виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю на момент звільнення (29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Мусія О .С.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані 133 дні основної щорічної відпустки, а тому позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 133 календарних дні невикористаних щорічних відпусток є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України (Управління справами) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат суд зазначає наступне.

Виплата помічнику-консультанту народного депутата України одноразової грошової допомоги у випадку його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачена частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та частиною другою статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі - Положення)

Так, відповідно до частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Разом з тим, частиною другою статті 4.6 Положення передбачено, що у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Як видно зі змісту наведених норм, вказаними нормами визначено різний розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України», а саме: за змістом частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України йому виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати, а за змістом частини другої статті 4.6 Положення така одноразова допомога підлягає виплаті у розмірі тримісячної заробітної плати помічника-консультанта.

Як слідує з матеріалів справи та підтверджується розрахунковим листом за серпень 2019 року позивачу при звільненні виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати помічника-консультанта.

Водночас, позивач вважає, що така грошова допомога мала бути виплачена йому при звільненні у розмірі саме тримісячної заробітної плати помічника-консультанта, оскільки норми статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України є чинними та на протязі 2014-2019 років не були приведені у відповідність до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», а тому були актуальними на час її звільнення. Крім того, на думку позивача, норми Закону України «Про статус народного депутата України» не містять положень щодо захисту трудових прав помічника-консультанта народного депутата України.

Оцінюючи такі доводи позивача суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Разом з тим, згідно із частинами першою, четвертою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частинами першою-третьою статті 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, з огляду на закріплені у статтях 6, 7 КАС України принципи законності та верховенства права, згідно яких при вирішенні спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, враховуючи, що норма статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України суперечить нормі частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», як правого акта, який має вищу юридичну силу, в частині розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення, а також беручи до уваги положення статті 19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі його середньої місячної заробітної плати, оскільки такі дії відповідача відповідають вимогам закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, суд додатково звертає увагу позивача на те, що зміни до частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» щодо розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України внесені Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року. Таким чином, зважаючи на те, що позивача зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України 24 березня 2015 року, а звільнено із займаної посади 29 серпня 2019 року, частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», якою (із урахуванням внесених змін) передбачено виплату одноразової грошової допомоги помічнику-консультанту у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України у розмірі його середньої місячної заробітної плати була чинною як на момент зарахування позивача на посаду помічника-консультанта народного депутата України, так і на момент його звільнення із цієї посади.

Підсумовуючи вищезазначене суд зазначає, що відповідач правомірно керувався у межах спірних правовідносин саме частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та виплатив позивачу одноразову грошову допомогу позивачу у розмірі середньої місячної заробітної плати, оскільки дії відповідача у цій частині повністю відповідають вимогам закону, як правового акта, який має вищу юридичну силу та був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

За наведених вище обставин, оскільки відповідач у повному обсязі виплатив позивачу одноразову грошову допомогу, яка передбачена помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України, вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України (Управління справами) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Так, частиною першою зазначеної статті визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже встановлено судом, відповідно до Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» позивачеві на день звільнення підлягала грошова компенсація за невикористані 133 календарних дні щорічної основної відпустки, яка не була виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю на момент звільнення (29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Мусія О.С .

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання всіх сум, що належать йому від роботодавця, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині та наявність підстав для його задоволення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із пунктом першим частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору за заявлені позовні вимоги немайнового характеру про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за 133 календарних дні невикористаних щорічних відпусток, а також нарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат.

Разом з тим, згідно квитанції №0.0.1636220058.1 від 02 березня 2020 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. за заявлену позовну вимогу немайнового характеру про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що таку позовну вимогу судом задоволено у повному обсязі, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 840,80 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (Управління справами) (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120) про зобов`язання вчинити дії - задоволити частково.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 133 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору, згідно квитанції №0.0.1636220058.1 від 02 березня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 12 травня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.