Рішення № 89156770, 12.05.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 р. Справа№200/1696/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо неврахування до загального стажу періодів роботи ОСОБА_1 : з 01.09.1973 по 22.07.1975, з 15.09.1975 по 22.07.1976, з 18.11.1976 по 01.09.1977, з 10.09.1977 по 25.04.1979, з 26.04.1979 по 06.08.1980, з 04.01.1982 по 01.10.1984, з 17.10.1984 по 05.11.1984, з 16.03.1985 по 17.06.1988, з 10.10.1990 по 04.12.1991, з 02.12.1993 по 19.01.1994, з 15.12.1994 по 10.08.1997, з 25.07.2016 по 10.01.2018;

- визнати протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до загального стажу періоди роботи ОСОБА_1 : з 01.09.1973 по 22.07.1975, з 15.09.1975 по 22.07.1976, з 18.11.1976 по 01.09.1977, з 10.09.1977 по 25.04.1979, з 26.04.1979 по 06.08.1980, з 04.01.1982 по 01.10.1984, з 17.10.1984 по 05.11.1984, з 16.03.1985 по 17.06.1988, з 10.10.1990 по 04.12.1991, з 02.12.1993 по 19.01.1994, з 15.12.1994 по 10.08.1997, з 25.07.2016 по 10.01.2018;

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 09.09.2019.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії та у зв`язку з втратою трудової книжки надав довідки для призначення пенсії. Вказує, що від Головного управління Пенсійного фонду України отримав відповідь, з якої дізнався про відмову у призначенні пенсії через те, що надані довідки видані підприємствами, які зареєстровані на тимчасово окупованій території України. Позивач вважає, що відповідач таким чином порушує його конституційні права на отримання пенсії.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що трудову книжку ОСОБА_1 до управління не надавав. Загальний страховий стаж роботи, що підтверджено наданими довідками та даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, становить 08 років 06 місяців 09 днів. До загального страхового стажу не враховано в кратному розмірі період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР відповідно до наказу від 1985 року, оскільки надану скановану копію не можливо прочитати. До загального страхового стажу не враховано періоди навчання в СПТУ №10 з 15.09.1975 по 22.07.1976, в Комсомольському індустріальному технікуму з 01.09.1973 по 22.07.1975, періоди роботи в Комсомольському рудоуправлінні з 18.11.1976 по 01.09.1977, в КСП «Авангард» з 10.09.1977 по 24.04.1979, в Старобешевській районній лікарні з 24.04.1979 по 06.08.198, в БМУ тресту «Укрвогнеупорбудмонтаж» з 1982 по 1984, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ці підприємства знаходяться на території, тимчасово непідконтрольній України, та не пройшли перереєстрацію відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014 в населених пунктах, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Вважає, що діяв правомірно, оскаржене рішення відповідає вимогам законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 03.03.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 16.03.2020 замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 14.04.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та відповідач до судового засідання не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

На підставі ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить № НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що 09.09.2019 позивач звернувся до відповідача через ВЕБ-портал Пенсійного Фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до абз.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом із заявою було надано: заяву №5432 від 09.09.2019; скановані копії довідок про роботу №2289 від 29.08.2018, №2291 від 29.08.2018, №968 від 13.12.2018, №182 від 17.12.2018, №10-06-08/1072 від 14.12.2018, №10-06-08/1068 від 14.12.2018, №01-14/201 від 14.12.2018, №10/1-3210 від 11.09.2018, №75 від 21.11.2018, №0109/р-162 від 14.03.2018, №518 від 12.12.2018 , №968 від 13.12.2018; скановані копії довідок про заробітну плату №2290 від 29.08.2018, №2292 від 29.08.2018, №10/1-3211 від 11.09.2018, №322 04/1175 від 17.12.2018, №12/07-14 від 08.02.2019, №10-06-08/1071 від 14.12.2018, №04/1175 від 17.12.2018; скановані копії паспорту та ідентифікаційного коду.

Рішенням Маріупольського ОУПФУ від 08.12.2019 №5432 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. До загального страхового стажу не враховано в кратному розмірі період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР відповідно до наказу від 1985 року, оскільки надану скановану копію не можливо прочитати. До загального страхового стажу не враховано періоди навчання в СПТУ №10 з 15.09.1975 по 22.07.1976 в Комсомольському індустріальному технікумі з 01.09.1973 по 22.07.1975, періоди роботи в Комсомольському рудоуправлінні з 18.11.1976 по 01.09.1977, в КСП «Авангард» з 10.09.1977 по 24.04.1979, в Старобешевській районній лікарні з 24.04.1979 по 06.08.1980, в БМУ тресту «Укрвогнеупорбудмонтаж» з 1982 по 1984, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ці підприємства знаходяться на території, тимчасово непідконтрольній України, та не пройшли перереєстрацію відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014 в населених пунктах, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Позивач вважає неправомірними бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо неврахування до загального стажу періодів роботи та дії щодо відмови у призначенні пенсії, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Перевіряючи відповідність закону вчиненої суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах дії, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), Законом № 1058-IV та Порядком №637.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі №1788-ХІІ.

Законом №1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Положеннями ст.8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно абз.1 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 17 до 27 років.

Приписами ст.44 Закону №1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону №1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.п.4,5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

З наведеного видно, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

Також чинним законодавством встановлено, що у разі відсутності записів у трудовій книжці для підтвердження трудового стажу приймаються відомості про період роботи, що можуть міститися в інших документах, зокрема, в уточнюючих довідках, наказах, підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п.7 параграфу «б» цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Відповідачем відмовлено позивачу у зарахуванні стажу, який охоплюється періодом навчання у СПТУ №10 з 15.09.1975 по 22.07.1976, в Комсомольському індустріальному технікумі з 01.09.1973 по 22.07.1975 та роботи позивача в Комсомольському рудоуправлінні з 18.11.1976 по 01.09.1977, в КСП «Авангард» з 10.09.1977 по 24.04.1979, в Старобешевській районній лікарні з 24.04.1979 по 06.08.1980, в БМУ тресту «Укрвогнеупорбудмонтаж» з 1982 по 1984.

Разом з тим записи про трудову діяльність за цей час відсутні, як і трудова книжка, у зв`язку з її втратою, про що позивач зазначив в позовній заяві.

Враховуючи наведене, трудовий стаж позивача за ці періоди необхідно встановлювати даними та іншими документами, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що 09.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Управління через ВЕБ-портал із заявою про призначення пенсії. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, на час такого звернення досяг віку в 60 років.

При зверненні до Управління з заявою про призначення пенсії позивачем було надано скановані копії довідок про роботу №2289 від 29.08.2018, №2291 від 29.08.2018, №968 від 13.12.2018, №182 від 17.12.2018, №10-06-08/1072 від 14.12.2018, №10-06-08/1068 від 14.12.2018, №01-14/201 від 14.12.2018, №10/1-3210 від 11.09.2018, №75 від 21.11.2018, №0109/р-162 від 14.03.2018, №518 від 12.12.2018, №968 від 13.12.2018; скановані копії довідок про заробітну плату №2290 від 29.08.2018, №2292 від 29.08.2018, №10/1-3211 від 11.09.2018, №322 04/1175 від 17.12.2018, №12/07-14 від 08.02.2019, №10-06-08/1071 від 14.12.2018, №04/1175 від 17.12.2018; скановані копії паспорту та ідентифікаційного коду.

В позовній заяві вказано, що трудова книжка позивача втрачена, але ніяких доказів на підтвердження зазначених обставин суду надано не було.

Судом встановлено, що при зверненні до пенсійного органу на підтвердження періоду навчання позивача у СПТУ №10 останнім надано довідку №518 від 12.12.2018 про те, що ОСОБА_1 дійсно навчався в СПТУ №10 ім.П.Н.Ангеліної з 15.09.1975 по 22.07.1976.

На підтвердження періоду навчання в Комсомольському індустріальному технікумі з 01.09.1973 по 22.07.1975 позивачем надано довідку №968 від 13.12.2018, згідно якої ОСОБА_1 навчався в Комсомольському індустріальному технікумі у період з 01.09.1973 по 22.07.1975.

З наданої позивачем довідки філії №8 «Комсомольського рудоуправління» ЗАТ «Зовнішнеторгсервіс» №182 від 17.12.2018 вбачається, що ОСОБА_1 працював в Комсомольському рудоуправлінні з 18.11.1976 водієм автомобілю «Жук» з класу Цеху без рельсового транспорту; з 06.12.1976 водієм бортового автомобілю ГАЗ-51 3 класу Цеху без рельсового транспорту; з 01.07.1977 по 01.09.1977 водієм автомобілю «Жук» з класу Цеху без рельсового транспорту. Також позивачем було надано довідку №04/1175 від 17.12.2018 філії №8 Комсомольського рудоуправління» про заробітну плату, в якій зазначено, що позивач отримував заробітну плату з листопада 1976 року по червень 1977 року.

На підтвердження періоду роботи позивача в КСП «Авангард» з 10.09.1977 по 24.04.1979 останнім надано архівні довідки: №10-06-08/1068 від 14.12.2018, в якій зазначено, що у вказаний період позивач працював шофером в КСП «Авангард»; №10-06-08/1096 від 14.12.2018 з якої вбачається, що позивач у вказаний період отримував заробітну плату.

На підтвердження роботи позивача в Старобешевській районній лікарні останнім було надано до Управління довідку №01.14/201 від 14.12.2018 про те, що він дійсно працював водієм з 24.04.1979 по 06.08.1980 та отримував заробітну плату, про що свідчить довідка №12/07-14 від 08.02.2019.

Згідно архівних довідок №10-06-08/1071 та №10.06.08/1070 від 14.12.2018 позивач працював в БМУ тресту «Укрвогнеупорбудмонтаж» з 1982 року по 1984 рік та отримував заробітну плату.

Вказані довідки видано підприємствами, які зареєстровані на території не підконтрольній українській владі.

Як вбачається з рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії зазначені довідки, які надав позивач не було прийнято через те, що підприємства, які їх видали згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ці знаходяться на території, тимчасово непідконтрольній України, та не пройшли перереєстрацію відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014 в населених пунктах, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Також відповідачем не враховано до загального страхового стажу не враховано в кратному розмірі період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР відповідно до наказу від 1985 року, оскільки надану скановану копію не можливо прочитати.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач, встановивши, що позивачем не надано трудову книжку та надано довідки, які неприйняті, не надав йому допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії. У разі неможливості одержання таких документів, відповідач мав установити трудовий стаж на підставі показань свідків.

Даний висновок суду ґрунтується на приписах ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно Закону №1058-V на розмір пенсії впливає страховий стаж, а тому не включення до страхового стажу позивача спірного періоду призвело до не призначення пенсії позивачу.

Стаття 1 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод", у редакції протоколів № 11 та №14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що ст.1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що у даній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, приймаючи спірне рішення використав повноваження не з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінаційно; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 07.02.2019 у справі №699/155/17, від 26.02.2019 у справі №497/2223/16-а.

При вирішені цього спору суд керується ч.2 ст.2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України"

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Як вже зазначалось судом, спірним рішенням відмовлено у призначенні позивачу пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, проте не вказано, які саме періоди роботи позивача зараховані до страхового стажу, та яку саме надану скановану копію на підтвердження періоду роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР не можливо прочитати.

На думку суду, оскаржуване рішення складено без врахування розтлумачених критеріїв.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо неврахування до загального стажу періодів роботи ОСОБА_1 : з 01.09.1973 по 22.07.1975, з 15.09.1975 по 22.07.1976, з 18.11.1976 по 01.09.1977, з 10.09.1977 по 25.04.1979, з 26.04.1979 по 06.08.1980, з 04.01.1982 по 01.10.1984, з 17.10.1984 по 05.11.1984, з 16.03.1985 по 17.06.1988, з 10.10.1990 по 04.12.1991, з 02.12.1993 по 19.01.1994, з 15.12.1994 по 10.08.1997, з 25.07.2016 по 10.01.2018; визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , суд зазначає, що в даному випадку самі по собі дії та бездіяльність відповідача не тягне за собою настання будь-яких негативних наслідків для позивача. Правові наслідки для позивача тягне акт індивідуальної дії - рішення №5432 від 08.12.2019. Отже достатнім та необхідним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача №5432 від 08.12.2019.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до загального стажу періоди роботи ОСОБА_1 : з 01.09.1973 по 22.07.1975, з 15.09.1975 по 22.07.1976, з 18.11.1976 по 01.09.1977, з 10.09.1977 по 25.04.1979, з 26.04.1979 по 06.08.1980, з 04.01.1982 по 01.10.1984, з 17.10.1984 по 05.11.1984, з 16.03.1985 по 17.06.1988, з 10.10.1990 по 04.12.1991, з 02.12.1993 по 19.01.1994, з 15.12.1994 по 10.08.1997, з 25.07.2016 по 10.01.2018; призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 09.09.2019, суд зазначає наступне.

Дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом Міністрів Ради Європи розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме - мета дискреційного повноваження; об`єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у Раді Європи зобов`язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб`єкти публічної адміністрації.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вказані позовні вимоги є дискреційним повноваженням відповідача.

Крім того, суд зазначає, що вказана вимога заявлена передчасно, оскільки нарахування та виплата пенсії пов`язані з фактичним призначенням пенсії, чого на час розгляду справи ще не відбулось. Отже, позовні вимоги в даній частині також задоволенню не підлягають.

Так, відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ста.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями ст.78 КАС України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №5432 від 08.12.2019 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.09.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) судовий збір у розмірі 420,40 на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.05.2020.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, але не менше строку дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька